Гримич Віль Григорович

Віль Григо́рович Гри́мич (7 червня 1925, Москва — 2 жовтня 2016, Київ) — український перекладач та літературознавець. Заслужений працівник культури України. Учасник німецько-радянської війни, капітан військової служби.

Віль Григо́рович Гри́мич
Народився	7 червня 1925(1925-06-07) Москва
Помер	2 жовтня 2016(2016-10-02) (91 рік) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	перекладач
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету[d]
У шлюбі з	Галина Гримич
Діти	Марина Гримич, Святослав Гримич
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Медаль «За визволення Варшави» Заслужений працівник культури України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гримич.

Життєпис

Народився 7 червня 1925 р. у м. Москві.

Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та аспірантуру.

Могила Віля Гримича, Байкове кладовище

Меморіальна дошка Вілю Гримичу в Києві

Учасник німецько-радянської війни у складі 719-го легкого артилерійського полку та 2-го Білоруського фронту, капітан військової служби. Нагороджений орденами та медалями.

Член-кореспондент Словенської Академії наук і мистецтв. Автор багатьох статей, есе в періодиці й книжках про іншомовні літератури, міжлітературні взаємини, зарубіжну україніку й шевченкіану.

Помер 2 жовтня 2016 року на 92-му році життя в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33). На будинку по вул. Олеся Гончара, 52 відкрито меморіальну дошку.

Родина

Дружина — літературознавиця Галина Гримич (нар. 1938). Донька — письменниця, доктор історичних наук Марина Гримич (нар. 1961). Зять — політик та дипломат Ігор Осташ (нар. 1959).

Творчий доробок (частковий)

Переклав романи й повісті

• зі словацької: Р. Яшика, Л. Мнячка;
• з чеської: Йозефа Несвадби, Павла Гануша, Мірко Пашека;
• з узбецької: Гафура Гуляма, Ульмаса Умарбекова;
• поетичні книжки з татарської: Джавада Тарджеманова, Муси Джаліля;
• зі словенської: Франце Прешерна, Антона Інголича, Цирила Космача, Тоне Селішкара, Леопольда Суходольчана;
• з естонської: Владіміра Беекмана, А. Сійга;
• з кримськотатарської: Окрушина сонця. Антологія (у співавторстві),
• драматичні твори з іспанської: Лопе де Вега;
• з німецької: Фрідріха Дюрренматта, Танкреда Дорста;
• з італійської: Джуліо Скарніччі та Ренцо Тарабузі;
• з французької: Робера Тома;
• з англійської: П. Шиффера;
• із сербської: Бранислава Нушича;
• з російської: Антона Чехова.

Нагороди

• 1945 — орден Червоної Зірки
• 1946 — медаль «За визволення Варшави»
• 1946 — медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• 1985 — орден Вітчизняної Війни I ступеня
• 1993 — премія імені Максима Рильського — за талановиті інтерпретації творів багатьох митців слов'янського світу: Ц. Космача, А. Інголича, Б. Нушича, Й. Несвадби, Р. Яшика, М. Пашека
• 2001 — Орден «За заслуги» ІІІ ступеня^[1]
• заслужений працівник культури України