Відмовник (еміграція)

З 1918 року радянська влада обмежила в'їзд і виїзд лише спеціальними дозволами (1922 року правила стали суворішими). В 1925 виїзд був практично заборонений, з 1934 втеча за кордон стала вважатися зрадою батьківщині.

У 1960-х — 1980-х роках у радянському суспільстві бажання людини законним шляхом емігрувати з СРСР вже не вважалося злочином, але розглядалося владою як зрада стосовно співгромадян. Процес подання та розгляду заяв на виїзд супроводжувався цілою низкою бюрократичних формальностей і дротів, покликаних максимально утруднити, а краще — унеможливити масову еміграцію. До ратифікації 1973 року Міжнародного пакту про громадянські та політичні права СРСР взагалі формально не визнавав права на вільну еміграцію, і видача дозволів на виїзд залежала лише від позиції влади.

Еміграційні настрої були особливо сильні серед радянських євреїв, але також і серед інших національних груп — радянських німців, греків, вірмен, а також релігійних груп, які зазнавали тиску влади, — старовірів, п'ятдесятників, баптистів, адвентистів, католиків.

Еміграційні настрої серед євреїв різко посилилися після Шестиденної війни 1967 року та війни 1973 року, коли СРСР повністю зайняв бік арабів у їхній збройній боротьбі проти Держави Ізраїль та підтримав радикальні палестинські рухи . Шестиденна війна викликала піднесення національної свідомості радянських євреїв. 10 червня 1968 року, через рік після розриву відносин з Ізраїлем, до ЦК КПРС надійшов спільний лист керівництва МЗС СРСР та КДБ СРСР за підписами Громико та Андропова з пропозицією дозволити радянським євреям емігрувати з країни. Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років політика Радянського Союзу щодо репатріації в Ізраїль пом'якшується, і в 1969—1975 роках до Ізраїлю прибуло близько 100 тисяч репатріантів із СРСР.

На початку 1970-х років, після Ленінградської літакової справи (спроби захоплення та викрадення за кордон пасажирського літака), радянська влада послабила обмеження на еміграцію з СРСР для інших груп охочих. При цьому багатьом, які подавали заяви про дозвіл на виїзд, влада відмовляла. Їх стали називати відмовниками або, по-англійськи, реф'юзниками (refusenik, відангл. to refuse — «відмовляти»). До кінця 1970-х років найпоширенішою причиною відмови у виїзді був секретний характер роботи подає заяву або родичів, що залишаються (чи не кожен, який працював у будь-якому НДІ, ставав кандидатом у відмовники). На початку 1980-х років, після початку Афганської війни і заслання А. Д. Сахарова, влада вирішила «закрити» еміграцію, і відмови стали отримувати величезну більшість тих, хто подав заяви в ОВІР на виїзд. Якщо 1979 року 51 333 осіб отримали виїзні візи, то 1982 року було отримано 2688 віз, 1983 року — 1315, а 1984 року лише 896. Радянська влада оголосила, що немає більше сімей, які чекають возз'єднання, хоча сім'ї багатьох відмовників перебували за кордоном^[1].

Як причину для відмови вказувалися: служба в Радянській Армії, секретний характер роботи подає заяву або родичів, що залишаються, матеріальні або інші заперечення залишаються родичів, «невідповідність інтересам радянської держави».

Відмовники часто зазнавали переслідувань, наприклад звільнення з роботи, а потім кримінального переслідування за статтею за дармоїдство^[2].

У 1987 році, з поширенням у політиці СРСР нових віянь, більшість відмовників отримали дозвіл на виїзд, і до кінця 1980-х років це явище практично зникло.

На захист відмовників, і особливо "в'язнів Сіону" (тобто заарештованих відмовників), розгорнувся значний рух у США, Англії, Франції, Ізраїлі та інших країнах:

У 1959 Шабтай Бейт-Цві створив в Ізраїлі товариство "Маоз ", яким з 1968 керувала Голда Елін.
У 1964 році Джейкоб Бірнбаум заснував у США організацію " Боротьба студентів за радянських євреїв^[en] "^[3].
З 1969 року "Ліга захисту євреїв", створена раббі Меїром Кахане, розпочала відкриту боротьбу за визволення радянського єврейства^[4].
З 1968 вступив у боротьбу за визволення радянських євреїв Майкл Шербурн, який підтримував зі свого офісу в Англії телефонний контакт з сотнями відмовників^[5].
У 1968 році Сай Фрумкін^[en] і Зеєв Ярославський^[en] заснували Південно-Каліфорнійську раду на захист радянських євреїв^[6].
У 1970 році у Вашингтоні засновано Об'єднання комітетів на захист євреїв у колишньому СРСР, до складу якого увійшли декілька місцевих організацій США.
У 1974 році в США була прийнята поправка Джексона — Веніка, яка передбачала тиск на СРСР через заборону експорту технологій, у тому числі подвійного призначення (цивільного та військового). Велику особисту роль реалізації санкцій проти СРСР зіграли президенти Картер і, особливо, Рейган.

Явище зникло після перебудови, розпаду СРСР та ухвалення законів про свободу в'їзду-виїзду з Росії.

19 грудня 2011 року в Ізраїлі було затверджено спеціальну програму пенсійних компенсацій відмовникам, які боролися за права виїзду євреїв до Ізраїлю^[7].

Відмовник (еміграція)

Історія

Боротьба за право вільного виїзду

У витворах мистецтва

Див. також

Примітки

Посилання

Wikiwand - on