Граве Олександр Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Граве.

Олександр Костянтинович Граве (8 вересня 1920, Москва — 5 березня 2010, там же) — радянський і російський актор театру і кіно, педагог. Народний артист РРФСР (1971)^[2].

Граве Олександр Костянтинович
Народився	8 вересня 1920(1920-09-08)  Москва, Російська СФРР
Помер	5 березня 2010(2010-03-05)[1] (89 років)  Москва, Росія
Поховання	Алєксєєвський цвинтар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, театральний педагог
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1942)
Заклад	Державний академічний театр імені Є. Вахтангова і Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Роки діяльності	з 1938
У шлюбі з	Дарія Максимівна Пєшковаd
Діти	Максим Олександрович Пєшковd
IMDb	nm0336173
Нагороди та премії

Біографія

Народився 8 вересня 1920 року в Москві. Брат Михайла Граве. 1942 року закінчив Театральне училище імені Бориса Щукіна, Курс Ганни Орочко, був прийнятий до складу трупи Театру імені Є. В. Вахтангова та зарахований до фронтової бригади театру. У складі бригади (пізніше набула статусу філії театру), прикріпленої до Першого Українського фронту, Олександр Граве пройшов усю війну, дійшовши до Берліна.

Олександр Граве завжди був затребуваний у Театрі імені Є. В. Вахтангова, вірність якому зберігав понад 65 років. Втілив на сценічних підмостках понад 150 образів, у тому числі й завдяки здатності швидко «ввестися» у спектаклі, що вже йдуть, у разі хвороби когось із колег.

Перша значуща роль кіно — рядовий Огірков у кінокомедії «Неспокійне господарство» — надовго забезпечила Граве любов глядачів, попри те, що надалі кінематограф не балував його головними ролями^[2][3].

Наприкінці 1940-х роківОлександр Граве вперше звернувся до театральної педагогіки, але щільна зайнятість у репертуарі театру незабаром змусила його відмовитися від викладання. Граве знову повернувся до Театрального училища ім. Бориса Щукіна у 1986 році педагогом кафедри майстерності актора. Випустив два курси як художній керівник: у 1992 році — Комі-перм'ятську національну студію і в 2000-му — звичайний акторський курс (учні — Юрій Колокольников, Наталія Швець, Данило Бєлих, Любов Тихомирова, Кирило Іванченко та ін.). Був одним із провідних майстрів Щукинського інституту; професор (з 1998 року).

Високий рівень професійної культури, справжня інтелігентність, м'яка іронія та гумор дозволили Олександрові Граве не загубитися серед своїх «зоряних» і молодших колег — Юлії Борисової, Михайла Ульянова, Володимира Етуша, Юрія Яковлєва, Василя Ланового, забезпечивши йому свою особливу нішу в театрі. До останніх днів свого життя Олександр Граве залишався одним із основних зберігачів справжньої вахтангівської театральної культури.

Перша дружина — Дарія Пєшкова, онука Максима Горького. Із другою дружиною Тетяною Дмитрівною Олександр Костянтинович прожив близько 40 років.

Помер 5 березня 2010 року після тривалої хвороби.

Олександра Граве поховали у вівторок, 9 березня 2010 року, на Алексєєвському цвинтарі в Москві. Прощання відбулося цього ж дня у Театрі імені Є. В. Вахтангова о 12.30 мск^[4].

Творчість

Ролі у театрі

• «Я — син трудового народу» В. П. Катаєва — селянин
• «Весільне подорож» В. А. Диховичного
• «Десь у Москві» В. З. Масса та М. А. Червінського
• «Дорога перемоги» В. О. Соловйова — молодий робітник
• «Людина зі рушницею» М. Ф. Погодіна — лакей / полонений солдат Макушкін
• «Мадемуазель Нітуш» Ерве — офіцер
• «Кому підпорядковується час» Брати Тур та Л. Р. Шейніна — Мартинов, розвідник
• «Фронт» О. Є. Корнійчука — Орлик
• «Сірано де Бержерак» Е. Ростана — Крістіан
• «Молода гвардія» за романом А. А. Фадєєва — Іван Олександрович Земнухов
• «Серце не камінь» А. Н. Островського — Ераст
• «Вогненна річка» В. М. Кожевнікова — Мещеряков
• «Фортеця на Волзі» І. Л. Кремльова — Астахов
• «Перед заходом сонця» Г. Гауптмана — Ганефельд, адвокат
• «Олеко Дундич» Ржешевського та М. Каца — перший офіцер
• «Так, ось воно — любов» В. Кетлінської — Сергій Миколайович
• «Фома Гордєєв» М. Горького — Єжов
• «Дві сестри» Ф. Кнорре — Фетісов
• «Гамлет» Шекспіра — Розенкранц
• «Ідіот» Ю. К. Олеши за романом Ф. М. Достоєвського — Тоцький
• «Загибель богів» Софронова — Браун
• «Дами та гусари» О. Фредро — Гжегож / ротмістр
• «Діон» Л. Г. Зоріна — Бен-Захарія
• «Живий труп» Л. М. Толстого — слідчий
• «Принцеса Турандот» К. Гоцці — Тарталья
• «Попелюшка» Є. Л. Шварца — Король
• «Конармія» по І. Е. Бабелю — Берзинь, комісар дивізії
• «Вирінея» Л. М. Сейфуліної — Василь
• «Міщанин у дворянстві» Мольєра — вчитель філософії
• «Людина зі рушницею» М. Ф. Погодіна — полонений солдат Макушкін / Іван Шадрін
• «Антоній та Клеопатра» В. Шекспіра — Єфроній
• «Кіт у чоботях» п'єса Г. Калау за мотивами казки Ш. Перро — Король
• «Маленькі трагедії» О. С. Пушкіна  — Лепорелло
• «Річард III» Шекспіра — Едуард IV
• «Лісовик» А. П. Чехова — Вафля
• «Марія Тюдор» В. Гюго — невідомий
• «…І довше століття триває день» за романом Ч. Т. Айтматова — Казангап
• «Кабінетна історія» Р. Ібрагімбекова — тесть
• «Березневі іди» Т. Вайлдера — лікар
• «Пане ти наш, батюшка» за п'єсою Ф. Н. Горенштейна — В'яземський
• «Варвари» М. Горького — Головастиков
• «Циліндр» Е. Де Філіппо — Агостіно
• "Воскресіння, або Чудо святого Антонія М. Метерлінка — лікар
• «Ніч ігуани» Т. Вільямса — Джонатан Коффін
• «Фредерік, або Бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта — Антуан, помічник режисера
• «Царське полювання» Л. Зоріна — Ферапонт Фоміч, старий слуга
• «Калігула» А. Камю — Сенект
• «Собака на сіні» Л. де Вега — граф Лудовіко
• «Чайка» А. П. Чехова — Сорін
• «Троїл і Крессида» Шекспіра — Нестор

Ролі у кіно

• 1938 — Нова Москва — студент (у титрах не вказано)
• 1939 — Юність командирів — курсант (у титрах не вказано)
• 1946 — Неспокійне господарство — Тихон Петрович Огурцов, рядовий і кролівник
• 1956 — Вони були першими — чекіст Граве
• 1958 — Сорока-злодійка — спадкоємець (у титрах вказаний як H. Граве)
• 1958 — Тихий Дон — перекладач з англійської, поручик (не вказано в титрах)
• 1958 — Стукайте в будь-які двері — капітан міліції Сушков
• 1960 — Безсонна ніч — Петунін
• 1961 — Вільний вітер — матрос
• 1961 — Бар'єр невідомості — Федор Васильович Соколов
• 1963 — Великі і маленькі — Сергій Олександрович
• 1964 — Самотність — Антонов-Овсієнко
• 1965 — Друзі і роки — Володимир Платов
• 1967 — Зося / Zosia — комбриг, підполковник
• 1967 — Операція «Трест» — епізод
• 1967 — Хроніка пікіруючого бомбардувальника — Іван Олексійович, командир полку^[5]
• 1967 — Бабине царство — завмаг
• 1967 — Відплата — полковник Геннадій Миколайович Пікін
• 1968 — Удар! Ще удар! — Кеша Федорін, осліплий фронтовий друг Таманцева
• 1969 — Золото — колгоспник-партизан, батько Матрени
• 1969 — Неймовірний Ієгудіїл Хламіда — Микола Олександрович
• 1969 — Штрихи до портрету В. І. Леніна — Олександр Дмитрович Цюрупа
• 1972 — Земля, до запитання — Сидорін
• 1974 — Моя доля — батько Єрмакова
• 1976 — Розповідь про те, як цар Петро арапа женив — голос за кадром [Архівовано 12 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• 1980 — Червоні погони
• 1980 — Призначення — Іван Никифорович Єгоров
• 1983 — Біля небезпечної межі — Глінський, органіст у костелі, керівник радянської підпільної групи
• 1986 — Кінець операції «Резидент» — Михал Михалич Кутєпов-Воропаєв, агент НТС в СРСР
• 1986 — Чічерін — Воровський (озвучив Ігор Ясулович)
• 1987 — Казка про закоханого маляра — леший
• 1999 — Послухай, чи не йде дощ... — письменник Борис Зайцев
• 2000 — Два товариши — епізод
• 2010 — Смерть у пенсне, або Наш Чехов

Телевистави

• 1970 — Драма на полюванні (телеспектакль) — Вознесенський, повітовий лікар
• 1970 — Сім'я як сім'я, або Коробові зустрічають Новий рік
• 1979 — Кіт у чоботях — король

Озвучування мультфільмів

• 1964 — Хто винен? — Баллон / Недокурок
• 1964 — Можно і Не можна — Можно / Не можна
• 1965 — Ваше здоров'я — Батько
• 1965 — Портрет — Заєць-художник
• 1965 — Де я його бачив? — Олівець, голова «Клубу Веселих чоловічків» (у титрах не вказано)
• 1965 — Привіт, атом! — читає текст
• 1966 — Сьогодні день народження — Слон
• 1966 — Походження виду
• 1966 — Зайдіть, будь ласка!
• 1966 — Жил-был Козявин — читає текст
• 1967 — Паровозик з Ромашкова — черговий станцією (у титрах не вказано)
• 1967 — Пісенька мишеня — Заєць
• 1968 — Кіт, який гуляв сам по собі — Кінь
• 1968 — Світлячок № 8 — доктор Айболіт / Саморобкін / слон / жираф
• 1969 — Ми шукаємо ляпку — Петро Іванович, художник
• 1970 — Відважний Робін Гуд — лицар Гай
• 1971 — Лабіринт. Подвиги Тесея — кентавр Хірон
• 1976 — Зайчик-зазнайка — старий заєць
• 1977 — Жихарка
• 1978 — Мій приятель світлофор — Слон / Вовк / Цуценя
• 1979 — Дядечко Ау — читає текст
• 1979 — Помилка Дядечка Ау — читає текст
• 1979 — Дядечко Ау у місті — читає текст
• 1987 — Коротушка — зелені штанці — дідусь

Цікаві факти

• Під час роботи у фронтовій філії Театру Вахтангова Олександр Граве оформив два спектаклі («Десь у Москві» і «Не в свої сани не сідай») як художник.
• Тексти пісень для вистави «Міщанин у дворянстві» були написані Олександром Граве.

Визнання та нагороди

• Медаль «За оборону Москви»
• Орден Червоної Зірки (26.2.1945)
• Заслужений артист РРФСР (1957)
• Народний артист РРФСР (1971)
• орден Вітчизняної війни II ступеня (20.4.1995)
• орден Пошани (6 січня 1995 року) — за заслуги перед державою, успіхи, досягнуті в праці, науці, культурі, мистецтві, великий внесок у розвиток дружби та співпраці між народами^[6]

Публікації

• Татьяна Сергеева. Александр Граве // Театр имени Евг. Вахтангова / Ред.-составитель <i id="mweg">Б.&nbsp;М.&nbsp;Поюровский</i>. — М.: Центрполиграф, 2001. — С. 50—60, фото. («Звёзды московской сцены») — ISBN 5-227-01251-2