Добролюбов Микола Олександрович

Мико́ла Олекса́ндрович Добролю́бов (рос. Николай Александрович Добролюбов; нар. 24 січня (5 лютого) 1836(18360205), Нижній Новгород — пом. 17 (29) листопада 1861, Санкт-Петербург) — російський літературний критик, публіцист.

Добролюбов Микола Олександрович
Псевдо	-бов і Н. Лайбов
Народився	24 січня (5 лютого) 1836[1][2][3]  Нижній Новгород, Російська імперія[2][1][3]
Помер	17 (29) листопада 1861[4][1][…] (25 років)  Санкт-Петербург, Російська імперія[1][2][3]  ·туберкульоз
Поховання	Літераторські мостки
Країна	Російська імперія
Діяльність	літературний критик, журналіст, поет, письменник, філософ, публіцист
Alma mater	Головний педагогічний інститутd
Вчителі	Устрялов Микола Герасимович і Срезневський Ізмаїл Іванович
Знання мов	російська[5][6]
Автограф
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Добролюбов.

Життєпис

Микола Добролюбов з батьком Олександром Івановичем

Народився в сім'ї священика Олександра Івановича Добролюбова. Батьків брат — Василь Іванович Добролюбов — став фінансистом, автором першого російськомовного посібника з банківської бухгалтерії.

1857 року закінчив Головний педагогічний інститут у Петербурзі.

Друкуватися почав 1856 року. Від 1857 року став одним із керівників журналу «Современник», від 1859 року редагував його сатиричний відділ — «Свисток». У «Современнике» друкувалися основні праці, рецензії та нотатки Добролюбова.

Від кінця травня 1860 року до липня 1861 року перебував за кордоном — у Франції та Італії — на лікуванні через сухоти. Повертаючись додому, відвідав Одесу та Харків. Помер 29 листопада 1861 року від сухот.

Після смерті Миколи Добролюбова його поетична спадщина набуває популярності. Одним з найвідоміших віршів поета є його останній вірш «Друже мій, я помираю…» («Милый друг, я умираю…»)