Гоміш Феррейра

Жозе Го́міш Ферре́йра (порт. José Gomes Ferreira; 9 червня 1900(19000609), Порту, Португалія — †8 лютого 1985, Лісабон) — португальський письменник, поет, фольклорист, публіцист і композитор^[5]. Син підприємця та благодійника Алешандрі Феррейри (Alexandre Ferreira) та батько архітектора Рауля Ештніша Феррейри (Raul Hestnes Ferreira) і поета Алешандрі Варґаша (Alexandre Vargas).

Гоміш Феррейра
порт. José Gomes Ferreira
Народився	9 липня 1900(1900-07-09)[1]  Порту, Порту, Португалія[2]
Помер	8 лютого 1985(1985-02-08)[3][1] (84 роки)
Країна	Португалія
Діяльність	поет, журналіст, письменник, революціонер
Знання мов	португальська[4]
Діти	Raul Hestnes Ferreirad
Нагороди
IMDb	ID 0274313
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Феррейра.

У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Гоміш.

З життєпису

Жозе Гоміш Феррейра народився в Порту 9 червня 1900 року. У 4 роки переїхав до Лісабона. Його батько, Алешандрі Бранку Феррейра (1877—1950), людина скромного походження, завдяки своєму розуму та ініціативності став успішним підприємцем, також брав активну участь у політиці; республіканець-демократ, був радником у лісабонській мерії й депутатом під час Першої республіки; мати Марія ду Карму Кожме (Maria do Carmo Cosme).

Навчався в столичних ліцеях Камоенса та Жіла Вісенті, де й познайомився з поезією. Співпрацював з Фернанду Пессоа, тоді ще зовсім молодим, під час спільного проєкту для часопису Ressurreição.

Політичні уподобання Г. Феррейри проявилися дуже рано, насамперед через вплив батька (республіканського демократа). Здобувши юридичну освіту в 1924 році, працював консулом у місті Крістіансунн (Норвегія). Одночасно з тим писав музику, зокрема створив «Сільську сюїту» (Suite Rústica), яку виконав оркестр Давида ді Соузи (David de Sousa).

Повернувся на батьківщину в 1930 році, але активної участі в політичному житті не брав. Натомість активно дописував у часописи Presença, Seara Nova, Descobrimento, Imagem, Sr. Doutor, Gazeta Musical e de Todas as Artes та Ilustração (1926—1975). Він також перекладав фільми під псевдонімом Gomes, Álvaro.

Почав друкувати поезії з поеми «Жити вічно також набридає» (Viver sempre também cansa) у 1931 році, опублікованої в журналі Presença. Попри те, що далі публікував дещо, скажімо Lírios do Monte та Longe, тільки у повоєнний час, починаючи від 1948 року (з Poesia I та Homenagem Poética) став друкуватись на постійній основі, відразу посівши одне з провідних місць серед тогочасних літераторів^[6].

Він був учасником усіх значних демократичних та антифашистських заходів, і незадовго до створення руху MUD (Рух за демократичну єдність) співпрацював з іншими представниками португальського неореалізму над збіркою революційних пісень.

У 1975 році побував в СРСР — враження від поїздки відобразив у поемі «В СРСР» (1978)^[5].

Був обраний віце-президентом Португальської асоціації письменників у 1978 році, а наступного (1979) року був кандидатом АПУ (Альянсу об'єднаного народу / Aliança Povo Unido) від Лісабона на проміжних парламентських виборах того ж року. Вступив до Португальської комуністичної партії у лютому наступного (1980) року.

У 1983 році переніс важку хірургічну операцію.

Жозе Гоміш Феррейра помер у Лісабоні 8 лютого 1985 року внаслідок тривалої хвороби.

Творчість

Провідна тема творчості Гоміша Феррейри — людина праці з її переживаннями, перемогами, прагненнями миру і щастя на всій землі^[5].

Бібліографія

Поезія

• Lírios do Monte (1918)
• Longe (1921)
• Marchas, Danças e Canções (у співавторстві) (1946)
• Poesia I (1948)
• Homenagem Poética a Gomes L
• Poesia III (1962)
• Poesia IV (1970)
• Poesia V (1973)
• Poeta Militante I, II e III (1978), з передмовою Маріо Діонізіо
• Viver sempre também cansa!

Художні твори

• O Mundo Desabitado (1960)
• O Mundo dos Outros — histórias e vagabundagens (1950), з передмовою М. Діонізіо
• Os segredos de Lisboa (1962)
• O Irreal Quotidiano — histórias e invenções (1971)
• Gaveta de Nuvens — tarefas e tentames literários (1975)
• O sabor das Trevas — Romance-alegoria (1976)
• Coleccionador de Absurdos (1978)
• Caprichos Teatrais (1978)
• O Enigma da Árvore Enamorada — Divertimento em forma de Novela quase Policial (1980)

Хроніки

• Revolução Necessária (1975)
• Intervenção Sonâmbula (1977)

Спогади та щоденники

• A Memória das Palavras — ou o gosto de falar de mim (1965)
• Imitação dos Dias — Diário Inventado (1966)
• Relatório de Sombras — ou a Memória das Palavras II (1980)
• Passos Efémeros — Dias Comuns I (1990)
• Dias Comuns

Оповідання

• Contos (1958)
• Tempo Escandinavo (1969)

Дитяча література

• Aventuras Maravilhosas de João Sem Medo (1963)

Нариси та дослідження

• Guilherme Braga (участь в Perspectiva da Literatura Portuguesa do século XIX) (1948)
• Líricas (у співпраці) (1950)
• Folhas Caídas de Almeida Garrett (передмова) (1955)
• Contos Tradicionais Portugueses 2 Volumes (співпраця в упорядкуванні і коментуванні з К. де Олівейра, передмова) (1958)
• A Poesia de José Fernandes Fafe (1963)
• Situação da Arte (у співавторстві) (1968)
• Vietnam (os escritores tomam posição) (у співавторстві) (1968)
• José Régio (у співавторстві In Memorium Жозе Режіо (1970)
• A Filha do Arcediago de Camilo Castelo Branco (попереднє слово) (1971)
• Lisboa na Moderna Pintura Portuguesa (у співавторстві) (1971)
• Uma Inútil Nota Preambular de Aquilino Ribeiro (передмова до Um Escritor confessa-se) (1972)
• Contos Tradicionais Portugueses 4 Volumes (співпраця в упорядкуванні і коментуванні з К. де Олівейра) (1977)

Переклади

• «Будинок Бернарди Альби» (A Casa de Bernarda Alba) Федеріко Гарсіа Лорки (у співавторстві)
• «Книга тисячі і однієї ночі» (O Livro das Mil e Uma Noites) (1926)

Дискографія

• Poesia (1969, Philips, série Poesia Portuguesa)
• Poesia IV (1971, Philips, série Poesia Portuguesa)
• Poesia V (1973, Decca / Valentim de Carvalho, série A Voz e o Texto)
• Entrevista 12 — José Gomes Ferreira (1973, Guilda da Música/Sassetti, série Disco Falado)
• Parece impossível mas sou uma Nuvem

Як фольклорист відомий, перш за все, упорядкуванням великих збірників португальських народних казок у співавторстві з К. де Олівейрою (1958 і 1977), куди ввійшли тексти з класичних зібрань^[7][8].

Визнання

Гоміш Феррейра удостоєний низки нагород і відзнак:

• Велика поетична премія Товариства письменників Португалії (1961) за Poesia III;
• Премія Casa da Imprensa (1965) за A Memória das Palavras;
• звання великого командора Ордену Сантьяго да Еспада (1981), присвоєне Президентом Рамалю Янешом^[9];
• відзнака Товариства письменників Португалії (1983);
• командор Ордена Свободи (1985).

У 1985 році мерія Лісабоні вшанувала письменника, давши його ім'я одній зі столичних вулиць^[10]. Створена 1978 року його сином Р. Е. Феррейрою лісабонська школа Бенфіка (Escola Secundária de Benfica) отримала ім'я його іменитого батька.

У 1990 році в Алваладе (Лісабон) був відкритий пам'ятник письменнику — на церемонії відкриття були присутніми і виступили міський голова Лісабона Жоржі Сампаю та письменник, художник і приятель Г. Феррейри Маріо Діонізіо.

У рік сторіччя від дня народження поета (2000) вийшов біографічний документальний фільм про Ж. Г. Феррейру «Людина столітньої ваги» (Um Homem do Tamanho do Século, режисер Антоніу Куня / António Cunha), який демонструвався на телеканалах RTP2 і RTP Internacional.