Гранаткін Геннадій Іванович

Грана́ткін Генна́дій Іва́нович (18 квітня [1 травня] 1913(19130501), с. Урей, Краснослободський повіт^[ru], Пензенська губернія, Російська імперія — 19 січня 1990, м. Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський архітектор, член Спілки архітекторів СРСР з 1938 року. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1983, у складі авторського колективу, за створення спортивного комплексу Республіканського стадіону в місті Києві).

Гранаткін Геннадій Іванович
Народження	18 квітня (1 травня) 1913  с. Урей, Краснослободський повіт, Пензенська губернія, Російська імперія
Смерть	19 січня 1990(1990-01-19) Київ
Поховання	Совський цвинтар
Країна	СРСР
Навчання	Середньоазійський індустріальний інститут
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ
Найважливіші споруди	вокзали на станціях ім. Тараса Шевченка, Унгени, Знам'янка, Слобідка, Чоп, Брест-Центральний, Магнітогорськ станції метро «Хрещатик», «Арсенальна», «Дніпро» у Києві
Нагороди	Медаль «За трудову відзнаку» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «Ветеран праці» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Премії
Автограф
Гранаткін Геннадій Іванович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гранаткін.

Біографія

Народився в селянській родині в с. Урей (№ 1), тепер у складі Великоуркатурського сільського поселення^[ru], Єльниківський район, Республіка Мордовія, Росія. У 1932—1938 році навчався на архітектурному факультеті Середньоазійського індустріального інституту^[ru] в м. Ташкенті. У 1938—1943 роках працював у проєктних установах Ташкента.

У 1943—1945 роках у діючій армії, учасник Німецько-радянської війни, нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня (1945)^[1].

З 1945 року — архітектор, старший архітектор, керівник бригади в проєктному інституті «Київдіпротранс» (до 1951 року — «Київтрансвузолпроект»), з 1960 року — головний архітектор проєкту в Інституті експериментального проєктування Академії будівництва і архітектури Української РСР; з 1963 року — головний архітектор проєкту, керівник відділу в Київському зональному науково-дослідному інституті експериментального проектування житлових та громадських споруд (КиївЗНДІЕП).

Помер 19 січня 1990 року в Києві, похований на Совському кладовищі.

Творчість

Архітектор — автор проєктів (у складі творчих колективів):

• житловий будинок на 50 квартир і літній кінотеатр в Ташкенті (1939—1940),
• поліклініка у Вінниці (1946),
• вокзали на станціях Чернігів (1948), ім. Тараса Шевченка (1952), Унгени (1953), Знам'янка (1954), Слобідка (1954), адміністративна будівля управління Одеської залізниці (1955), Чоп (1956), Брест-Центральний (1957), Магнітогорськ (1959) (усі в співавторстві),
• станції метро «Хрещатик»^[2], «Арсенальна»^[3], «Дніпро»^[4] (всі у співавторстві, 1960),
• житлові будинки серії 1-438А^[5],
• гуртожитки на 400 та 500 місць у Києві (Сормовська вулиця, вулиця Освіти, 1957—1958).
• 17-поверхова будівля головного інформаційно-обчислювального центру Міністерства автомобільного транспорту УРСР (1975, нині — будівля Державного підприємства «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут», Берестейський проспект, 57),
• реконструкція Республіканського стадіону у Києві в 1965—1967 роках та до Олімпійських ігор 1980 року,
• 20-поверхова будівля Міністерства легкої промисловості УРСР (1980-ті, нині — будівля Міністерства соціальної політики України, вул. Еспланадна, 8/10),
• 24-поверхова будівля інформаційно-обчислювального центру Українського управління цивільної авіації (1980-ті, нині — будівля Міністерства інфраструктури України, Берестейський проспект, 14).

Зображення

• 
  Вокзал станції Чернігів
• 
  Вокзал станції ім. Тараса Шевченка
• 
  Вокзал станції Знам'янка
• 
  Вокзал станції Брест-Центральний
• 
  Вокзал станції Чоп

• 
  Станція метро «Хрещатик»
• 
  Станція метро «Арсенальна»
• 
  Станція метро «Дніпро»