Ворона Олександр Васильович

Олекса́ндр Васи́льович Воро́на (нар. 25 травня 1925, Скадовськ — 24 вересня 2021, Київ) — український художник-монументаліст, графік та плакатист; член Спілки художників України з 1959 року та Спілки художників СРСР^[1]. Батько художниці Ольги Ворони.

Олександр Васильович Ворона
Народження	25 травня 1925(1925-05-25) Скадовськ
Смерть	24 вересня 2021(2021-09-24) (96 років)
	Київ
Країна	СРСР →  Україна
Жанр	графіка, плакат
Навчання	Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва Харківський художній інститут
Вчитель	Селезньов Володимир Павлович і Хаст Яків Соломонович
Діяльність	художник
Вчене звання
Відомі учні	Грищенко Володимир Васильович, Койдан Людмила Василівна і Базилянський Ростислав Едуардович
Член	Національна спілка художників України
Звання
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ворона.

Біографія

Народився 25 травня 1925 року у місті Скадовську (тепер Херсонська область, Україна) в селянській родині^[1]. Навчатися художній майстерності розпочав в Бердянську у художника Я. Хаста. 1943 року призваний до Червоної армії. Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у кулеметній роті 84-го гвардійського стрілецького полку 33-ї гвардійської дивізії 2-ї гвардійської армії Четвертого Українського фронту^[1].

У 1948—1951 роках навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (викладачі Роман Сельський, Вітольд Манастирський), у 1951—1954 роках — у Харківському художньому інституті (викладачі Василь Мироненко, Володимир Селезньов).

Впродовж багатьох років Олександр Васильович був головою Республіканської художньої ради з монументального мистецтва, а в 1969 року призначений головним художником Художнього фонду України^[2]. З 1974 року працював у Київському художньому інституті: від 1985 року — професор; від 2000 року — професор Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну, чималий час працював в університеті «Україна». Загалом присвятив викладацькій роботі більше 40 років.

Організовував чимало персональних виставок, найбільша з них відбулася в 2005 році у Києві. Багаторічна творча та громадська діяльність Олександра Васильовича відзначена званням Заслуженого діяча мистецтв України.

Помер 24 вересня 2021 року на 97-ому році життя у Києві^[2].

Творчий доробок

Автор настінних композицій у близькій до кубізму манері, але на традиційну для соцреалізму тематику: про революцію, перемогу, ударну працю. Серед творів:

• плакати:

• • «Торгувати, а не воювати» (1957);
  • «По-комуністичному!» (1962);
  • «Ділами, юні, свій прославте час…» (1965);
  • «Пам'ятаємо!» (1965);
  • «Ми перемогли» (1965);
  • «Прокляття вбивцям» (1968);
  • «Стоп» (1973);
  • «Слався у віках Леніновий шлях» (триптих, 1974);
  • «Пам'ятаємо» (1975);
  • «Московський час» (1984);
  • «Ми цій пам'яті вірні» (1984);
  • «Обережно — сталінізм» (1989);

• мозаїки:
  • в підземному переході на Майдані Незалежності (1968);
  • на фасаді Житомирського політехнічного інституту (1976);
• вітражі:
  • «Рідна земля» в Будинку культури в селі Вергунах Черкаської області (1970, у співавторстві);
  • «Перемога» в Національному музеї історії України (1977);
  • у будинку культури в місті Горішніх Плавнях (1991);
• фрески в приміщенні Київського університету «Революція», «Перемога», «Наука», «Праця» (1967, у співавторстві з А. Базилевичем та Ю. Ільченком);
• живопис:
  • «Вуличка в Гурзуфі» (1988);
  • «Квітне гліцинія» (1996);
  • «Натюрморт з апельсинами» (1996);
  • «Отакі гриби», «Весна в Гурзуфі», «Цвіте тернослив», «Осінні виноградники» (усі — 1988—1996);
  • «Дорога на Лейкове» (2001).

Нагороди

• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1968 року.
• Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня^[3] (1985).
• Заслужений діяча мистецтв України.
• численні бойові та пам'ятні медалі.