Вільгельм Оствальд

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Оствальд (значення).

Ві́льгельм Фрі́дріх О́ствальд (нім. Wilhelm Friedrich Ostwald; 2 вересня 1853, Рига — 4 квітня 1932, Лейпциг) — балтійський німець, фізико-хімік і філософ, лауреат Нобелівської премії з хімії 1909 року. Закінчив у 1875 Дерптський (Тартуський) університет. Професор Ризького політехнічного училища (1882–1887), Лейпцизького університету (1887–1906). Член-кореспондент Петербурзької АН (1895).

Фрідріх Вільгельм Оствальд
нім. Wilhelm Friedrich Ostwald
Народився	2 вересня 1853(1853-09-02)[1][2][…]  Рига, Латвія
Помер	4 квітня 1932(1932-04-04)[3][1][…] (78 років)  Ляйпціг, Німеччина
Поховання	Great Cemeteryd[4] і Wilhelm Ostwald Parkd[5]
Країна	Німеччина
Національність	німець
Діяльність	хімік, есперантист, винахідник, викладач університету, ідист, письменник, фізик, філософ, педагог
Alma mater	Тартуський університет
Галузь	хімія фізика філософія
Заклад	Тартуський університет Ризький Технічний університет Лейпцизький університет
Науковий ступінь	докторський ступінь[6]
Науковий керівник	Артур фон Оттінген Карл Ернст Генріх Шмідт
Аспіранти, докторанти	Ейнар Герцшпрунґ[7] Arthur Amos Noyesd[8] Альвін Мітташ Arthur Amos Noyesd[9] Christian Füchtbauerd[9] George Jafféd[9] Max Trautzd[9] Otto Pufahld[9] Colin G. Finkd[10] Georg Bredigd[9] Фредерік Джордж Доннан[9]
Членство	Korporatsioon Fraternitas Rigensisd[11] Прусська академія наук Саксонська академія наук[12] Німецьке товариство фізичної хімії імені Бунзена[13] Російська академія наук[14] Уппсальське королівське наукове товариствоd[15] Угорська академія наук[15] Нідерландська королівська академія наук[13] Американська академія мистецтв і наук[16] Туринська академія наук[17] Національна академія наук США[18] Американське філософське товариство[15] Леопольдина[15] Геттінгенська академія наук
Відомий завдяки:	хімічна кінетика, каталіз
Батько	Gottfried Ostwaldd[5]
Мати	Elisabeth Ostwaldd
Брати, сестри	Eugen Heinrich Ostwaldd[19]
У шлюбі з	Flora Helene* Mathilde Ostwald (von Reyher)d[20]
Діти	Wolfgang Ostwaldd Walter Ostwaldd[19]
Нагороди	Лекторська премія Фарадея (1904) медаль Вільгельма Екснера (1923) почесний доктор Абердинського університетуd почесний доктор Кембриджського університетуd Почесний доктор Технологічного інституту Карлсруеd honorary doctor of the University of Halle-Wittenbergd почесний доктор Торонтського університетуd honorary doctor of the University of Liverpoold
Автограф
Вільгельм Оствальд у Вікісховищі

Наукова діяльність

Основні наукові праці Оствальда присвячені розвитку теорії електролітичної дисоціації. Виявив зв'язок електропровідності розчинів кислот зі ступенем їхньої електролітичної дисоціації (1884). Дав спосіб визначення основності кислот по електропровідності їх розчинів (1887–1888). Встановив Закон розведення Оствальда (1888). Запропонував розглядати реакції аналітичної хімії як взаємодії між іонами (1894). Оствальд вивчав також питання хімічної кінетики та каталізу; розробив основи каталітичного окиснення аміаку.

Якоб Гендрік Вант-Гофф і Вільгельм Оствальд (справа)

У 1909 році Оствальд став лауреатом Нобелівської премії з хімії «за вивчення природи каталізу і основоположні дослідження швидкостей хімічних реакцій»^[21].

Оствальд був одним з найбільших організаторів науки свого часу. Він організував першу у світі кафедру фізичної хімії, заснував Електрохімічний інститут і Німецьке електрохімічне товариство. У 1887 Оствальд разом з Я. Вант-Гоффом заснував «Журнал фізичної хімії». З 1889 він почав видання серії «Класики точних наук» (нім. Ostwald's Klassiker der exakten Wissenschaften) з декількох сотень невеликих книг, що містять класичні роботи з математики, фізики та хімії. Створена за участю Оствальда організація «Міст» (1911) ставила собі за мету розгортання міжнародного співробітництва в сфері бібліографії та документації з метою полегшити вченим всіх країн знайомство з літературою по їхній спеціальності.

Оствальд — автор «енергетичної» теорії, одним з різновидів «фізичного» ідеалізму. Оствальд вважав єдиною реальністю енергію, матерію розглядав як форму прояву енергії.