Базилевич Анатолій Дмитрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Базилевич.

Анато́лій Дми́трович Базиле́вич (7 червня 1926, Жмеринка — 30 червня 2005, Київ) — український радянський та український графік; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Батько графіка Олексія Базилевича.

Базилевич Анатолій Дмитрович
Народження	7 червня 1926(1926-06-07)  Жмеринка, Вінницька округа, Українська СРР, СРСР
Смерть	30 червня 2005(2005-06-30) (79 років)
	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Харківський художній інститут (1953)
Вчитель	Світличний Єфрем Павлович, Бондаренко Григорій Антонович, Дайц Йосип Абрамович, Мироненко Василь Федорович, Страхов Адольф Йосипович, Супонін Петро Михайлович, Кокель Олексій Опанасович і Філонов Іван Никифорович
Діяльність	графік
Член	Спілка радянських художників України
Нагороди
Базилевич Анатолій Дмитрович у Вікісховищі

Біографія

Народився 7 червня 1926 року в містечку Жмеринці (нині Вінницька область, Україна) у сім'ї інженера. У 1933 році з батьками переїхав до Маріуполя, де пішов навчатися до школи та відвідував художній гурток у Будинку піонерів Іллічівського району (керівник Кузьма Бендрик)^[1]. Під час німецько-радянської війни разом із батьками був відправлений на примусові роботи до Німеччини. В 1944 році батько загинув під час бомбардування. 1945 року повернувся до Маріуполя, працював художником-оформлювачем на заводі та завершив середню освіту у вечірній школі^[2][3].

Протягом 1947—1953 років навчався у Харківському художньому інституті, де його вчителями були Григорій Бондаренко, Йосип Дайц, Адольф Страхов, Єфрем Світличний, Василь Мироненко, Петро Супонін, Олексій Кокель, Іван Філонов. Дипломна робота — ілюстрації до «Буковинської повісті» Ігоря Муратова^[4]. Його найближчим товаришем у інституті був Іван Губський, майбутній художник-соцреаліст^[2].

З 1953 року переїхав до Києва, де співпрацював із місцевими видавництвами «Молодь», «Веселка», «Дніпро», «Мистецтво», «Радянський письменник», «Радянська школа» (усі — Київ), харківським — «Прапор», з естампним цехом Комбінату монументально-декоративного мистецтва та редакцією діафільмів «Укркінохроніки». В 1954 році познайомився з сусідкою Іриною Федькіною, портрет якої назвав «Портрет у червоній сукні». Невдовзі Анатолій та Ірина одружилися, в них народилося двоє дітей — син Олексій (1956) та донька Ірина (1962). Викладати книжкову графіку в Київському художньому інституті відмовився на знак солідарності зі звільненим за «націоналізм» колегою, художником-графіком, шістдесятником Григорієм Гавриленком^[2].

Могила Анатолія Базилевича

Мешкав у Києві, у будинку на вулиці Академіка Філатова, № 10а, квартира № 9. 30 квітня 1997 року загинула в автокатастрофі його дочка Ірина, після чого права рука Анатолія Базилевича майже відмовила^[2].

Помер на 80-му році життя 30 червня 2005 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′3.00″ пн. ш. 30°30′3.10″ сх. д.). Надмогильний камінь стилізований під козацький хрест^[2].

Творчість

Інтерес до малювання проявив ще в ранньому дитинстві. Першою книжкою, оформленою Базилевичем, були «Байки» українського поета, прозаїка і перекладача Геннадія Брежньова, видані в 1951 році. Творчою манерою наслідував художника Євгена Кібрика, котрий у 1943—1945 роках створив ілюстрації до повісті «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. В 1956 році прийнятий до Спілки художників України^[2].

Працював у галузях книжкової та станкової графіки (автор низки екслібрисів^[5]), монументального живопису. Серед робіт:

Ілюстрації до книжок

• «Байки» Геннадія Брежньова (1951)^[6];
• «Байки» Івана Крилова (1952);
• «Сафат Зінич» Юрія Федьковича (1953);
• «Гумористичні оповідання» Антона Чехова (1953);
• «Ріка грає» Володимира Короленка (1953);
• «Порфирій Петрович» М. Салтикова-Щедріна (1953);
• «Піднята цілина» (1954), «Тихий Дон» (1960) Михайла Шолохова;
• «Казки» Ганса Крістіана Андерсена (1955);
• «Записки причетника» Марка Вовчка (1955);
• «Кіт у чоботях» та «Синя Борода» Шарля Перро (1955);
• «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека (1957);
• «Пан Халявський» Григорія Квітки-Основ'яненка (1961);
• «Старосвітські батюшки та матушки» (1963), Кайдашева сім'я (1980) Івана Нечуя-Левицького;
• «Повернення з зірок» Станіслава Лема (1965);
• «Переслів'я» Степана Руданського (1966);
• «По щучому велінню» Марка Кропивницького (1967)^[7];
• «Енеїда» (1968; 1994)^[8], «Наталка Полтавка» (1990) Івана Котляревського;
• збірки «Українські народні казки» (1970, 1974);
• «Брама невмирущості» Кіндрата Кропиви (1974);
• казки Михайла Стельмаха (1980);
• «Абу-Касимові капці» Івана Франка (1984);
• «Як Мамай до Канади їхав» Володимира Бровченка (1984).

• 
  Ілюстрація до «Енеїди» Івана Котляревського.
• 
  Ілюстрації до «Кайдашевої сім'ї» Івана Нечуя-Левицького.

Виконав ілюстрації до окремих творів Тараса Шевченка: «Причинна», «Катерина», «Перебендя», «Відьма», «Єретик», «Гайдамаки» (всі кольорові, олія, 1961). Автор станкового твору «Зустріч з сестрою» (м'який лак, 1963), малюнків для поштових листівок з українськими народними піснями на слова Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати», «Од села до села», «У гаю, гаю», «Ой гоп, гопака» (всі — туш, перо, акварель, 1961), «Перебендя старий, сліпий», «Якби мені черевички» (обидві — туш, перо, акварель, 1962). Взяв участь в ілюструванні ювілейного видання «Кобзаря» (Київ, 1964 — ілюстрація до поеми «Тарасова ніч», м'який лак, 1963). Оформив видання «Малий Кобзар» (Київ, 1969).

Монументальний живопис

• стінопис «Революція», «Перемога», «Наука», «Праця» в Київському університеті (1967, у співавторстві з Олександром Вороною, Юрієм Ільченком)^[5];
• розпис кафе «Еней» Київського будинку літераторів (1967)^[5].

Брав участь республіканських у виставках з 1954 року, всесоюзних — з 1953 року, зарубіжних — з 1955 року. Персональні виставки відбулися в Києві 1961 та 1996 року, Москві у 1962 році^[9].

Твори зберігаються в Національному художньому музеї України та Музеї книги та друкарства України в Києві, Горлівському, Запорізькому і Херсонському художніх музеях, Львівському літературно-меморіальному музеї Івана Франка, Стеблівському літературно-меморіальному музеї Івана Нечуя-Левицького^[10].

Відзнаки

• Срібна медаль ВДНГ СРСР (1962; за ілюстрації до «Тихого Дону» Михайла Шолохова та «Пана Халявського» Григорія Квітки-Основ'яненка)^[3];
• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1969 року (за ілюстрації до поеми «Енеїда» Івана Котляревського видавництва «Дніпро»)^[1];
• Народний художник України з 1993 року^[11];
• Всеукраїнська премія «Визнання» (2001; в номінації «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво»)^[12].

Вшанування

У травні 2023 року колишній провулок Червонозаводський у Святошинському районі Києва отримав нову назву на честь Анатолія Базилевича^[13].