Глєбов Гліб Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Глєбов.

Гліб Павлович Глєбов (справжнє прізвище — Сорокін; біл. Глеб Паўлавіч Глебаў; 1899—1967) — радянський актор театру і кіно. Народний артист СРСР (1948).

Глєбов Гліб Павлович
Псевдо	Глебов
Народився	29 квітня (11 травня) 1899  Вознесенськ, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія[1]
Помер	3 березня 1967(1967-03-03)[1] (67 років)  Мінськ, Білоруська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[1]
Поховання	Східне кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	актор, політик
Alma mater	Національний університет «Одеська політехніка» (1921)
Заклад	Білоруський АДТ імені Янки Купали
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Діти	Ольга Глєбоваd
Нагороди
IMDb	ID 0322378
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Художник Валентин Волков. Груповий портрет діячів білоруського театру Гліба Глєбова, Оскара Марикса, Володимира Владомирського (праворуч) 1959 рік.

Народився 29 квітня (11 травня) 1899 року у Вознесенську (нині Миколаївської області ) (за іншими джерелами — у Воскресенську, нині Московської області) в родині залізничного службовця.

У 1920 році закінчив Бендерівську чоловічу гімназію. У 1920—1921 роках навчався в Одеському політехнічному інституті.

У 1921—1923 роках — артист Одеського колективу російської драми (нині Одеський академічний російський драматичний театр), у 1924—1925 — Миколаївського театру російської драми (нині Миколаївський академічний художній російський драматичний театр), у 1925—1926 — Вознесенського російського драматичного театру.

З 1926 року — актор 1-го Білоруського драматичного театру (нині Національний академічний театр імені Янки Купали (у 1941—1947 рр. — художній керівник). Творчість актора характеризувалося глибокою психологічною глибиною, природністю, тонким гумором.

В 1943 році очолював фронтову бригаду театру.

Працював на радіо.

Депутат Верховної Ради СРСР 6-го скликання (1962—1966).

Гліб Глєбов помер 3 березня 1967 року в Мінську. Похований на Східному кладовищі.

Нагороди та звання

• Народний артист Білоруської РСР (1940)
• Народний артист СРСР (1948)
• Сталінська премія другого ступеня (1941) — за великі досягнення в галузі театрально-драматичного мистецтва
• Сталінська премія другого ступеня (1948) — за виконання ролі Кроплі у виставі «Костянтин Заслонов» А. Мовзона
• Два ордени Леніна (1940, 1955)
• Два ордена Трудового Червоного Прапора (1944, 1948)
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр .. » (1945).

Театральні роботи

• 1932 — «Батьковщина» Кузьми Чорного — Неміра
• 1937 — «Скупий» Мольєра — Гарпагон
• 1938 — «Партизани» Кіндрата Кропиви — Халімон
• 1939 — «Загибель вовка» Едуарда Самуйленка — Харкевич
• 1939 — «Хто сміється останнім» К. Кропиви — Туляга
• 1944 — «Павлинка» Янки Купали — Пустаревич
• 1947 — «Костянтин Заслонів» А. Мовзона — Кропля
• 1950 — «Калиновий гай» Олександра Корнійчука — Романюк
• 1954 — «Вибачте, будь ласка» Андрія Макайонка — Горошок
• 1959 — «Щоб люди не журились» А. Макайонка — Самосєєв
• «День чудових обманів» Річарда Шерідана — Мендоза

Фільмографія

• 1949 — Костянтин Заслонов — Антон Петрович Кропля
• 1952 — Павлинка (телеспектакль) — Пустаревич
• 1953 — Співають жайворонки — Симон Верас
• 1954 — Хто сміється останнім? — Микита Семенович Туляга
• 1955 — Зелені вогні — Калина
• 1955 — Нестерка — антиквар
• 1955 — Посіяли дівчата льон — агроном
• 1956 — Миколка-паровоз — міський голова
• 1957 — Наші сусіди — Іван Кіндратович Шпаковський
• 1957 — Поліська легенда — пан Антоній
• 1959 — Люди на мосту — Петро Савелійович Поромов
• 1959 — Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем — суддя Дем'ян Дем'янович
• 1959 — Сувора жінка — Спиридон Жилинка
• 1960 — Хліб і троянди — Ферапонт Тіунов
• 1960 — Перші випробування — дяк Бутяновський
• 1962 — Вулиця молодшого сина — підпільник
• 1963 — Не плач, Оленко (короткометражний)
• 1964 — Москва — Генуя — непман
• 1964 — Самотність — Фрол Баєв
• 1966 — Східний коридор — підпільник Зязюля
• 1967 — Запам'ятаємо цей день — бородатий селянин