Вішнушарман

Вішнушарман (санскр. विष्णुशर्मन् / विष्णुशर्मा) — індійський вчений та письменник, якому приписують авторство «Панчатантри» (збірки староіндійських байок).^[3] Точна дата створення «Панчатантри» невідома, але вважають, що вона була написана у період між 1200–300 роком до н. е. Деякі вчені вважають, що Вішнушарман жив у III ст. до н. е.^[4]

Вішнушарман
विष्णु शर्मा
Народився	III ст. до н.е Кашмір (згідно з географічними особливостями та тваринами, що описані у розповідях)
Помер	невідомо
Діяльність	письменник, вчений
Сфера роботи	байка[1], проза[1], поезія[1] і санскритська література[1]
Знання мов	санскрит[2] і маратхі
Мова творів	санскрит
Роки активності	гуптійська епоха
Жанр	байка
Magnum opus	«Панчатантра»

Вішнушарман один з найбільш перекладаємих письменників нерелігійної тематики в історії. «Панчатантру» у 570 р. до н. е. середньоперською мовою (пахлеві) переклав Барзуй, а 750 р. до н. е. появився арабський переклад збірки під назвою «Каліла і Дімна» (араб. كليلة و دمنة) перського вченого Ібн аль-Мукаффи.^[5][6] У Багдаді, переклад, що його замовив другий абасидський халіф аль-Мансур, став «другою за популярністю книгою після Корану.»^[7] «Ще до XI століття праця досягла Європи і до 1600 року вже існували грецький, латинський, іспанський, італійський, німецький, англійський, староцерковословянський, чеський та інші переклади збірки. Межі її поширення простяглися від острова Ява аж до Ісландії.»^[8] У Франції, " щонайменше 11 розповідей з «Панчатантри» використав у своїх працях Лафонтен. "^[7]

Легендарна особистість

Сторінка з перського перекладу «Каліли і Дімни»(1429, Герат). Зображено шакала-візира Дімну, який намагається переконати короля-лева стати на стезю війни.

У вступі до «Панчатантри» Вішнушармана називають автором збірки. Оскільки немає інших об'єктивних зовнішніх доказів про його існування, «важко стверджувати чи він є історичною постаттю, чи літературною винахідкою.»^[9] Згідно з аналізом різних індійських рецензій, географічних особливостей та тварин, які описані у збірці, вчені вважають, що місцем його народження був Кашмір.^[10]

Вступ розповідає історію про те, як Вішнушарман створив «Панчатантру». Десь в Індії був цар на ймення Амарашакті, що правив царством, столицею якого було місто Махілароп'я (महिलारोप्य, розташування на нинішній мапі Індії невідоме).^[11] Цар мав Трьох синів, а звали їх — Васушакті, Уграшакті та Анекашахті. Незважаючи на те, що цар був одночасно і вченим, і могутнім владикою, його сини були «тупоголовими». Цар, впавши у відчай щодо нездатності його синів до науки, вирішив шукати поради у своїх міністрів. Вони давали йому досиь-таки суперечливі поради, але слова одного міністра, на ймення Суматі, переконали царя.^[12] Він сказав, що наука, політика та дипломатія — безмежні дисципліни, які треба вивчати багато років, але замість того щоб навчати їх цим предметам, він порадив віддати царевичів у навчання до Вішнушармана, який зможе «наставити їх у розум».^[13]

Вішнушармана запросили до королівського двору, де цар пообіцяв йому сотню щедрих нагород, якщо він зможе навчити розуму царевичів.^[14] Вішнушарман відмовився від обіцяних нагород, стверджуючи, що не продає знання зпа гроші, але все-таки він взявся за навчання царевичів та пообіцяв, що за шість місяців навчить їх життєйської мудрості.^[13][14] Вішнушарман знав, що йому ніколи не вдасться наставити цих трьох «студентів», використовуючи традиційні методи. Він застосував більш ортодоксальний метод, а саме, почав розповідати ряд байок про тварин, що наділяли їх мудрістю, якої так прагнув їхній батько. Пристосувавши розповіді, що їх тисячоліттями розповідали в Індії, «Панчатантра» була створена у формі п'яти тантр (книг), що повідомляли царевичам про сутність таких речей, як дипломатія, політика та керівництво.^[13] Ці п'ять книг — «Втрата дружби», «Придбання друзів», «Про війну ворон та сов», «Втрата набутого», «Несподівані діяння» — і стали «Панчатантрою».