Давньоісландська мова

Давньоісландська, або староісландська мова (англ. Old Icelandic, нім. Altisländische Sprache) — один із західних діалектів давньоскандинавської мови^[1], який використовувся у IX — XVI ст. скандинськими поселенцями в Ісландії, переважно вихідцями з Норвегії. До XII ст. використовувала рунічну писемність (молодший футарк), яку потім замінила латинська абетка на базі староанглійського алфафіту. У XIII — XIV ст. цією мовою були складені скандинавські епічні епоси, так звані ісландські саги — важливе джерело з історії доби вікінгів, і зокрема Русі. Згодом на основі староісландської виникла сучасна ісландська мова.

Давньоісландська мова
Norrœnt mál, Dǫnsk tunga
Поширена в	Ісландія
Носії	Мертва
Писемність	руни, латиниця
Класифікація	індоєвропейські германські скандинавські давньоскандинавська
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1	non
ISO 639-2	non
ISO 639-3	non
IETF	non-IS

Староісландська мова часто використовується як синонім давньозахідноскандинавської або давньоскандинавської, оскільки значна частина середньовічної літератури Скандинавії збереглася староісландською мовою. Також вона порівняно із іншими діалектами найбільше зберегла архаїчних елементів давньоскандинавської мови.

Історія

Давньоісландська мова є похідною від давньоскандинавського діалекту норвежців епохи вікінгів, які колонізували Ісландію з 870 року. Є кілька ірландських запозичень, оскільки багато ірландців були привезені вікінгами до Ісландії як раби.

Після прийняття християнства альтингом у 1000 році латинський алфавіт, ймовірно, був запроваджений невідомим автором так званого Першого граматичного трактату (у Молодшій Едді). Взимку 1117/1118 року вперше було кодифіковано найважливіші частини юридичного дискурсу, що належали до компетенції оратора (Hafliðaskrá). Тексти давньоісландською мовою збереглися з другої половини 12 століття.

Найдавніша давньоісландська мова приблизно до 1200 року практично не відрізняється від найдавнішої давньонорвезької. Навіть пізніше це можливо лише завдяки окремим особливостям, таким як втрата /h/ у початковому звуці перед приголосним у давньонорвезькій мові (наприклад, aisl. hlaupa проти anorw. laupa «бігти»). Оформилася в самостійну мову тільки в ХІІ — XV ст.

Фонетика

Голосні. Дифтонги

У староісландській мові існували короткі і довгі голосні, а також дифтонги. У стандартизованих текстах після ХІХ ст., а також деяких середньовічних рукописах, довгі голосні позначаються знаком акута (знаком гострого наголосу)^[2]. Виняток — літери æ і œ^[2], які завжди довгі.

• Короткі: <a e ę i o u y ǫ ø>
• Довгі: <á é æ í ó ú ý ǫ́ œ>
• Дифтонги: <au ei ey>

У «Першому граматичному трактаті» ХІІ ст. наводяться голосні, записані латиною, й пояснення їхньої вимови^[2]. Нижче у таблиці подані графеми голосних і дифтонгів староісландської; приблизна вимова цих знаків вказана символами Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА)^[2].

Літера	МФА	Приклад	Переклад	Англ.	Примітки
a	[ɑ]	land	земля	land
á	[ɑː]	láta	дозволити	let	на 1250 р. злилося із ǫ́ [ɔː]; згодом позначало і [ɑː], і [ɔː][3].
e	[e]	gekk	ходив	went	у ХІІІ ст. злилося з ę [ɛ][4]
é	[eː]	lét	дозволив	let (past)
ę	[ɛ]	męnn	чоловіки	men	у інших діалектах давньосканднавської позначався літерою æ, а довгий звук — ǽ[4].
æ	[æː]	sær	море	sea	також позначав довге ę [ɛː][4]
i	[i]	mikill	великий	great	до ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на e[5]; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ɪ][4].
í	[iː]	líta	глядіти	look
o	[o]	sofa	спати	sleep	до ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на o[5]; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ɔ][4].
ó	[oː]	fló	полетів	flew
u	[u]	una	задоволений	be content	у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ʊ][4].
ú	[uː]	drúpa	падати	droop
y	[y]	kyn	народ, рід	race, kin	наприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i [i][3].
ý	[yː]	kýll	сумка	bag	наприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i [iː][3].
ǫ	[ɔ]	lǫnd	землі	lands	у 2-й пол. ХІІІ ст. злилося з ø2 [œ][6]; у стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö
ǫ́	[ɔː]	ǫ́ss	бог	god
ø1	[ø]	kømr	приходить	comes	у 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в e (kemr)[6].
œ	[øː]	rœða	навернутися	converse	у 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в æ[6].
ø2	[œ]	gøra	робити	make	у стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö[6].
au / ǫu	[ɔu]	lauss	загубити	loose
ei / ęi	[ɛi]	bein	кістка	bone
ey / ęy	[ɛy]	leysa	загубив	loosen

• Наприкінці ХІІ ст. зникла назалізація голосних й дифтонгів перед і після носовими приголосними^[7].

Див. також

Вищі категорії:

• Давньоскандинавська мова
• Скандинавські мови
• Германські мови

Давньоскандинавська культура:

• Давньоскандинавська література^[en]
• Скандинавська міфологія
• Релігія північних германців