Дороті Паркер

Дороті Паркер (англ. Dorothy Parker), до шлюбу Ротшильд (22 серпня 1893, Лонг-Бранч, Нью-Джерсі — 7 червня 1967, Нью-Йорк) — американська письменниця, журналістка, колумністка, сценаристка, літературний критик, сатирикиня, авторка пісень й феміністська поетеса. Відома дотепністю, мудрістю, гострим словом і спостережливістю у висвітленні міських забобонів ХХ століття.

Коротка інформація Дороті Паркер, Dorothy Parker ...

Дороті Паркер
Dorothy Parker

Ім'я при народженні	англ. Dorothy Rothschild
Народилася	22 серпня 1893(1893-08-22)^[1]^[2]^[…] West End^d, Лонг-Бранч, Монмаут, Нью-Джерсі, США^[3]
Померла	7 червня 1967(1967-06-07)^[4]^[2]^[…] (73 роки) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США^[4] ·гострий інфаркт міокарда
Поховання	Вудлон^[5]
Країна	США
Діяльність	колумністка, поетеса, сценаристка, письменниця, літературний критик, журналістка, авторка пісень, автор діалогів
Сфера роботи	поезія
Alma mater	Miss Dana's School for Young Ladies^d
Заклад	Vogue, Vanity Fair, Лайф і Нью-Йоркер
Знання мов	американська англійська і англійська^[6]
Мова творів	англійська
Жанр	поезія і сатира
Членство	Американська академія мистецтв та літератури і Algonquin Round Table^d
Батько	Jacob Henry Rothschild^d
У шлюбі з	Alan Campbell^d
Нагороди	Премія О. Генрі^d (1929) Зала слави Нью-Джерсі^d (2014)
Сайт: dorothyparker.com


Дороті Паркер у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

З конфліктного та нещасливого дитинства Паркер й винесла підґрунтя своїх літературних творів, що публікувалися в таких журналах, як The New Yorker. Член-засновниця Круглого Столу Альгонкін^[en].

Літературну кар'єру почала в 1918 роц з театральної критики для Vanity Fair, замінюючи П. Ґ. Вудхауза, який пішов у відпустку. Наступні 15 років стали найбільшим періодом продуктивності й успіху Паркер. Тільки у 1920-ті вона опублікувала близько 300 віршів і вільних віршів у Vanity Fair, Vogue, «The Conning Tower» та The New Yorker, а також у Life, McCall's^[en] і The New Republic. Першу збірку поезій «Достатньо мотузки» Паркер опублікувала в 1926-му. Були розпродані 47 000 примірників видання^[7], яке отримало вражаючу критику.

Паркер розлучилася зі своїм чоловіком у 1928-му. Вона мала багато романів та закохань, зокрема в драматурга Чарльза Макартура та видавця Сьюарда Коллінза^[en]. Завагітнівши від Макартура, як стверджується, Паркер сказала: «Як це на мене схоже, вкласти всі яйця в одного козла». Вона перенесла аборт і депресію, яка завершилася її першою спробою самогубства.

Під кінець цього періоду Паркер почала ставати більш політично обізнаною й активною. Те, що стане завзяттям до активізму на все життя, розпочалось в 1927-му, коли вона занепокоїлась засудженими до страти Сакко та Ванцетті. Паркер поїхала до Бостона, опротестувати розгляд справи. Її та її колегу з Круглого Столу Рут Гейл^[en] заарештували, а Паркер врешті визнали винною за звинуваченням у «бродязстві та волокитстві», зі сплатою 5 доларів.

Після розпаду кола Круглого Столу^[en] Паркер вирушила до Голлівуду писати сценарії. У 1932 році познайомилась з актором Аланом Кемпбеллом^[en]. Через два роки в Ратоні, Нью-Мексико, вони одружилися. Змішане батьківство Кемпбела було зворотним для Паркер: він мав німецько-єврейську матір і батька шотландця. Вона дізналась про його бісексуальність і пізніше на публіці казала, що він «чудернацький, що той козлик». Пара переїхала до Голлівуду і підписала 10-тижневі контракти з Paramount Pictures, при цьому Кемпбелл заробляв 250 доларів на тиждень, а Паркер 1000. Зрештою, вони заробляли 2000 доларів, а в деяких випадках і понад 5000 доларів на тиждень як фрілансери для різних студій. Дороті Паркер працювала з Кемпбеллом над понад 15 фільмами. Її тамтешні успіхи, включаючи дві номінації на Оскар, перервалися через її участь у лівій політиці, через що її внесли в чорний список Голлівуду.

Нарікаючи на власні таланти, сама мисткиня засуджувала свою репутацію «дотепниці». Тим не менш, і її літературний спадок, і репутація гострої дотепності її пережили^[8].

Дороті Паркер померла 7 червня 1967 року від серцевого нападу у віці 73 років. Вона заповіла свій маєток Мартіну Лютеру Кінгу. Після смерті самого Кінга його родина передала маєток Національній асоціації сприяння прогресу кольорового населення. Виконавиця духівниці Лілліан Гелман^[en] гірко, але безуспішно оскаржувала цю передачу. Прах письменниці залишався ніде незапитаним, крім скарбниці її адвоката Пола О'Дваєра^[en] протягом приблизно 17 років.

У 1988 році НАСРКЛ запросили рештки Паркер і створили меморіальний сад поза штаб-квартирою в Балтиморі. На табличці написано: «Тут лежить прах гумористки, письменниці, критикині Дороті Паркер (1893—1967). Захисниці людських і громадських прав. Для своєї епітафії вона схвалила: „Вибачте мій пил“. Цей меморіальний сад присвячений її благородному духу, що шанував єдність людства й зв'язки вічної дружби між чорним та єврейським народами. Присвячено Національною асоціацією сприяння прогресу кольорового населення. 28 жовтня 1988 року»^[9].

Дороті Паркер

Життєпис

Бібліографія

Див. також

Примітки

Wikiwand - on