Деште-Кевір

	Деште-Кевір
Країна	Іран
	Деште-Кевір у Вікісховищі

Де́ште-Кеві́р, або Велика Соляна пустеля (перс. دشت كوير) — солончакова пустеля на Близькому Сході, у північній частині Іранського нагір'я в центрі Ірану.

Коротка інформація Країна ...

Назва «кевір» у перській мові означає солончакову рівнину або заболочену соляну поверхню. Саме такі ландшафти домінують у пустелі, формуючи її своєрідний і часто небезпечний вигляд, що нагадує марсіанський пейзаж.

Дешт-е-Кевір є однією з найбільших і найхарактерніших пустель Іранського нагір’я. Довжина становить близько 800 км, ширина — до 320 км, площа — близько 77 600 км². Вона розташована в центральній частині Ірану, між гірськими системами Ельбурс на півночі та Загрос на південному заході, тягнеться від південного схилу Ельбурсу на північному заході та солончаку Дер'ячейє-Нємєк на заході до пустелі Деште-Лут на південному сході. Складається з ряду западин (висота 600—800 м), зайнятих глинистими такирами, кірковими солончаками, а на периферії — пересихаючими солоними болотами («кевірами»), озерами та масивами пісків.

За геологічною історією ця територія була частиною безстічної улоговини, де накопичувалися відклади води та солей. Протягом мільйонів років зміни клімату призвели до висихання морських вод, що дало початок утворенню соляних і глинистих рівнин. Залишки стародавніх басейнів і озер утворили величезні площі, вкриті солончаками й кевірами.

Клімат пустелі є континентальним та аридним. Опадів тут випадає дуже мало — переважно взимку або навесні, і їхня кількість часто не перевищує декількох десятків міліметрів на рік. Демонстрацією суворих умов служить величезна добова та сезонна амплітуда температур: вдень улітку повітря може прогріватися до +50 °C і більше, тоді як вночі або взимку температура може опускатися нижче 0 °C. Через інтенсивне випаровування навіть незначні опади практично одразу зникають, що сприяє накопиченню солей на поверхні ґрунту.

Ґрунтовий покрив Дешт-е-Кевіру представлений переважно солончаками, солонцями та слаборозвиненими пустельними ґрунтами. Високий вміст хлоридів і сульфатів натрію та кальцію робить їх практично непридатними для землеробства. Після рідкісних дощів поверхня пустелі може вкриватися тонким шаром води, яка швидко випаровується, залишаючи нові соляні кристали. Саме цей процес формує характерну білу або сіру кірку, добре помітну на супутникових знімках.

Життя в Деште-Кевірі зосереджене переважно на окраїнах пустелі та в пониженнях, де ґрунтові води залягають ближче до поверхні. Рослинність дуже бідна й представлена солестійкими видами — тамариксом, солянками, саксаулоподібними чагарниками. Тваринний світ також обмежений, але досить типовий для іранських пустель. Тут трапляються перські газелі, пустельні лисиці, шакали, дрібні гризуни, численні плазуни, зокрема ящірки й змії, комахи, пристосовані до високих температур і нестачі вологи. Багато видів ведуть нічний спосіб життя, уникаючи денної спеки.

Частина Дешт-е-Кевіра включена до національного парку «Кевір» — великої природоохоронної території площею понад 4000 км². Тут охороняються природні ландшафти й рідкісні види рослин і тварин, що знаходяться під загрозою зникнення.

Попри суворі умови, через Деште-Кевір здавна проходила частина торговельних шляхів, що з'єднували різні регіони Ірану. На її периферії виникали оазиси й міста, такі як Семнан, Дамган, Язд. Одним із найважливіших пристосувань людини до життя в пустелі стали «канати» — підземні водогони, які дозволяли використовувати підземні води без значних втрат на випаровування. Сьогодні пустеля має обмежене господарське використання. Тут видобувають сіль та інші мінерали, а також розвивається науковий і екстремальний туризм.

Деште-Кевір

Література

Посилання

Wikiwand - on