Домнич Анатолій Трохимович

Анато́лій Трохи́мович До́мнич (11 червня 1924, Красноград — 18 лютого 2007, Київ) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1966 року. Заслужений працівник культури України з 1993 року^[1].

Домнич Анатолій Трохимович
Народження	11 червня 1924(1924-06-11)  Красноград, Полтавська губернія, Українська СРР, СРСР
Смерть	18 лютого 2007(2007-02-18) (82 роки)
	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1951) і Київський державний художній інститут (1955)
Вчитель	Гебус-Баранецька Стефанія Мефодіївна, Сельський Роман Юліанович, Касіян Василь Ілліч, Болдирєв Володимир Степанович, Самусєв Федір Панасович, Манастирський Вітольд Антонович, Плещинський Іларіон Миколайович і Чичкан Леонід Ілліч
Діяльність	художник
Член	Спілка радянських художників України
Роботи в колекції	Красноградський краєзнавчий музей імені П. Д. Мартиновича, Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, НМІУ і Запорізький краєзнавчий музей
Нагороди

Біографія

Народився 11 червня 1924 року в місті Краснограді (нині місто Берестин Харківської області, Україна). Брав участь у німецько-радянській війні^[2]; нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (1985), медалями.

Протягом 1947—1951 років навчався в Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва у Стефанії Гебус-Баранецької, Романа Сельського; у 1951—1955 роках — у Київському художньому інституті у Василя Касіяна, Вітольда Манастирского, Іларіона Плещинського, Федора Самусєва, Леоніда Чичкана, Володимира Бондарєва^[2][3]. Дипломна робота — плакати «Спорт», «Праця», «Медицина» та інші (керівник Василь Касіян)^[3].

Співпрацював з київськими видавництвами. У 1960—1963 роках — головний художник Київського товариства художників; у 1965—1969 роках — Художнього фонду УРСР, у 1976—1977 роках — творчого об'єднання «Художник».

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Ентузіастів, № 33, квартира № 122^[2] та у будинку на вулиці Чигоріна № 59, квартира № 53^[1]. Помер у Києві 18 лютого 2007 року.

Творчість

Працював у галузях станкового живопису, станкової та книжкової графіки (автор багатьох ілюстрацій до книг, плакатів, листівок, естампів, малюнків), монументально-декоративного (створював композиції із карбованого металу, мозаїки, автор вітражів) та ужиткового мистецтв^[4]. Серед робіт:

графічні серії

• «Машини всюди і всюди допомагають нам у праці» (ліногравюра, 1958, видана під тією ж назвою з віршами Андрія М'ястківського, 1959);
• «По Югославії» (1967);
• «За полярним колом» (1984—1988);
• «Північноморський флот» (1984—1988);
• «Узбекистан» (1984—1985);
• «Фортеці і замки України» (1985—1989);
• «Старовинні пам'ятки Кам'янця-Подільського» (1990);

графіка

• «Портрет Тараса Шевченка» (гуаш, 1960, кілька варіантів)
• «Скоро старт. Велосипедисти» (кольорова ліногравюра, 1962);

живопис

• серія «Кобзарі» (1981);
• «Києво-Печерська Лавра. Вид на дальні печери» (1980);
• «Березовий гай» (1985);
• «Село взимку» (1985);
• «Зимове сонце» (1992);
• «Перед грозою» (1995);
• «Вітрильники на річці» (1996);
• «Жінка пасе козу» (1998).

Ілюстрував та оформляв книжки для видавництва «Радянська школа» та Дитвидав:

• «Маленькі дикуни» Ернеста Сетон-Томпсона (1958);
• «Визвольна війна 1648—1654 рр. у народній творчості» Леся Гоміна (1960);
• «Шевченко Тарас Григорович» М. Ф. Вишневського (1961).

монументальні роботи

• вітражі (оргскло, силікат, кольорове скло, метал):
  • «Авіація» (1954, Київське агентство «Аерофлоту»);
  • диптих «Заповіт» (1963—1964, за мотивами вірша Тараса Шевченка; у співавторстві з Володимиром Головановим);
  • «Володимир Ленін» (1964—1965, Державний історичний музей Української РСР);
  • «Запорізька Січ» (1965—1966, Запорізький краєзнавчий музей);
  • для радянського павільйону на Міжнародній виставці птахівництва у Києві (1966)^[2];
  • низка тематичних вітражів для павільйонів ВДНГ УРСР: «Наука», «Будівництво» і «Електростанції» (1965—1966), «Шахти» (1968);
  • «50 років Радянської влади» (1967, спільно з іншими, Шепетівський Палац культури);

Станція метро «Героїв Дніпра».

Фрагмент панно «Із варяг у греки».

• оформлення інтер'єру Міжреспубліканського залу «Ізотоп» (1952, Київ);
• оформлення виставки ЮНЕСКО «Народна освіта в Українській РСР» (1967, Женева; у співавторстві з Віктором Рижих)^[2];
• комплексне оздоблення екстер'єрів та інтер'єрів будівель адміністративно-культурного центру у селі Зорі Рівненського району Рівненської області (1976–80)^[4];
• карбовані панно: «Віночок», «Гопак» (обидва — 1972), «Збирання урожаю» (1976)^[4], «Із варяг у греки» на фасаді Житнього ринку у Києві^[5];
• оформлення станції метро «Героїв Дніпра» Київського метрополітену (1982, у співавторстві з В. Дашенькиним).

Брав участь у виконанні рельєфів (бетон) і мозаїк (смальта, керамічна плитка), 1968:

• «Водний спорт» (басейн Палацу спорту в місті Свердловську, Ворошиловградської області);
• «Народні танці» (Будинок культури колгоспу імені Андрія Жданова, Запорізької області)^[3].

Займався художньою обробкою металу (мідь, карбування) — «Арсенальці» (1967) і «Софія Київська» (1968)^[3].

Працював головним художником-реставратором Державного історико-культурного заповідника «Качанівки»^[6].

Брав участь у республіканських виставках з 1960, року всесоюзних — з 1963 року^[2], закордонних — з 1959 року (перша закордонна виставка відбулася у Бухаресті). Персональні виставки відбулися у Києві у 1987, 1989, 1994, 1998—1999 роках, Дніпропетровську у 1990 році, Варшаві у 1992 році, Миколаєві та Очакові у 1993 році, Житомирі у 1994 році, Краснограді у 1994, 1999 роках, Білій Церкві у 1995 році^[4].

Твори художника представлені в 67 музеях та галереях України^[6], зокрема Запорізькому краєзнавчому музеї, в Красноградському краєзнавчому музеї імені Порфирія Мартиновича, Кам'янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику, Національному музеї історії України^[4], галерейних та приватних колекціях в Україні, Німеччині, Англії, Франції, Канаді, Фінляндії, Швеції^[6].