Ярослав Гейровський

Ярослав Гейровський (чеськ. Jaroslav Heyrovský; 20 грудня 1890, Прага — 27 березня 1967, Прага) — чеський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії.

Ярослав Гейровський
Ім'я при народженні	чеськ. Jaroslav Viktor Leopold Heyrovský
Народився	20 грудня 1890(1890-12-20) Прага
Помер	27 березня 1967(1967-03-27) (76 років) Прага
Поховання	Вишеградський цвинтар[1][2]
Країна	Чехословаччина
Діяльність	хімік, фізик, винахідник, педагог, науковець
Alma mater	Університетський коледж Лондона Akademické gymnázium Štěpánskád Карлів університет Сорбонна Факультет мистецтв Карлового університету[3]
Галузь	хімія
Заклад	Карлів університет
Вчителі	Фредерік Джордж Доннан і Богуслав Браунер
Аспіранти, докторанти	Віктор Кемула
Членство	Лондонське королівське товариство Академія наук НДР Леопольдина Чеська академія наук і мистецтв Королівське наукове товариство Чехіїd Академія наук СРСР Угорська академія наук Американська академія мистецтв і наук Російська академія наук Польська академія наук
Батько	Leopold Heyrovskýd
Брати, сестри	Leopold Heyrovskýd
Діти	Michael Heyrovskýd Jitka Černá-Heyrovskád
Родичі	Ferdinand Šimon Heyrovskýd і Arnošt Hofbauerd
Нагороди	Нобелівська премія з хімії (1959)
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Ярослав Гейровський у Вікісховищі

Біографія

У 1918 закінчив Празький університет. Учень Б. Браунера. У 1910—1913 навчався в Лондонському університетському коледжі і в 1913—1914 працював там же під керівництвом Ф. Доннана.

З 1922 екстраординарний, з 1926 ординарний професор фізичної хімії Празького університету. З 1922 завідував інститутом фізичної хімії Празького університету. 1926 року працював у Сорбонні (Париж). З 1950 директор Державного полярографічного інституту в Празі, який 1964 року названо його ім'ям. Іноземний член АН СРСР (1966) та деяких інших академій.

У 1922 Гейровський, досліджуючи процес електролізу на ртутному крапельному електроді, встановив залежність між потенціалами відновлення й окиснення речовин та їх природою, а також величиною дифузійного струму і концентрацією речовини в електроліті, що стало основою для полярографії.

У 1925 разом із своїм учнем M. Шикатою сконструював полярограф, який дозволяв автоматично записувати криві полярізації в координатах напруги та сили струму. Гейровській всебічно розробив полярографічний метод, теорію і техніку полярографічних досліджень, за що отримав Нобелівську премію з хімії (1959).

Див. також

• 3069 Гейровський — астероїд, названий на честь хіміка^[4].