Гур-Емір

Гур-Емір (узб. Go'ri Amir від перс. گورِ امیر — «Гробниця еміра») — мавзолей Тамерлана (Аміра Тімура) і його сім'ї (Тімуридів) у Самарканді.

Гур-Емір
узб. Go'ri Amir
Усипальниця Тимуридів
39°38′54″ пн. ш. 66°58′08″ сх. д.
Тип споруди	мавзолей
Сучасний статус	діючий
Розташування	Узбекистан, Самарканд
Початок будівництва	1403
Кінець будівництва	1404
Висота	30 м
Стиль	Timurid architectured
Стан	object of tangible cultural heritage of Uzbekistand
Оригінальна назва	узб. Go'ri Amir Maqbarasi
Гур-Емір (Узбекистан)
Гур-Емір у Вікісховищі

Історія

Фамільна гробниця Тімура і спадкоємців імперії була споруджена в південно-західній частині міста в 1404 році (нині — вулиця Регістан). Мозаїка, зібрана зі світло- і темно-блакитної глазурованої цегли, прикрашає стіни і барабан, геометричний мозаїчний орнамент яскраво виблискує на сонці.

Цей шедевр середньоазіатської архітектури займає важливе місце в історії світової ісламської архітектури. Усипальня Тимуридів (саме так вона називається з 2009 року) послужила прообразом для відомих пам'ятників архітектури епохи Великих Моголів: мавзолею Хумаюна в Делі і мавзолею Тадж-Махал в Агрі, побудованих нащадками Тімура, які свого часу були правлячою династією Північної Індії.

Пам'ятник реставрувався в 1950-х роках (зовнішні куполи і глазур), масштабніші роботи по його відновленню було розпочато в 1967 році.

У 2014 році рішенням Міжпарламентської Асамблеї країн-учасниць СНД внесений до списку пам'яток «Перлин Співдружності»^[1].

Будівництво

Гур-Емір на картині В. В. Верещагіна (1870 рік)

Будівництво мавзолею, почате в 1403 році, було пов'язане з раптовою смертю Мухаммад Султана, прямого спадкоємця еміра Тімура (Тамерлана) і його улюбленого онука. Завершив будівництво Улугбек, інший онук Тамерлана.

Під час правління Тімура мавзолей став родинним склепом Тімуридів. У цьому архітектурному ансамблі знаходяться могили самого Тімура, його синів Шахруха і Міран-шаха, а також онуків — Улугбека і Мухаммад Султана і тімуридів Абдулло Мірзо, Абдурахмон Мірзо, учитель і наставник Тімура Мір Саїд Барака. На підвищенні усипальні за мармуровою огорожею знаходиться невідомий надгробок якогось суфія Сайїда Умара. За версією Т. Саидкулова це міг бути шейх ад-дін Куляль. У мавзолеї був також похований син Абу Саїд тімурида і онук глави Узбецького улусу Абулхайрхана від дочки Хан-хаде бегім — Султан Мухаммад.^[2]

Мавзолей був побудований в південно-східній частині середньовічного Самарканду, зведеного наприкінці XIV століття за наказом Мухаммад Султана. Із складу будівель ансамблю Мухаммад Султана виходить, що він замислював будівництво центру ісламської освіти, а не похоронний комплекс. Проте пізніше воля його владного діда надала інше значення ансамблю, центром якого став саме мавзолей. На початок XX століття збереглися тільки фундаменти медресе і ханаки, портал головного входу і частина одного з чотирьох мінаретів.

Під час правління Улугбека був зроблений дверний отвір, щоб забезпечити вхід в мавзолей. Поряд з могилою Тімура були поміщені мармурові надгробки його синів Миран-шаха і Шахруха і його онуків Мухаммад Султана і Улугбека. В той же час на могилі Тамерлана з'явилася легендарна нефритова плита, що містить епітафію^[3]

У 1871 році військовий інженер З. Е. Жижемський підвів до мавзолею Гур-Еміру дорогу, яка зв'язувала цей пам'ятник з фортецею і що почав у цей час забудовуватися новим містом.

У 1941 році поховання в склепі були розкриті антропологом Герасимовим, і історичні відомості про вигляд Тімура, про насильницьку смерть Улугбека, про достовірність поховань інших тімуридів підтвердилися.

Реставрація

У 1916 році було перекладено склепіння над склепом і наново перероблено кам'яні підлоги.

У 1950-х роках були відреставровані зовнішні куполи і глазур.

У 1967 році було розпочато масштабні роботи по відновленню комплексу.

У 1996 році до 660-річчя Тамерлана по фотографіях і обмірних кресленнях, зроблених в XIX столітті, було відновлено два мінарети.

Архітектурні особливості

Зовні Гур-Емір — ця однокупольна будівля із склепом. Він виділяється простотою своєї конструкції і урочистою монументальністю архітектури.

Домінує величезний ребристий купол (діаметр купола 15 м, висота 12,5 м), що трохи нависає над циліндричним барабаном. Нижня частина будівлі є восьмигранником, який майже прихований безліччю пізніших прибудов. На північ обернений невеликий портал. На купол і барабан припадає понад половина загальної висоти будівлі. Купол покритий візерунком з блакитних і синіх кахлів, що також виділяє його ребристу форму. На барабані викладено написи, що містять вихваляння Аллаху. Стіни восьмигранника також прикрашені білими і бірюзовими кахлями на фоні неглазурованої цегли.

Усередині знизу стіни прикрашені мармуровою панеллю зі вставками із зеленого серпентину і фризами різьблених написів, а вище розписані синьою фарбою і золотом. Рельєфні розетки на плафоні купола імітують зоряне небо. Декоративне убрання доповнюють ажурні ґрати на вікнах і мармурова огорожа навколо надгробків, але вони є лише декорацією, справжні знаходяться в підвалі.

У перші роки після смерті еміра Тімура приміщення мавзолею було багато прибране предметами озброєння і начиння.

Склеп, що знаходиться у підвалі мавзолею, на відміну від верхнього приміщення має низьку стелю без декору. Тут знаходяться справжні могили Тімура і його сім'ї, які розташовані так само, як і декоративні надгробки на верхньому поверсі.

У глибині ніші вхідного порталу серед мозаїчного візерунка зафіксовано ім'я одного з творців пам'ятника — архітектора Мухаммада ібн Махмуда Ісфагані.

Через час після смерті Тамерлана Улугбек встановив на його могилі надгробну плиту з темно-зеленого нефриту, на якій було висічено попередження: «Всякий, хто порушить мій спокій у цьому житті або в наступному, буде підданий стражданням і загине». Раніше цей камінь був місцем поклоніння в палаці Китайських імператорів і троном Кабек Хана (нащадка Чингісхана).

Саркофаги Тамерлана і його дружин

В усипальні Тамерлана — величному мавзолеї Гур-Емір було поміщено надгробок з нефриту, а в склепі лежить простий надгробок, під яким знаходиться прах Тамерлана, а в мавзолеї Бібі-ханим знаходяться два мармурових саркофаги — з прахом його улюбленої дружини Сарай мульк ханим, її матері, і невістки.

Мавзолей Рухабад і мавзолей Аксарай

Недалеко від пам'ятника Гур-Емір розташовані дві маленькі споруди: мавзолей Рухабад і мавзолей Аксарай. Усі три мавзолеї часто розглядаються як один ансамбль через їх близьке розташування.

Рухабад (XIV століття) — це маленький мавзолей, в якому, за легендою, зберігається волосся пророка Магомета. За однією з версій, мавзолей над могилою шейха Бурханіддіна Сагарджі був побудований при Тамерлані в 1380-х роках. В одноповерховому медресе розташовані майстерні ремісників і магазини, а з ним межує діюча мечеть.

Аксарай (XV століття) розташований на тихій вулиці позаду Гур-Еміра. Він був відреставрований на приватні кошти в 2007 році і нині відкритий для туристів. У мавзолеї знаходиться декілька поховань, особи похованих остаточно не з'ясовано. Припускають, що — це радники або найближчі помічники Тамерлана. За припущенням Михайла Массона тут був похований Абд аль-Латіф Мірза, за наказом якого був убитий його батько, видатний учений Улугбек.

Легенди

У 1740 перський воєначальник Надір-шах вивіз надгробок Тамерлана, зроблений з цілісної брили нефриту і поклав його як сходинку перед своїм троном. З цієї миті Надір-шаха стала переслідувати черга невдач. Його радники умовляли його негайно повернути камінь на його законне місце, але по дорозі камінь розкололи на дві частини і повернули в Гур-Емір вже у такому вигляді.

Галерея

• 
  Табличка на вході до меморіального комплексу
• 
• 
• 
  Могила Тамерлана (надгробок з чорного каменя)
• 
  1913

Література

• В. А. Нильсен. У истоков современного градостроительства Узбекистана (XIX — начало XX веков). — Ташкент: Изд-во литературы и искусства им. Гафура Гуляма,1988. — 208 с., ISBN 5-635-00009-6
• Захидов П. Архитектурное созвездие эпохи Темура. — Ташкент: Гл. редакция издательско-полиграфического концерна «Шарк», 1996. — 192 с., 85.113(2)1+63.3(5У)
• Dietrich Brandenburg. Samarkand. Studien zur islamischen Baukunst in Uzbekistan (Zentralasien). — Berlin: Hessling, 1972; ISBN 3-7769-0108-X
• Cohn-Wiener Ernst. Turan. Islamische Baukunst in Mittelasien. — Berlin: Wasmuth, 1930.
• Hoag John D. Islamische Architektur. — Stuttgart: Belser, 1976; ISBN 3-7630-1704-6
• Hoag John D. Islam. — Stuttgart: DVA, 1986; ISBN 3-421-02855-9
• Alfred Renz. Geschichte und Stätten des Islam von Spanien bis Indien. — München: Prestel-Verlag, 1977 ISBN 3-7913-0360-0
• Mortimer Wheeler (Hrsg.). Prachtbauten des Ostens. Tempel, Grabstätten und Festungen Asiens. — Frankfurt/Main: Ariel, 1965.
• Speiser Werner. Baukunst des Ostens. — Essen: Burkhard-Verlag Ernst Heyer, 1964.
• Pander Klaus. Zentralasien. — Ostfildern: Dumont, 2005; ISBN 3-7701-3680-2.

Див. також

• Гумбаз
• Амір (значення)