Гілберт Ньютон Льюїс

Ґі́лберт Нью́тон Лью́їс (англ. Gilbert Newton Lewis; 23 жовтня 1875 — 23 березня 1946) — американський хімік, фізико-хімік. Відомий працями з хімічного зв'язку, фотохімії, кислотно-основної теорії; першим отримав важку воду.

Ґілберт Ньютон Льюїс
англ. Gilbert Newton Lewis
Ім'я при народженні	англ. Gilbert Newton Lewis
Народився	23 жовтня 1875(1875-10-23)[1][2][…]  Веймаут, Норфолк, Массачусетс, США[3]
Помер	23 березня 1946(1946-03-23)[3][1][…] (70 років)  Університет Каліфорнії (Берклі), Берклі, Аламеда, Каліфорнія, США
Країна	США
Діяльність	хімік, фізик, викладач університету, письменник-документаліст
Alma mater	Гарвардський університет Массачусетський технологічний інститут
Галузь	фізична хімія
Заклад	Університет Каліфорнії (Берклі) Массачусетський технологічний інститут
Науковий ступінь	фізико-хімік[d]
Науковий керівник	Теодор Вільям Річардс
Відомі учні	Каша Михайло Гарольд Клейтон Юрі
Аспіранти, докторанти	Гарольд Клейтон Юрі Джозеф Едвард Маєр John Chipmand Simon Freedd[4] William N. Laceyd
Членство	Лондонське королівське товариство Національна академія наук США Академія наук СРСР Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук Російська академія наук
Відомий завдяки:	відкриття ковалентного зв'язку, Кислотно-основна теорія Льюїса
Батько	Francis "Frank" Wesley Lewisd[5]
Нагороди	медаль Вілларда Гіббза (1924) Почесний доктор Мадридського університету Комплутенсеd (1934) медаль Деві (1929) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (23 травня 1940) Сілліманівські меморіальні лекції (1925) медаль Вільяма Ніколса (1921)
Висловлювання у Вікіцитатах  Гілберт Ньютон Льюїс у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Льюїс.

Біографія

Народився 23 жовтня 1875 року в містечку Веймут біля Бостона, штат Массачусетс. Але в 1884 році його сім'я переїхала в штат Небраска. З раннього дитинства був дуже розвиненим. Навчався 2 роки в університеті Небраски, в 1893 році перевівся в Гарвардський університет, де в 1896 році здобув ступінь бакалавра. Після закінчення університету рік працював викладачем, тоді вернувся в Гарвардський університет, де у 1899 році під керівництвом Теодора Вільяма Річардса захистив докторську дисертацію з термодинаміки амальгам цинку та кадмію^[6].

У 1900—1901 роках стажувався в лабораторіях Вільгельма Оствальда в Лейпцигу та Вальтера Нернста в Геттінгені. Після поїздки повернувся в Гарвард, де працював молодшим викладачем. У 1904 році переїхав у Манілу, де рік обіймав посаду керівника Палати ваг і мір. У 1905 році прийняв пропозицію з МІТ, де до 1912 року працював під керівництвом А. А. Нойса. У МІТ продовжував працювати над термодинамічними системами та розвитком сучасної термодинаміки.^[7]

Помер 23 березня 1946 року в своїй лабораторії в Берклі.

Див. також

• Електронна теорія хімічного зв'язку
• Кислотно-основна теорія Льюїса