Димитріос Христодулу

Димитріос Христодулу (грец. Δημήτριος Χριστοδούλου, нар. 19 жовтня 1951(19511019), Афіни, Греція) — грецький математик та фізик, відомий своїми досягненнями в області теорії нелінійних рівнянь математичної фізики, зокрема, доказом нелінійної стабільності простору Міньківського в загальній теорії відносності без космологічної сталої (разом з Серджіу Клайнерманом^[en]), і доказом стійкості формування поверхонь пасток, а отже, чорних дір та гравітаційних сингулярностей, при еволюції простору-часу. Є також одним з авторів концепції приводимої маси чорної діри.

Димитріос Христодулу
грец. Δημήτριος Χριστοδούλου
Народився	19 жовтня 1951(1951-10-19)[1] (74 роки)  Афіни, Грецьке королівство[1]
Країна	США  Греція
Діяльність	математик, фізик, викладач університету
Alma mater	Принстонський університет
Галузь	математика
Заклад	Принстонський університет Нью-Йоркський університет Сірак’юзький університет Федеральна вища технічна школа Цюриха
Науковий ступінь	докторський ступінь[1]
Науковий керівник	Джон Арчибальд Вілер і Remo Ruffinid
Відомі учні	Shuang Miaod[2]
Аспіранти, докторанти	Mihalis Dafermosd Longdong Qiud[2] Gilbert Aharon Weinsteind[2] Fadi Twainyd[2] Enno Lenzmannd[2] Lydia Bierid[2] Jerrold Garciad[2] Anthony Rizzid[2] Ivo Kaelind[2] Andre Lisibachd[2] Pengyu Led[2] Johannes Sauterd[2]
Членство	Національна академія наук США[3] Американська академія мистецтв і наук Європейська академія[4] Американське математичне товариство[5][6] European Academy of Sciencesd[7]
Нагороди	ґрант Ґуґґенгайма стипендія МакАртура Фонд Томаллаd (2008) почесний доктор наук (28 травня 2001) меморіальна премія Бохера (1999, 1999) премія Шао (2011) The Shaw Prize in Mathematical Sciencesd (2011) нагорода Марселя Гроссманна (2021)
Димитріос Христодулу у Вікісховищі

Біографія

Христодулу народився в Афінах, а ступінь PhD отримав в Принстонському університеті в 1971 році під науковим керівництвом Джона Арчибальда Вілера ^[8]. В 1971—1972 роках працював у Калтесі, в 1972—1973 був професором фізики в Афінському університеті. В 1973—1974 роках був запрошений в CERN, а в 1975—1976 роках — до Міжнародного центру теоретичної фізики в Трієсті. В 1976—1981 роках Хрістодолу — одержувач стипендії Гумбольдта (англ. Humboldt Fellow) в Інституті Макса Планка в Мюнхені, а в 1981 — 1983 роках — запрошений член Курантовського інституту^[en], потім, в 1983—1985 роках — професор фізики в Сиракузькому університеті, а в 1985—1987 роках — професор математики там же. В 1988—1992 роках — професор математики Курантовського інституту, 1992—2001 рік — Принстонського університету. На 2016 рік працює професором математики і фізики в Швейцарській вищій технічній школі Цюриха ^[9].

Має подвійне громадянство: Греції та США ^[9].

Науковий внесок

При написанні в Принстоні своєї PhD дисертації «Investigations in Gravitational Collapse and the Physics of Black Holes» Димитріос (разом з Ремо Руффіні^[en]) в 1970—1971 роках ввів важливий термін оборотних та необоротних процесів у фізиці чорних дір, а також термін приводимої маси чорної діри — такої маси, нижче якої вже існуюча чорна діра не може опуститися за жодних маніпуляціях з нею в рамках класичної фізики, одночасно і незалежно від Гокінга таким чином знайшовши і обґрунтувавши другий закон класичної динаміки чорних дір^[10][11] Після цього його роботи почали орієнтуватись на математику, концентруючись на проблемах гравітації і, трохи пізніше, гідродинаміки. Важливими етапами подальшої роботи є вивчення аналізу французької школи під орудою Івонн Шоку-Брюан в 1977—1981 роках, а потім співробітництво з Шинтан Яу в США в 1981—1986 роках.

В 1993 році Христодулу з Клайнерманом опублікував монографію, в якій містився вичерпний доказ надзвичайно важкої теореми про нелінійну стабільність простору Міньківського щодо збурень в рамках ОТО без космологічної сталої, яке вони отримали в серії робіт 1984—1991 років^[12]. В 1991 році його стаття^[13]підтвердила, що після проходження цугу гравітаційних хвиль правильна ґратка з вільно падаючих пробних тіл викривлюється, не повертаючись у вихідне положення, що називається зараз «нелінійним ефектом пам'яті». Протягом 1987 — 1999 років Христодулу опублікував серію статей про Гравітаційний колапс сферично-сіметричного самогравитируючого скалярного поля і про формування чорних дір та сингулярностей простору-часу^[14][15][16]. Він показав, що при такому колапсі можливе утворення голих сингулярностей, що не закритих горизонтом подій^[17]. Проте Христодулу вдалося показати, що такі сингулярності нестійкі відносно збурень початкових даних^[18].

В 2007 році вийшла книга Христодулу про формування ударних хвиль в 3-вимірних стискаючихся рідинах. Частково подібне завдання формування сингулярностей при еволюції простору-часу в загальному випадку, що не обмежується сферичною симетрією, якою Христодулу інтенсивно займався в 2001—2008 роках, була вирішена: вперше вдалося показати, що в порожньому просторі-часі, з самого початку не є поверхонь пасток, але є гравітаційні хвилі, такі поверхні можуть формуватися з плином часу, що неминуче призводить до формування чорної діри і появі всередині неї гравітаційної сингулярності згідно теореми Пенроуза^[en]. В 2009 році Христодулу видав книгу, яка містить доказ цього твердження^[12].

Нагороди та визнання

• 1981: Медаль Отто Гана
• 1991: премія Ксантопулоса
• 1993: Стипендія Мак-Артура
• 1998: Грант Ґуґґенгайма
• 1999: премія імені Бохера, за роботи по колапсу скалярного поля і за роботи по стабільності простору Маньківського
• 2001: член Американської академії мистецтв і наук
• 2008: премія Томалла^[en][19]
• 2011: Премія Шао з математики разом з Річардом Гамільтоном «За високооригінальні роботи з нелінійних диференціальних рівнянь в лоренцевій і рімановій геометрії та їх застосування до загальної теорії відносності та топології»»^[20]
• 2012:член Американського математичного товариства^[21].
• 2014: Пленарний доповідач на Міжнародному конгресі математиків
• 2016: член Європейської Академії

Доробок

• Christodoulou, Demetrios; Klainerman, Sergiu (1993). The global nonlinear stability of the Minkowski space. Princeton: Princeton University Press. ISBN 0-691-08777-6.
• Christodoulou, Demetrios (2000). The action principle and partial differential equations. Princeton: Princeton University Press. ISBN 0-691-04957-2.
• Christodoulou, Demetrios (2007). The formation of shocks in 3-dimensional fluids. Zurich: European Mathematical Society Publishing House. ISBN 978-3-03719-031-9.
• Christodoulou, Demetrios (2009). The formation of black holes in general relativity. Zurich: European Mathematical Society Publishing House. ISBN 978-3-03719-068-5.
• Christodoulou, Demetrios; Miao, Shuang (2014). Compressible flow and Euler's equations. Beijing and Somerville: Higher Education Press and International Press. ISBN 978-7-04-040098-4.