Донич Іван Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Донич.

Іва́н Костянти́нович Д́онич (нар. 20 січня 1952; Садова, Вінницька область) — український письменник, художник-живописець і графік, музикант, поет, прозаїк, гуморист. Член Національної спілки письменників України (з 2003 року), Член національної спілки художників України^[1].

Донич Іван Костянтинович
Народився	20 січня 1952(1952-01-20) (73 роки)  Садова, Могилів-Подільський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	художник, поет, гуморист
Alma mater	Одеський державний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського
Членство	Національна спілка художників України і Національна спілка письменників України
Автограф
Нагороди	Літературна премія імені Остапа Вишні

Життєпис

Закінчив Тульчинське музичне училище, відділ керівників духових оркестрів (1971) в Вінницькій області та художній факультет Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (1977) в Одесі.^[1]

Керував духовими оркестрами, хорами, ансамблями у селі Порик Вінницької області (1971—1976) та в селі Дослідницьке Київської області (1976—1998).

Іван учасник республіканських, міжнародних мистецьких виставок від 1983 року. Автор пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до книжок. Роботи зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

Творча спадщина

Автор пейзажів, натюрмортів, ілюстрацій до книжок. В його доробку — 10 поетичних і прозових книжок.

Основні мистецькі твори:

• живопис — «Весняний день» (1982);
• «Напровесні» (1987);
• «Осінь. Лавра» (1992);
• серії робіт: «Словацькі пейзажі» (1997);
• «Шевченківський край» (1998);
• «Осінь. Олександрія» (1998);
• «Седнівські мотиви» (2002);
• «Мальовничими стежками України» (2004)^[1].

Автор книг

• «Дверцята до раю» (2000);
• «Поцілунок Мадонни» (2001);
• «Мушу боротися» (2003);
• «Я малюю тобі музику» (2006);
• «Дихаєте тут…» (2008);
• «Голуб, який не злетів у небо» (2009);
• «Горохом по спині…» (2010);
• «Ой летіло помело» (2013);
• «Ні, ти щось показував!» (2015);
• «П'єса для чотирьох рук» (2017).

У творах Івана Донича висвітлене минуле й сучасне українського села, записує український фольклор.

Хобі та інтереси

Іван Костянтинович грає на 32 музичних інструментах. Займається музикою з п'яти років. Влітку, в музеї народної архітектури і побуту України, біля с. Пирогів проводить майстер-класи з живопису, графіки, фольклору, гри на інструментах. Роботи зберігаються в багатьох приватних колекціях світу^[1].

Цитати

«- Поки їду на роботу, — розповідає Іван Костянтинович, — від „Лісової“ до Музею в Пирогові — тридцять портретів намалюю! А граю відколи себе пам'ятаю, народився ж бо в багатодітній (14 дітей!) родині військового капельмейстера. Вже з п'ятирічного віку грав у батьковому оркестрі, а шестикласником доводилося і керувати ним, підміняючи татка, і на сільських весіллях підробляти…».^[2]

Відзнаки

• Лауреат літературно-мистецької премії імені Олександра Бойченка (1983);
• Лауреат літературної премії Остапа Вишні (2010);
• Дипломант Всеукраїнської програми «Золотий фонд нації».