Гробниця Тутанхамона

Гробниця Тутанхамона (KV62 англ. Kings' Valley No. 62) — давньоєгипетська гробниця в Долині Царів, в якій при розкопках Говардом Картером і археологом-аматором лордом Джорджем Карнарвоном в 1922 році була виявлена мумія фараона Тутанхамона, померлого близько 1327 року до н. е^{[~ 1]}. Відкриття гробниці стало однією з найбільших подій в історії єгиптології та світової археології^[3]; гробниця одна з небагатьох, що зберегли найцінніші артефакти, попри те, що її двічі грабували розкрадачі.

Гробниця Тутанхамона
25°44′25″ пн. ш. 32°36′05″ сх. д.
Тип	усипальниця[1] і гіпогей
Країна	Єгипет : ISO3166-1 alpha-3:EGY; ISO3166-1 цифровий:818;
Розташування	Луксор Долина царів[1]
Площа	109,82 квадратний метр[2]
Гробниця Тутанхамона (Єгипет)
Гробниця Тутанхамона у Вікісховищі

Археологічні дослідження Картера збіглися з політичною кризою в Єгипті, яка призвела до проголошення незалежності країни (1922). 1924 року суперечка щодо продовження досліджень гробниці привела до тимчасового ускладнення британо-єгипетських відносин; після вирішення конфлікту Говард Картер зміг повернутися до роботи. У гробниці добре збереглися численні предмети побуту, прикраси, артефакти, що супроводжували фараона в останню путь. Чотири ковчеги та три саркофаги з дорогоцінних металів зберегли муміфіковане тіло фараона. Золота маска, що вкривала обличчя й груди покійного фараона, стала одним із символів скарбів гробниці та Єгипту. У KV62 збереглися сліди перероблювання, які свідчать про те, що гробниця будувалася для іншого високопоставленої особи (можливо, жінки), але в ній спішно поховали Тутанхамона.

Відоме лише фахівцям-єгиптологам ім'я Тутанхамона після сенсаційного відкриття гробниці стало загальновідомим для давньоєгипетської культури^[4]. Відкриття KV62 послужило поштовхом до вивчення своєрідного амарнского періоду в історії Нового Царства і подальшого поширення «єгиптоманії» в усьому світі. Раптова смерть лорда Карнарвона сприяла поширенню легенди про «прокляття фараонів». За результатами дослідження знайдених в гробниці артефактів в 1922—1933 роках були опубліковані тритомний опис і каталог.

Гробниця (та її копія з 2014 року) є популярною туристичною визначною пам'яткою Луксору. Предмети з гробниці склали окрему експозицію в Каїрському єгипетському музеї. Колекція неодноразово успішно експонувалася в багатьох музеях світу. На 2017 рік планувалося зібрати і виставити повну колекцію артефактів (5000 од.) з KV62 в Великому єгипетському музеї^[5]. Станом на лютий 2019 року Великий єгипетський музей все ще перебуває в стані будівництва. Інвестиції вже перевищили мільярд доларів США і відкриття вже вкотре переноситься й заплановано у 2020 році.

Тутанхамон

Тутанхамон. Статуя в Карнаку

Вперше ім'я Тутанхамона згадується в 1847 році в роботі французького вченого Еміля Прісса, що вивчав Карнакський храм^[6]. Про життя Тутанхамона (близько 1345—1327 років до нашої ери)^{[~ 2]} з XVIII династії Нового царства в наявності був значний, та не завжди вірогідний обсяг інформації^[7]. Фараон Ехнатон, що правив близько 1379—1362 роках до н. е., доводився йому, як стверджують одні джерела, тестем^[8], чи, як стверджують інші джерела, батьком^[9]. Матір'ю Тутанхамона вважається неідентифікована принцеса гробниці KV35^[ru][10]

Ім'я Ехнатона асоціюється з рядом найважливіших реформ, що призвели до серйозних зрушень в самих підвалинах давньоєгипетської держави. Він проголосив культ Атона (атонізму),  почав переслідування жерців інших культів^[11] і переніс столицю в нове місто Ахетатон^[12][13]. Після смерті Ехнатона країною правили Сменхкара^[14], а потім — якась Нефернефруатон^[15], яка могла залишатися регентшею при малолітньому Тутанхамоні^[14].

В Ахетатоні (Амарні) археологами не знайдено жодного предмета з іменем фараона Тутанхатона («Жива подоба Атона») або з якимось із його тронних імен (Горове ім'я чи Ім'я по Небті^[ru]). Це свідчить про те, що малолітній фараон почав своє правління після повернення до колишнього культу зі своїм новим ім'ям Тутанхамон («Жива подоба Амона»)^[16]. І до влади він прийшов  десятирічним хлопчиком^[17] приблизно в 1332 році до н. е.

Покинувши Ахетатон, двір Тутанхамона не повернувся до Фів (божество-покровитель Амон), а влаштувався в Мемфісі (божество-покровитель Птах). До досягнення повноліття юного фараона опікали впливові сановники. Правитель сприяв реставрації колишніх порядків^[18]. Він легітимізував своє правління, назвавши себе прямим спадкоємцем фараона Аменхотепа III (свого діда), а Ехнатона проголосив відступником^[17].

Піклуватися про відхід в інший світ, як було заведено в Стародавньому Єгипті, починали вже при сходженні на трон^[19]. Одна з незакінчених гробниць в Амарнському некрополі могла призначатися Тутанхамону. Спочатку планувалося будівництво гробниці для нього в західній частині Долини Царів, на місці тієї, яка нині іменується WV23 (згодом в ній був похований наступник Тутанхамона — Ейе)^{[18][~ 3]}

Раптова смерть Тутанхамона сталася приблизно в лютому-березні 1327 року до н. е.^[20] Згідно зі звичаєм, похорони мали відбутися через 70 днів^[21]. Керував будівництвом гробниці Тутанхамона його наступник Ейе, він же відповідав і за проведення похорону^[20]. Правителі XIX—XX династій (Рамессиди) викреслювали імена єретика Ехнатона і його прямих нащадків. Як зазначала історик Крістіна Дерош-Ноблькур: «Тутанхамон став жертвою систематичних спроб повністю стерти його з історії»^[22]. До Нового часу про фараона Тутанхамона знали лише фахівці^[23].

Історія відкриття

Передісторія

Лорд Карнарвон (зліва) і Говард Картер (справа)

До початку XX століття Долина Царів — некрополь фараонів Нового царства — вважалася археологічно досконало дослідженою місцевістю. До того часу її поверхня була повністю перекопана багатьма поколіннями випадкових мисливців за скарбами, розкрадачів й археологів. Територію долини вкривав практично суцільний шар щебеню та сміття. Розкопки зазвичай проводилися сезонно — в кінці осені й узимку, коли спадала спека^[24][25]. Засобів на проведення археологічних пошуків у Єгипетського уряду бракувало і в цьому питанні він розраховував на допомогу іноземців. Дослідженнями займалися представники музеїв та групи вчених, спонсоровані європейськими та американськими меценатами. У 1902—1914 роках розкопки в Долині Царів проводив американський археолог-любитель Теодор Девіс^[ru][26]. Отримавши концесію єгипетського уряду, ексцентричний мільйонер зміг виявити та дослідити кілька гробниць, які й досі мають значний інтерес для науки. Серед них були мумія і саркофаг в гробниці KV55^[ru], а також гробниця Хоремхеба (KV57^[ru]) — останнє велике відкриття в Долині (1908). Однак Девіс так і не зміг знайти незайманої царської усипальниці й втратив надію на серйозне відкриття. 1914 року він продав концесію на розкопки Джорджу Карнарвону^[27].

Свої статки лорд Джордж Карнарвон витрачав на найбільше захоплення всього свого життя  - дослідження Стародавнього Єгипту. 1906 року він вперше отримав дозвіл на розкопки, але швидко зрозумів, що без фахівця йому не обійтись. Говард Картер починав діяльність в Єгипті художником і зробив собі ім'я як знавець давньоєгипетського мистецтва. І хоча спеціальної освіти він не отримав, навчання у видатних британських фахівців Персі Ньюберрі^[en] й Фліндерса Пітрі^[28] дало свої результати. Картер почав самостійні розкопки в Єгипті в 1907 році в районі Дра Абу ель-Неґа фіванского некрополя, де в 1914 році відкрив гробницю Аменхотепа I, що відноситься до XVIII-ї династії^[29]. Також йому довелося певний час попрацювати з Девісом, проте вони не зійшлися характерами й співпрацю довелось припинити^[30]. Колеги відзначали його як педанта й одночасно вченого з широким кругозором, дуже активного і цілеспрямованого^[28]. Картер добре знав арабську мову й умів організувати роботу місцевих жителів на розкопках^[31]. У спілкуванні він вважався складною людиною, не дослухався до чужої думки, демонструючи часом зайву впертість і самовпевненість^[32].

Говард Картер, учень Пітрі, хоча й належав до археологів старого гарту, перетворився — якщо дозволите вжити таке порівняння — в чиновника, який був наділений у галузі археології всією повнотою виконавчої влади, який перейшов від хвацьких кавалерійських рейдів в незвідані країни до суворих методів топографа древньої цивілізації.

При всьому своєму доктринерстві Картер все ж примудрився зберегти ентузіазм, проявляючи одночасно максимальну наукову точність і сумлінність; завдяки цьому він теж зайняв місце серед великих археологів, серед тих, хто з заступом в руках займався не лише пошуками стародавніх скарбів і останків мертвих царів, а й намагався розгадати великі загадки людства, що втілило своє обличчя, характер і душу в великих цивілізаціях давнини.

К. Керам^[33]

Співпраця Карнарвона й Картера почалася з 1907 року. Спільну мову вони знайшли швидко. Якщо на початку співпраці Картер отримував лише 400 фунтів на рік, то вже через чотири роки оплата його роботи збільшилась до 200 фунтів за місяць. Слід зазначити, що партнерами рухала не лише чиста любов до науки. Наприкінці XIX і на початку XX сторіччя кілька великих відкриттів у дельті Нілу підігріли комерційний інтерес до культури стародавнього Єгипту. Артефакти вже тоді вважалися чудовим вкладенням коштів. Крім всього іншого, Карнарвон був відомим власником однієї з кращих колекцій давньоєгипетського мистецтва в світі. Він був знаний як успішний постачальник антикваріату, який йому вдавалось знаходити у крамницях старожитностей. Картер же, як відомо, з комерційних питань колекціонування крім Карнарвона консультував ще й Едварда Гаркнесса та  Галуста Гюльбенкяна^[27][34].

Визначення місця розкопок

Теодор Девіс, завершуючи свої розкопки в Долині Царів, ясно висловився про те, що значних відкриттів на цьому місці годі сподіватися й шукати слід деінде. Цієї ж точки зору дотримувалися й представники інших тогочасних археологічних експедицій. Відмовляв концесіонерів від даремної втрати часу й керівник Вищої ради старожитностей, славетний єгиптолог професор Масперо. Однак у британських пошуковців були свої розрахунки на Долину. З точки зору Картера, після Лепсіуса (1844 рік), справжні наукові дослідження в Долині не проводились^[35].

Від своїх домагань на розкопки Девіс відмовився ще в 1914 році, але організувати роботи до жовтня 1917 року не було жодної можливості. Під час Першої світової війни Говард Картер мобілізований не був, а продовжував  займався іншими проєктами в західній частині Долини. Проте з собою він постійно носив карту центральної частини Долини яку ретельно розмічав на сектори, подумки прикидаючи місце для майбутніх розкопок^[36]. Всі попередні розробки мали вкрай розрізнений та хаотичний характер, від минулих експедицій не залишилося ні планів, ні карт. Дослідники вирішили почати планомірні дії та перш за все розчистити поверхню до корінного ложа^[24]. Окремі випадкові знахідки в інших гробницях вказували на те, що в районі центру Долини все ще можливо виявити велике поховання. Передбачалося що тут можна знайти останки Ехнатона чи Сменхкара^[37]. Проте метою Картера було саме поховання Тутанхамона.

Література

Російською мовою

• Керам К. Боги, гробницы, учëные: роман археологии. — М. : Наука, 1986.
• Говард Картер. Гробница Тутанхамона = The Tomb of Tutankhamun / пер. с англ. Ф. Л. Мендельсона Д. Г. Редера. — Издательство восточной литературы, 1959. — 388 с.
• Кацнельсон И. С. Тутанхамон и сокровища его гробницы. — Наука, 1979. — 152 с.
• Перепелкин Ю. Я. Тайна Золотого гроба. — Рипол Классик, 2013. — 180 с. — ISBN 9785458465526.
• Перепёлкин Ю. Я. История Древнего Египта. — СПб : ЛЕТНИЙ САД, 2000. — 560 с. — ISBN 5-89740-011-3.
• Сокровища гробницы Тутанхамона: Каталог выставки / Каталог составлен Б. Б. Пиотровским, при участии Н. Б. Ланда и И. А. Лапис; Худож. Е. Семенов. — М. : Советский художник, 1973. — 64, [24] с. — 20000 прим.

Англійською мовою

• Daniel Zalewski. The Factory of Fakes : [англ.] // New Yorker. — 2016. — № 28 November.
• Salima Ikram. Some Thoughts on the Mummification of King Tutankhamun : [англ.] // Institut Des Cultures Méditerranéennes Et Orientales De L’académie Polonaise Des Sciences. — 2013. — № XXVI.
• Dodson Aidan. Amarna sunset: Nefertiti, Tutankhamun, Ay, Horemheb, and the Egyptian counter-reformation. — Cairo : American University in Cairo Press, 2009. — ISBN 9781936190195.
• Marianne Eaton-Krauss. The Unknown Tutankhamun. — Bloomsbury Publishing, 2015. — 209 с. — ISBN 9781472575630.
• John Coleman Darnell, Colleen Manassa. Tutankhamun's Armies: Battle and Conquest During Ancient Egypt's Late Eighteenth Dynasty. — John Wiley & Sons, 2007. — 321 с. — ISBN 9780471743583.
• Nicholas Reeves. The Complete Tutankhamun: The King, the Tomb, the Royal Treasure. — Thames and Hudson, 1990. — 224 с. — ISBN 9780500278109.
• Susan Heuck Allen. Tutankhamun's Tomb: The Thrill of Discovery. — Metropolitan Museum of Art, 2006. — 103 с. — ISBN 9781588391896.

• Kathryn A. Bard. Encyclopedia of the Archaeology of Ancient Egypt. — ISBN 9781134665259.
• Arthur Cotterell. Chariot: The Astounding Rise and Fall of the World's First War Machine. — ISBN 9781446412633.
• Marianne Eaton-Krauss. The Unknown Tutankhamun. — ISBN 9781472575630.
• Jasmine Day. The Mummy's Curse: Mummymania in the English-speaking World. — ISBN 9781134297962.
• Donald Malcolm Reid. Contesting Antiquity in Egypt: Archaeologies, Museums, and the Struggle for Identities from World War I to Nasser. — ISBN 9789774166891.
• Lora E. Settle. King Tutankhamun: Bringing Egyptian Culture to America.
• T. G. H. James. Howard Carter: The Path to Tutankhamun. — ISBN 9781845112585.
• Thomas Hoving. Tutankhamun: The Untold Story. — ISBN 9780815411864.
• William Carruthers. Histories of Egyptology: Interdisciplinary Measures. — ISBN 9781135014575.
• Melani McAlister. Epic Encounters: Culture, Media, and U.S. Interests in the Middle East Since1945. — ISBN 9780520244993.
• Reeves. After Tutankhamun. — ISBN 9781136152900.
• Kees Van der Spek. The Modern Neighbors of Tutankhamun: History, Life, and Work in the Villages of the Theban West Bank. — ISBN 9789774164033.
• Arnold C. Brackman. The Search for the Gold of Tutankhamen. — ISBN 9780709169161.
• Aidan Dodson. Amarna Sunset: Nefertiti, Tutankhamun, Ay, Horemheb, and the Egyptian Counter-reformation. — ISBN 9789774163043.
• Zahi A. Hawass, Sahar Saleem. Scanning the Pharaohs: CT Imaging of the New Kingdom Royal Mummies. — ISBN 9789774166730.
• Kathlyn M. Cooney, Richard Jasnow. Joyful in Thebes: Egyptological Studies in Honor of Betsy M. Bryan. — ISBN 9781937040413.
• Zahi Hawass. Silent Images: Women in Pharaonic Egypt. — ISBN 9789774162022.