Воробкевич Григорій Іванович

Григо́рій Іва́нович Воробке́вич (10 січня 1838, Чернівці — 24 листопада 1884) —- український поет. Молодший брат Сидора Воробкевича.

Воробкевич Григорій Іванович
Народився	10 січня 1838(1838-01-10)  Чернівці, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер	24 листопада 1884(1884-11-24) (46 років)  Чернівці, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Громадянство	Австро-Угорщина
Діяльність	поет, композитор
Знання мов	українська і німецька
Брати, сестри	Ізидор Воробкевич
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воробкевич.

Життєпис

Народився 10 січня 1838 в Чернівцях, у родині священика, вчителя філософії і богослов'я міського ліцею та духовної семінарії. Його генеалогічне древо мало коріння і в румунській, і в литовській землях. Прадід, Сеульський Млака де Оробко, не витримавши насильства німецьких лицарів над православною вірою, перебрався в середині XVIII ст. на Буковину. Дід Михайло змінив прізвище Оробко на Воробкевич.

Григорій, його брат Сидір та сестра Апполонія рано осиротіли. Дітей ставив на ноги та виводив у люди дід Михайло, священик з містечка Кіцмань, та баба Параска. Дід навчав онуків рідної мови і письму, а баба повела їх у світ пісень та переказів про героїчну боротьбу й легендарні подвиги козаків-сміливців. Після закінчення чотирирічної початкової школи у Кіцмані (викладання велося тільки німецькою мовою), обидва хлопці продовжили навчання у Чернівцях — у гімназії та духовній семінарії. Обидва прийняли сан священика.

Деякий час обіймав посаду ректора семінарії в Чернівцях. Склав іспити на звання вчителя закону Божого. Заснував читальню в селі Топорівці, мріяв створити сільську крамницю, чому завадила хвороба.^[1]

Творчість

Григорій став соратником і однодумцем старшого брата — одного із засновників і редакторів журналу «Буковинська зоря», альманаху «Руська хата», фундатора «Руського літературного товариства». Друкувався Григорій під псевдонімом Наум Шрам (за іменем одного з героїв «Чорної ради» П. Куліша). Особливо гостро виступав проти «язичія» західноукраїнських москвофілів («…все задушила московська недоля»), національного гніту, провокаторів, що намагалися зіштовхнути румунів і русинів.

На слова молодшого брата Сидір Воробкевич видав збірку пісень для школярів, яка була на той час, по суті, єдиним українським посібником для буковинського учнівства.

Приклад поетичної творчості

	Ненадобно хахлам письма, їх письма нам вадять — І язик їм вирубати!» — цареві вни радять. І так сталось на Вкраїні, письмо їй забрали, — Живе слово також вкрадуть, як ‘го ще не вкрали.
— 1877 р.