Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Данилов Семен Петрович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Семе́н Петро́вич Дани́лов (якут. Сэмэн Данилов; нар. 20 жовтня 1917, Митахський насліг — пом. 27 листопада 1978, Якутськ) — якутський поет, перекладач, громадський і культурний діяч; член Спілки письменників СРСР з 1949 року[2]. Брат письменника Софрона Петровича Данилова.
Remove ads
Біографія
Народився 7 [20] жовтня 1917 року в Митахському наслізі Західно-Кангаласького улусу Якутської області (тепер Гірський улус, Республіка Саха, РФ). Працював учителем у пункті лікнепу, бригадиром у колгоспі, секретарем народного суду, інструктором райкому ВЛКСМ.
1945 року закінчив Якутський педагогічний інститут. Працював учителем, викладав історію якутської літератури в Якутському педагогічному інституті. Працював в журналі «Хотугу Сулус» («Полярна Зірка»). 1957 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті у Москві. Член КПРС з 1961 року.
Протягом 1961–1978 років очолював Спілку письменників Якутії. Був депутатом і членом Президії Верховної Ради Якутської АРСР, членом Якутського обкому КПРС, секретарем правління Спілки письменників РРФСР, членом правління Спілки письменників СРСР, членом Комітету солідарності письменників країн Азії і Африки, делегатом XXIV з'їзду КПРС[2].
Помер в Якутську 27 листопада 1978 року. Похований в Якутську[2].
Remove ads
Творчість
Узагальнити
Перспектива
Друкуватися почав з 1937 року. Перша книга — «Кэпсээннэр» («Оповідання»), вийшла у 1945 році. Автор збірок віршів і поем:
- «Мин дойдум» («Моя Батьківщина», 1949);
- «Аймах дьонум» («Мої рідні», 1954);
- «Зорі студеного краю» (1957);
- «Эйэлээх куорат» («Мирне місто», 1958);
- «Хоһуун таптала» («Кохання сміливця», 1959);
- «Щастя орла» (1961);
- «Доҕор хоһуун сүрэҕэ» («Відважне серце друга», 1962);
- «Ырыаһыт доҕоттор» («Друзі-поети», 1963);
- «Күн таммаҕа» («Бризки сонця», 1964);
- «Алаас сулустара» («Зірки аласу», 1965);
- «Хоһооннор, поэмалар» («Вірші та поеми», 1967);
- «Місячний лось» (1967);
- «Киһи барахсан» («Горда людина», 1968);
- «Білийкінь Манчари» (1969);
- «Саҥа күн» («Новий день», 1971);
- «Звучання тайги» (1972);
- «Мин аргыстарым» («Мої супутники», 1975);
- «Голоси землі» (1977);
- «Снігова музика хомусу» (1979);
- «Мин Хотугу сулус» («Моя Полярна зірка», 1980).
Для дітей написав поетичні збірки:
- «Кыраһа суруга» («Листи в порошу», 1955);
- «Дьол соноро» («Пошуки щастя», 1959);
- «Сээркээн Сэһэн» («Сееркеен Сесен», 1964);
- «Муҥхааллар мунньахтара» («Зібрання пустунів», 1968).
Переклав на якутський мову низку творів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Івана Крилова, Максима Горького, Аркадія Гайдара, Адама Міцкевича[2]. Із Тараса Шевченка переклав «Думи мої, думи мої», «Та не дай, Господи, нікому» (обидві опубліковані у газеті «Кыым» / «Іскра», 10 березня 1951), «Не женися на багатій», «Навгороді коло броду…», «І широкую долину», «Утоптала стежечку», «Заросли шляхи тернами», «Молитва» (усі опубліковані у збірці вибраних творів «Талыллыбыт айымньылар», 1951), «Муза», «Пророк». Про життя і творчість Тараса Шевченка написав статтю «Поэт уонна революционер» («Поет і революціонер») // «Кыым», 10 березня 1961 («Поет і революціонер» // «Літературна Україна», 10 жовтня 1967). Переклав також окремі твори Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Нагнибіди, Любомира Дмитерка, Петра Дорошка, Андрія Малишка та інших (опубліковані у книзі «Украина суруйааччылара» / «Письменники України», 1954). Якутсько-українські літературні зв'язки висвітлив у статті «Поет поетові — кунак» («Літературна Україна», 10 жовтня 1967).
Публікувався в журналах «Дружба народов», «Молодой коммунист», «Наш современник», «Москва», «Огонёк», «Смена», «Волга», «Сибирские огни», «Дальний Восток», «Полярная Звезда», «Памир» та інших[2].
Досліджував і пропагував твори зачинателів якутської літератури (Олексія Кулаковського, Миколи Неустроєва, Платона Ойунського і інших). Вивчав якутський фольклор[3].
Твори поета перекладені багатьма мовами народів СРСР, а також англійською, монгольською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами; видані більш ніж в 20 країнах. Українською мовою перекладали Петро Дорошко, Леонід Горлач, Володимир Лучук, Микола Шаповал.
Remove ads
Відзнаки
- Нагороджений орденами:
- Жовтневої Революції;
- Трудового Червоного Прапора (18 березня 1967);
- Народний поет Якутії;
- Державна премія РРФСР імені Максима Горького (1971; за книги віршів «Біла ніч» і «Білий кінь Манчари»);
- Заслужений діяч культури Польщі (1977)[2].
Пам'ять
- У Якутську є вулиця Семена Данилова;
- Його ім'я присвоєне Бердігестяхській середній школі;
- У Митахському наслізі Гірського улусу відкритий літературний музей народних письменників братів Семена і Софрона Данилових[2].
Примітки
Література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads