Данилов Семен Петрович

Семе́н Петро́вич Дани́лов (якут. Сэмэн Данилов; нар. 20 жовтня 1917, Митахський насліг — пом. 27 листопада 1978, Якутськ) — якутський поет, перекладач, громадський і культурний діяч; член Спілки письменників СРСР з 1949 року^[2]. Брат письменника Софрона Петровича Данилова.

Данилов Семен Петрович
якут. Сэмэн Данилов
Народився	20 жовтня 1917(1917-10-20)  Гірський улус, Якутська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РСФРР
Помер	27 листопада 1978(1978-11-27) (61 рік)
Країна	СРСР
Національність	якут
Діяльність	поет, перекладач
Сфера роботи	творче та професійне письмоd[1], поезія[1] і перекладацтво[d][1]
Alma mater	Північно-Східний федеральний університет
Знання мов	російська[1] і якутська[1]
Мова творів	якутська
Роки активності	з 1937
Жанр	вірш і оповідна поезіяd
Членство	СП СРСР
Партія	КПРС
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Данилов.

Біографія

Народився 7 [20] жовтня 1917(19171020) року в Митахському наслізі Західно-Кангаласького улусу Якутської області (тепер Гірський улус, Республіка Саха, РФ). Працював учителем у пункті лікнепу, бригадиром у колгоспі, секретарем народного суду, інструктором райкому ВЛКСМ.

1945 року закінчив Якутський педагогічний інститут. Працював учителем, викладав історію якутської літератури в Якутському педагогічному інституті. Працював в журналі «Хотугу Сулус» («Полярна Зірка»). 1957 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті у Москві. Член КПРС з 1961 року.

Протягом 1961–1978 років очолював Спілку письменників Якутії. Був депутатом і членом Президії Верховної Ради Якутської АРСР, членом Якутського обкому КПРС, секретарем правління Спілки письменників РРФСР, членом правління Спілки письменників СРСР, членом Комітету солідарності письменників країн Азії і Африки, делегатом XXIV з'їзду КПРС^[2].

Помер в Якутську 27 листопада 1978 року. Похований в Якутську^[2].

Творчість

Друкуватися почав з 1937 року. Перша книга — «Кэпсээннэр» («Оповідання»), вийшла у 1945 році. Автор збірок віршів і поем:

• «Мин дойдум» («Моя Батьківщина», 1949);
• «Аймах дьонум» («Мої рідні», 1954);
• «Зорі студеного краю» (1957);
• «Эйэлээх куорат» («Мирне місто», 1958);
• «Хоһуун таптала» («Кохання сміливця», 1959);
• «Щастя орла» (1961);
• «Доҕор хоһуун сүрэҕэ» («Відважне серце друга», 1962);
• «Ырыаһыт доҕоттор» («Друзі-поети», 1963);
• «Күн таммаҕа» («Бризки сонця», 1964);
• «Алаас сулустара» («Зірки аласу», 1965);
• «Хоһооннор, поэмалар» («Вірші та поеми», 1967);
• «Місячний лось» (1967);
• «Киһи барахсан» («Горда людина», 1968);
• «Білийкінь Манчари» (1969);
• «Саҥа күн» («Новий день», 1971);
• «Звучання тайги» (1972);
• «Мин аргыстарым» («Мої супутники», 1975);
• «Голоси землі» (1977);
• «Снігова музика хомусу» (1979);
• «Мин Хотугу сулус» («Моя Полярна зірка», 1980).

Для дітей написав поетичні збірки:

• «Кыраһа суруга» («Листи в порошу», 1955);
• «Дьол соноро» («Пошуки щастя», 1959);
• «Сээркээн Сэһэн» («Сееркеен Сесен», 1964);
• «Муҥхааллар мунньахтара» («Зібрання пустунів», 1968).

Переклав на якутський мову низку творів Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Івана Крилова, Максима Горького, Аркадія Гайдара, Адама Міцкевича^[2]. Із Тараса Шевченка переклав «Думи мої, думи мої», «Та не дай, Господи, нікому» (обидві опубліковані у газеті «Кыым» / «Іскра», 10 березня 1951), «Не женися на багатій», «Навгороді коло броду…», «І широкую долину», «Утоптала стежечку», «Заросли шляхи тернами», «Молитва» (усі опубліковані у збірці вибраних творів «Талыллыбыт айымньылар», 1951), «Муза», «Пророк». Про життя і творчість Тараса Шевченка написав статтю «Поэт уонна революционер» («Поет і революціонер») // «Кыым», 10 березня 1961 («Поет і революціонер» // «Літературна Україна», 10 жовтня 1967). Переклав також окремі твори Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Нагнибіди, Любомира Дмитерка, Петра Дорошка, Андрія Малишка та інших (опубліковані у книзі «Украина суруйааччылара» / «Письменники України», 1954). Якутсько-українські літературні зв'язки висвітлив у статті «Поет поетові — кунак» («Літературна Україна», 10 жовтня 1967).

Публікувався в журналах «Дружба народов», «Молодой коммунист», «Наш современник», «Москва», «Огонёк», «Смена», «Волга», «Сибирские огни», «Дальний Восток», «Полярная Звезда», «Памир» та інших^[2].

Досліджував і пропагував твори зачинателів якутської літератури (Олексія Кулаковського, Миколи Неустроєва, Платона Ойунського і інших). Вивчав якутський фольклор^[3].

Твори поета перекладені багатьма мовами народів СРСР, а також англійською, монгольською, німецькою, французькою, японською та іншими мовами; видані більш ніж в 20 країнах. Українською мовою перекладали Петро Дорошко, Леонід Горлач, Володимир Лучук, Микола Шаповал.

Відзнаки

• Нагороджений орденами:
  • Жовтневої Революції;
  • Трудового Червоного Прапора (18 березня 1967);
• Народний поет Якутії;
• Державна премія РРФСР імені Максима Горького (1971; за книги віршів «Біла ніч» і «Білий кінь Манчари»);
• Заслужений діяч культури Польщі (1977)^[2].

Пам'ять

• У Якутську є вулиця Семена Данилова;
• Його ім'я присвоєне Бердігестяхській середній школі;
• У Митахському наслізі Гірського улусу відкритий літературний музей народних письменників братів Семена і Софрона Данилових^[2].