Димитрій (патріарх Сербії)

Патріарх Димитрій (серб. Патријарх Димитрије, у світі Димитріє Павлович, серб. Димитрије Павловић; 16 (28) жовтня 1846(18461028) — 6 квітня 1930) — єпископ Сербської Православної церкви; від 12 листопада 1920 — Архієпископ Печський, Митрополит Белградський-Карловацький, Патріарх Сербії (Печський від 1924).

Патріарх Димитрій Патријарх Димитрије
Архієпископ Печський, Митрополит Белградський-Карловацький, Патріарх Сербії
12 листопада 1920 — 6 квітня 1930
Церква:	Сербська православна церква
Попередник:	Патріарх Калиник ІІ (до 1766 року) Лукіян (як митрополит Карловацький)
Наступник:	Варнава Росич
Митрополит Белградський
1 вересня 1905 — 6 квітня 1930
Попередник:	Інокентій (Павлович)
Наступник:	Варнава (Росич)
Альма-матер:	Požarevac Gymnasiumd
Діяльність:	православний священник
Ім'я при народженні:	Димитрій Павлович
Народження:	28 жовтня 1846(18461028) Пожареваць, Сербське князівство
Смерть:	6 квітня 1930(1930-04-06) Белград, Королівство Югославія
Похований:	Rakovica monasteryd
Єп. хіротонія:	8 листопада 1884
Димитрій у Вікісховищі

Життєпис

Навчався у Пожареваці, у Великому Селі.

1868 у Белграді отримав богословську освіту. Деякий час працював викладачем.

Рукопокладений в диякона, потім у 1870 покладений у пресвітера.

1882 – професор Белградської семінарії.

8 листопада 1884 Хіротонія у єпископа Нишського.

До 1889 – очолював катедру, після чого був направлений до Франції, де продовжив свою освіту.

Після смерті митрополита Михаїла, повертається до Сербії, де стає єпископом шабачко-вальєвським.

У 1905 після смерті сербського митрополита Інокентія був обраний митрополитом Сербії. Його повний титул був «архієпископ Белградський та митрополит Сербії».

Під час Першої світової війни перебував спочатку в Албанії, а потім на Корфу, незважаючи на вимогу влади Сербії, аби він залишався у Сербії (ті архієреї, що залишилися у Сербії були інтерновані окупаційною адміністрацією)^[1]).

Після завершення війни усі сербські православні єпархії знову опинилися в одній державі. У травні 1919 сербські єпископи на соборі у Белграді оголосили про свою певну духовну єдність, через це з’явилася можливість відновлення Сербської Патріархії, яку ліквідували турки у 1766. Сербська Церква та король Петро I Карагеоргієвич звернулися до Вселенського Патріархі про повторне дарування автокефалії, що і було дозволено у відповідному томосі.

30 жовтня (12 листопада) 1920 архієрейським собором у Сремських Карлівцях обраний Патріархом Сербії; інтронізація здійснена 31 жовтня 1920.

Патріарх

Димитрій створив православну єпархію у Чехословаччині, здійснив хіротонію Горазда Павлика 25 вересня 1921 у єпископа Чесько-Моравського. Також заснував сербську американо-канадську єпархію і відновив старі єпархії у Бихачі та Браничево.

1921 – запросив до Сербії Вище російське церковне керівництво за кордоном та надав російським архієреям свою резиденцію у Сремських Карловцях. 3 (16 березня) 1922 Патріарх Тихон офіційно подякував Димитрію за те, що той надав притулок російським архієреям. 8 – 20 листопада (за старим календарем) 1921 за допомоги Сербської Церкви у Сремських Карловцях відбувся Всезакордонний російський церковний збір, потім перейменований у Собор (у сучасній літературі часто йменується Першим все закордонним церковним Собором) на якому була організована Російська православна церква закордоном.

8 червня 1922 Патріарх у соборній церкві Белграда вінчав короля Олександра І Карагеоргієвича та румунську принцесу Марію.

Димитрій схвалив основні принципи і підтримав роботу «Християнської національної спілки», що ставила за мету духовне відродження сербського народу. У 1927 (до 500-річчя від дня смерті Стефана Лазаревича) здійснив спробу його канонізації, однак цю ініціативу не підтримав архієрейський собор.

Могила Патріарха

Димитрій займався також підготовкою богослужебної літератури – за його участі був упорядкований та виданий Хілендарський типікон Святого Сави.

Помер 6 квітня 1930 у Белграді і був похований у монастирі Раковиця.