Віто Вольтерра

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вольтерра.

Ві́то Вольте́рра (італ. Vito Volterra; 3 травня 1860(18600503), Анкона — 11 жовтня 1940, Рим) — італійський математик і фізик, відомий за своїми роботами з математичної біології та інтегральних рівнянь.

Віто Вольтерра
італ. Vito Volterra
Народився	3 травня 1860(1860-05-03) Анкона
Помер	11 жовтня 1940(1940-10-11) (80 років) Рим
Поховання	Ariccia cemeteryd
Країна	Королівство Італія
Діяльність	математик, фізик, викладач університету, політик
Alma mater	Пізанський університет
Галузь	математичний аналіз і функціональний аналіз
Заклад	Туринський університет
Посада	сенатор Королівства Італіяd
Науковий ступінь	доктор філософії[1] (1882)
Науковий керівник	Енріко Бетті
Вчителі	Улісс Діні
Відомі учні	Поль Леві
Аспіранти, докторанти	Поль Леві[1] Robert Mazetd[1] Joseph Pérèsd[1] Cornelia Fabrid Robert Mazetd[1]
Членство	Лондонське королівське товариство[2][3] Національна академія дей-Лінчей (1935) Академія наук СРСР Петербурзька академія наук Шведська королівська академія наук Папська академія наук[4] Угорська академія наук Російська академія наук Леопольдина Національна академія наук Італії Королівське товариство Единбурга[2] Національна академія наук США Туринська академія наук[5] Геттінгенська академія наук
Війна	Перша світова війна
Відомий завдяки:	теорія інтегральних рівнянь рівняння Лотки-Вольтерри
Діти	Edoardo Volterrad
Нагороди	Mathematical Prize of the Italian Academy of Sciencesd (1888) doctor honoris causa from the University of Parisd (1919) Почесний доктор Страсбурзького ніверситетуd (1920)
Віто Вольтерра у Вікісховищі

Біографія

Віто Вольтерра народився в Анконі (Папська держава) в дуже бідній єврейській родині. Батько Віто помер в 1862 році, коли синові було 2 роки. Перші свої роки Віто провів у Турині; пізніше його родина мешкала у Флоренції, де він навчався в Технічній школі Данте Аліґ'єрі, а потім в Технічному інституті Галілео Галілея.

Інтерес до математики, а особливо до математичної фізики, Вольтерра почав проявляти досить рано: в 11 років вивчав праці Лежандра^[6], а в 13 років після прочитання «Із Землі на Місяць» Жуля Верна розрахував траєкторію знаряду в гравітаційному полі Землі та Місяця. Він відвідував лекції у Флорентійському університеті; фінансово йому допомагали професор фізики Антоніо Роіті та дядько Вольтерри, інженер Едуард Алмаджио.

В 1878 році Вольтерра вступив до Пізанського університету, де його керівником став Енріко Бетті. В 1882 році захистив дисертацію з гідродинаміки, яка містила деякі важливі результати, що були раніше отримані Стоксом незалежно від Вольтерри^[6]. В 1883 році став професором раціональної механіки в Пізанському університеті. Вольтерра одразу почав працювати над теорією функціоналів, за допомоги якої пізніше він зробив фундаментальний внесок до теорії інтегральних та інтегро-диференціальних рівнянь. Свої праці над цією темою Вольтерра зібрав і систематизував у книзі Теорія функціоналів, інтегральних та інтегро-диференціальних рівнянь (1930). В 1892 році, після смерті Бетті, Вольтерра став професором механіки Туринського університету. Там він працював над теорією диференціальних рівнянь у частинних похідних, зокрема рівняння для циліндричних хвиль. Пізніше, в 1900 році він став професором математичної фізики Римського університету ла Сапієнца.

1905 року Вольтерра почав розробляти теорію дислокацій у кристалах, яка згодом в 1934 році стала підґрунттям для опрацювання механізму пластичної деформації кристалічних матеріалів у роботах Тейлора, Орована, Поляні. Того ж року він став наймолодшим сенатором Італійського королівства.

Під час Першої світової війни Вольтерра входив до Інженерного корпуса Королівської італійської армії, де він працював під командуванням Джуліо Дуе над розвитком дирижаблів і аеростатів. Зокрема, Вольтерра запропонував використовувати гелій замість водню, який легко спалахується. Після закінчення Першої світової Вольтерра звертається до використання математичних ідей в біології, головним чином розвиваючи праці П'єра Франсуа Ферхюльста. Найбільш відомою працею Вольтерри в цей період є система рівнянь для екосистеми «хижак-жертва» — модель Лотки-Вольтерри.

З 1919 до 1920 року Вольтерра був президентом Національної академії наук (Академії сорока), а з 1921 року — президентом Міжнародного бюро мір і ваг, для якого було побудовано штаб-квартиру в Севрі. З 1923 до 1927 року Вольтерра займав посаду президента Національної академії деї Лінчеї, після чого його замінив Гульєльмо Марконі.

Після приходу в 1922 році до влади фашистів на чолі з Беніто Муссоліні Вольтерра пійшов у жорстку опозицію до нового режиму, зокрема, в 1925 році підписав «Маніфест антифашистської інтелігенції» Бенедетто Кроче. В 1931 році Вольтерра категорично відмовився давати присягу фашистському урядові, після чого його вигнали з університету й академії наук та позбавили права займатися викладацькою діяльністю^[7], але в 1936 році за ініціативою отця Аґостіно Джемеллі Вольтерра був прийнятий до Папської академії наук.

Подальші роки Вольтерра провів за кордоном, жив у Франції та Іспанії. До Риму він повернувся лише незадовго до своєї смерті.

Бібліографія

• Вольтерра В. Математическая теория борьбы за существование. — М. : Наука, 1976. — 288 с.
• Вольтерра В. Теория функционалов, интегральных и интегро-дифференциальных уравнений. — М. : Наука, 1982. — 304 с.
• Volterra V. Leçons sur les équations intégrales et les équations intégro-différentielles. Leçons professées à la Faculté des sciences de Rome en 1910. — Paris : Gauthier-Villars, 1913.
• Volterra V. Leçons sur les fonctions de lignes, professées à la Sorbonne en 1912. — Paris : Gauthier-Villars, 1913.
• Volterra V. The Theory of Permutable Functions. — Princeton University Press, 1915.
• Volterra V., Volterra E. Sur les Distorsions des corps élastiques. — Paris : Gauthier-Villars, 1960.

Див. також

• 14072 Вольтерра — астероїд, названий на честь науковця.
• Вольтерра — кратер на зворотному боці Місяця, що носить ім'я Віто Вольтерри.
• Рівняння Вольтерра
• Рівняння Лотки-Вольтерри