Ę

Ę, ę (e-огонек, пол. e z ogonkiem) — буква латинської абетки, яку нині використовують у польській і литовській мовах, у фонетичних записах автохтонних мов Америки (зокрема, навахо) та мова західних апачів.

Ę
Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Č̣	Ɗ	Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ
È	É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę
Ě	Ə	Ɠ	Ĝ	Ğ	Ġ	Ģ
Ƣ	Ɡ	Ĥ	Ħ	Ì	Í	Î
Ï	Ī	Į	İ	I	IJ	Ĵ
J̌	J̣̌	Ķ	Ḱ	Ǩ	Ƙ	Ⱪ
Ļ	Ł	Ĺ	Ľ	Ŀ	LJ	Ñ
Ń	Ņ	Ň	N̈	Ɲ	Ƞ	Ŋ
NJ	Ò	Ó	Ô	Õ	Ö	Ō
Ǫ	Ø	Ő	Œ	Ơ	Ƥ	Ɋ
ʠ	Ŕ	Ř	Ɍ	Ɽ	ß	ſ
Ś	Ŝ	Ṡ	Ş	Š	Ṣ̌	Þ
Ţ	Ť	Ŧ	Ⱦ	Ƭ	Ʈ	T̈
Ù	Ú	Û	Ü	Ū	Ŭ	Ů
Ű	Ų	Ư	Ŵ	Ⱳ	Ẋ	Ý
Ŷ	Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ	Ẕ	Ȥ
Ⱬ	Ź	Ż	Ƶ	Ž	Ẓ̌

У польській мові

У польській абетці ę йде після e, хоча ніколи не є першою літерою слова. Найчастіше вимовляється як /ɛw̃/, /ɛn/, /ɛm/ чи /ɛ/, залежно від контексту.

На відміну від французької, носові голосні в польській є асинхронними, тобто вимовляються ротова голосна + носова напівголосна [ɛw̃], або носова голосна + носова напівголосна. Для спрощення в МФА це іноді позначають як [ɛ̃]. Приклади:

• język («язик», «мова») — [ˈjɛw̃zɨk]
• mięso («м'ясо») — [ˈmjɛw̃sɔ]
• ciężki («тяжкий») — [ˈtɕɛw̃ʂki]

Перед усіма проривними приголосними та африкатами вимовляється як ротова голосна + носова приголосна, причому перед більшістю приголосних іде /ɛn/, перед p та b — /ɛm/. Наприклад,

• więcej («більше») — [ˈvjɛntsɛj]
• sędzia («суддя») — [ˈsɛndʑa]
• głęboki («глибокий») — [ɡwɛmˈbɔki]

Якщо ę є останньою літерою слова, або передує L чи Ł, більшість поляків вимовляють її просто як [ɛ]. Наприклад, będę («буду»), може звучати як [ˈbɛndɛ] чи [ˈbɛndɛ̃], так само dziękuję («дякую») може бути як [dʑɛnˈkujɛ], так і [dʑɛnˈkujɛ̃].

У деяких регіональних діалектах ę в кінцевій позиції вимовляється як /ɛm/, тому robię іноді звучить як [ˈrɔbjɛm]. Подібна манера мовлення вирізняла колишнього польського президента Леха Валенсу, а деякі його речення часто писалися відповідно до вимови, напр. «Nie chcem, ale muszem» (коректне написання «Nie chcę, ale muszę»; «Не хочу, але мушу»). Це стало частиною популярного сленгу.

Історія

Див. також: Носові голосні в праслов'янській мові та Лехітська переголосовка

Польський звук /ę/ походить від короткого носового /a/ середньовічної польської, що перейшов у короткий носовий /e/ в сучасній. Ця середньовічна голосна разом із аналогічною довгою, в свою чергу, були похідними від об'єднаних носових голосних *ę та *ǫ у пізній праслов'янській мові.

Еволюція

Рання праслов'янська	*em/*en та *am/*an
Пізня праслов'янська	/ẽ/ та /õ/, транскрибується як ‹ę› та ‹ǫ›
Середньовічна польська	коротка та довга /ã/, на письмі іноді ‹ø›
Сучасна польська	коротка /ã/ → /ɛw̃/, /ɛn/, /ɛm/, на письмі ‹ę› довга /ã/ → /ɔw̃/, /ɔn/, /ɔm/, на письмі ‹ą›

Чергування

ę часто чергується з ą, наприклад:

• зуб: ząb → zęby (зуби), змія: wąż → węże (змії)
• чоловік: mąż → z mężem (з чоловіком)
• тягар: ciężar → ciążyć (бути тягарем), місяць: miesiąc → miesięczny (місячний), суддя: sędzia → sądzić (судити)
• ряд: rząd → z rzędu (з ряду)

Аудіоприклади

• węże^ⓘ (вужі)
• dźwięk^ⓘ (звук)
• mogę^ⓘ (можу)

У литовській мові

У литовській абетці ę позначає звук [æː]. Для деяких форм іменників ę використовується для позначення знахідного відмінка: eglė (ялина) => eglę.

Див. також

• Діакритичний знак
• Огонек (лінгвістика)
• Ą

Джерела

• Lithuanian language: Omniglot [Архівовано 12 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Polish language: Omniglot [Архівовано 1 березня 2009 у Wayback Machine.]