Гарматюк Анатолій Панасович

Гарматю́к Анато́лій Пана́сович (нар. 14 січня 1936, Мигалівці, Барський район — пом. 28 січня 2006) — український письменник, 1986-го року нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, лауреат літературних премій імені Степана Олійника, Микити Годованця та Степана Руданського.

Гарматюк Анатолій Панасович
Народився	14 січня 1936(1936-01-14)  Мигалівці, Барський район, Вінницька область, Українська СРР, СРСР
Помер	28 січня 2006(2006-01-28) (70 років)  Вінниця, Україна
Громадянство	УРСР →  Україна
Діяльність	письменник
Alma mater	ДонНУ і НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Мова творів	українська
Напрямок	гумор та сатира
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди	літературна премія імені Степана Олійника літературна премія імені Микити Годованця літературна премія імені Степана Руданського

Життєпис

Походить з сім'ї вчителів. Навчався в школах Хмелівки (Хмельниччина), родина там перебувала в часі нацистсько-радянської війни), з 1946 — в Ужгороді, закінчив шкільну науку 1949 року в Чорткові.

Літературний шлях розпочав ще в школі, 1953 року вийшов друком перший вірш — у Чортківській районній газеті «Нове життя».

1958 року з відзнакою здобув у Київському політехнічному інституті освіту гірничого інженера. Працював за фахом на кам'яних кар'єрах у селі Колиндяни Чортківського району, а потім в Скалі-Подільській Борщівського; інженером гірничого відділу проектного інституту «Сталіндіпрошахт» («Донецькдіпрошахт»).

В 1960 році у Донецьку познайомився з сатириком і гумористом Степаном Івановичем Олійником, по зустрічі на все життя визначився з жанром гумору і сатири. В швидкому часі по тому знайомиться із Василем Захарченком, Олегом Комаром (Орачем), Володимиром Міщенком, Василем Стусом, Анатолієм Лазоренком, Миколою Колісником, Миколою Хижняком.

Весною 1961 року полишає інженерну працю і переходить в журналістику — кореспондент Донецького обласного радіо, працював в колективі з Миколою Колісником, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком.

Протягом 1963—1972 років — редактор виробничо-технічної літератури видавництва «Донбас».

1963 року виходить його дебютна гумористична збірка «Проти шерсті».

В 1966 році виходить його друга збірка — «Лисяча наука»; готував документи для вступу в Спілку письменників, рекомендували його письменники Андрій Клоччя, Євген Летюк, Павло Шадур.

У 1967 року потрапив під «зачистки», звинувачений в «антирадянській діяльності» та «націоналізмі», робилися обшуки (в квартирі якого зберігалася заборонена література і проводилися збори української патріотичної молоді). Від арешту врятував дзвінок Василя Стуса: «Нічого вдома не тримай. Зберігай у родичів або знайомих». Доказів не знайшли, Гарматюка колектив видавництва «Донбас» взяв на поруки.

1969 року здобуває освіту філолога в Донецькому державному університеті.

В кінці 1972 року з родиною переїздить до Вінниці; ні в газети, ні на радіо його на роботу не взяли, працював в Облспоживспілці, влаштувався інженером у Вінницьку міжрегіональну лабораторію «Держстандарт».

1973 року ще раз подавав заяву про прийняття його до Спілки письменників. Її розгляд знову закінчився засудженням його «ідеологічних збочень».

З 1975 по 1991 рік — завідувач Кабінету молодого автора Вінницької організації Спілки письменників України, керував літературною студією «Сонячні кларнети» Вінницького ДПЗ-18.

Членом Спілки письменників став лише у 1982 році.

З 1992 року на творчій роботі.

Творчий здобуток

Його твори увійшли до шкільних хрестоматій та читанок,

• до антологічного зібрання «Поетична мініатюра» — 1963 , Київ,
• антологій «Українська радянська байка» — 1966, Київ,
• «Українська байка» — 1983,
• «Українська співомовка» — 1986,
• «Антологія української поезії» (том 6) — 1986, Київ,
• «Універсальний словник епіграм» («УСЕ») — 1998, Чернівці),
• антологія українського гумору «З ким сміється Україна» — упорядник В. Чемерис, Київ, 2009,
• антологічні збірники перекладів українського гумору російською «Созвездие улыбок» — 1988, Уфа,
• «Веселая ярмарка» — 1992, Москва.

Про нього згадується в «Українській літературній енциклопедії» — Київ, 1988. — Т.1, довіднику «Українське слово» — Едмонтон, 1990, «Тернопільському енциклопедичному словнику» — Тернопіль, 2004, Т. 1, «Енциклопедії Сучасної України» — Київ, видавництво НАН України, 2006. — Т. 5.

За його життя було видано 22 книги, як в Україні, так і в республіках СРСР. Після його смерті видані ще сім авторських книг, збірка спогадів Стусового кола «Де сила й тиск — там опір повсякчас» — 2007, книга пам'яті «Миті життя гумориста і сатирика Анатолія Гарматюка» — 2008.

Відзнаки

Лауреат літературних премій імені Степана Олійника, Микити Годованця та Степана Руданського, один з переможців Першого республіканського фестивалю гумору і сатири «Вишневі усмішки» — 1980, кілька разів був переможцем республіканського конкурсу на найкращі літературні твори для естради.

2001 року став одним з переможців Всеукраїнського конкурсу «Байка-2001».

Вшанування пам'яті

• У Чорткові на фасаді школи, в якій вчився Гарматюк, за рішенням сесії міської ради відкрита меморіальна дошка.
• З 2007 року у Вінниці проводиться щорічний конкурс гумору і сатири «Вінницька гуморина» імені А. П. Гарматюка.
• В Барському районі проводиться конкурс юних гумористів «Усміхніться, люди добрі!» імені А. П. Гарматюка.
• У 2011 році у селі Мигалівці Барського району Вінницької області, де народився Анатолій Гарматюк, у будівлі школи відкрито музей письменника. У 2017 році, рішенням Барської районної ради, мигалівецькій школі присвоєно звання — імені Анатолія Гарматюка, а на фасаді школи встановлено меморіальну дошку письменнику Анатолію Гарматюку.
• В журналі «Перець» № 2 за 1986 рік розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 50-річчю митця.^[1]