Дуарте (король Португалії)

Дуа́рте (порт. Duarte; 30 жовтня 1391(13911030) — 9 вересня 1438) — король Португалії (1433—1438). Представник Авіської династії. Народився у Візеу, Португалія. Син португальського короля Жуана I й англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Чоловік арагонської інфанти Леонори, доньки арагонського короля Фернандо I (з 1428). Батько португальського короля Афонсу V. Брав участь у завоюванні Сеути (1415). Успадкував трон після смерті батька. Проводив централізаторську політику, скеровану на укріплення королівської влади. Прийняв закон про майорат (1434). За намовлянням брата-інфанта Енріке санкціював Танжерський похід (1437), який закінчився катастрофою. Захоплювався класичною літературою та фехтуванням; був першокласним вершником. Автор етично-дидактичного твору «Вірний радник» і навчального посібника «Вправна верхова їзда» (1438). Перший португальський король, який облаштував бібліотеку в королівському палаці. Помер від чуми в Томарі, Португалія. Похований у Батальському монастирі. Діяння описані у «Хроніці короля Дуарте». Прізвиська — Красномо́вний (порт. o Eloquente), коро́ль-філо́соф (порт. o Rei-Filósofo).

Коротка інформація Король Португалії, Попередник: ...

Remove ads

Імена

Дуа́рте (порт. Duarte) — у португальських документах; в історіографії інколи записується як Дуа́рте I, хоча інших королів із цим іменем не було.
Дуа́рте Красномо́вний (порт. Duarte, o Eloquente) — за пристрасть до книг і письменства.
Едуа́рд (лат. Eduardus) — у латинських документах.
Едуа́рдо (ісп. Eduardo) — у кастильських документах.

Біографія

Узагальнити

Перспектива

Молоді роки

Дуарте народився 30 жовтня 1391 року у Візеу, Португалія^[3]. Він був третьою дитиною і другим сином португальського короля Жуана І та його дружини-королеви, англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Хлопця назвали на честь англійського короля Едуарда III, материного діда^[4].

Після смерті старшого брата-інфанта Афонсу, що був спадкоємцем трону, Дуарте став новим престолонаслідником як найстарший серед королевичів. 22 березня 1401 року його офіційно проголосили спадкоємцем після присяги на кортесах у Лейрії^[3].

Молодшими братами Дуарте були інфант Педру, майбутній герцог Коїмбрський і регент королівства; інфант Енріке Мореплавець, ініціатор загальноєвропейської епохи великих географічних відкриттів; португальський конетабль-інфант Жуан, а також «святий інфант» Фернанду, адміністратор Авіського ордену^[5].

Дуарте отримав першокласну, як на той час, освіту. Він добре знав греко-римську класичну літературу, Святе Письмо та праці Отців Церкви^[5]. Матір виховала його сумлінним, але надміру чутливим^[5]. Інфант славився своєю меланхолійністю та відданістю родині. Він часто жертвував власними інтересами заради вигоди рідних братів^[5]. Незважаючи на багаторічний досвід урядування в батьківському уряді, тужливість і вразливість Дуарте часто заважали йому приймати важливі рішення^[5]. Саме тому наступні покоління пам'ятали його не стільки як доброго короля-управлінця, скільки як любомудра, автора «Вірного радника»^[5].

Дуарте поєднував вченість із військовими заняттями: він був відмінним фехтувальником і частим учасником лицарських турнірів^[6]. У верховій їзді йому не було рівних серед сучасників^[6]. 1415 року інфант разом із батьком і братами брав участь у завоюванні Сеути в Північній Африці. Після перемоги король висвятив своїх синів у лицарі в Сеутській мечеті, перетвореній на християнську церкву^[7].

22 вересня 1428 року Дуарте одружився із арагонською інфантою Леонорою, донькою арагонського короля Фернандо І^[8]. У шлюбі він мав дев'ятьох дітей, з яких повноліття досягли лише п'ятеро. Король палко любив свою дружину, був все життя вірний їй і, на відміну від своїх попередників, не заводив коханок^[5].

Законодавець

14 серпня 1433 року у Лісабоні помер король-батько Жуан І. Горе втрати настільки розбило Дуарте, що братові Педру довелося умовляти його прийняти трон і приступити до виконання обов'язків^[5].

15 серпня 1433 року, після сповіді, Дуарте пройшов церемонію інтронізації^[9]. Його офіційно проголосили новим королем Португалії. За пару годин до цього до нього прибув юдейський лікар-астролог Гедаля, який радив відкласти церемонію: за гороскопом розташування зірок на небі того дня було несприятливим^[1]. Дуарте відмовився, на що астролог провістив йому коротке і нещасливе правління^[1].

Через спалах чуми у Лісабоні Дуарте переїхав із двором до Сінтри, а згодом — до Сантарена^[3]. Весною 1434 року він скликав там кортеси. На них розглядалися питання зміни законів на основі поправок, підготовлених радником-юристом Жуаном Мендешом^[3]. Король видав «Ординації Дуарте» та «Книгу законів і постанов» (порт. Livro das leis e posturas), які згодом лягли в основу доробку його сина Афонсу V — «Афонсівських ординацій» (порт. Ordenações Afonsinas)^[1].

Серед нових правил, які запровадив Дуарте, найважливішим був так званий «мислений закон» від 8 квітня 1434 року. Свою назву він отримав від того, що був замислений ще літнім Жуаном І, але лишався не ратифікованим^[1]. Цей закон передбачав обмеження майнових прав португальської шляхти, яка збагатилася за рахунок земельних жалувань з королівського домену та податкових пільг у часи воєн з Кастилією^[1]. Згідно з законом, який залишався чинним аж до 1832 року, в країні запроваджувалася система майорату: заборонялося відчужувати або ділити королівські жалування; їх можна було передавати у спадок лише старшому синові^[1]. За відсутності спадкоємця землі поверталися до королівського домену^[1]^[3].

Дуарте продовжував батьківський курс жорстокої економії фінансів через монетарну кризу, спричинену попередніми війнами з Кастилією^[3]. Він також намагався змінити розбещений спосіб життя придворних, демонструючи власним прикладом простоту, чистоту і заощадливість^[3].

1435 року Дуарте відправив послом до Базельського собору свого небожа, оренського графа Афонсу^[3]. 21 червня того ж року папа Євгеній IV ласкаво прийняв посла і через нього дарував португальському королю право проводити обряд коронації та помазання за старим звичаєм французьких королів^[3].

Танжерська катастрофа

Докладніше: Танжерський похід

1436 року, за намовлянням братів Енріке і Фернанду, Дуарте санкціював військовий похід до марокканського Танжеру^[1]. Від початку він був противником цієї авантюри, але під впливом королеви Леонори, дав свою згоду^[10]. Експедицію мусив очолити інфант Енріке. За домовленостями брати заповідали свої титули і землі третьому королівському синові Фернанду.

Того ж року Дуарте зібрав кортеси в Еворі. Незважаючи на протеси частини депутатів, він добився від них фінансування Танжерської кампанії^[10]. На королівській нараді в Лейрії проти походу виступили інфанти Педру та Жуан, але їхні голоси були проігноровані^[10].

Наприкінці літа 1437 року усі приготування завершилися. 22 серпня Енріке, Фернанду та їхнє 6-тисячне військо рушило з Лісабону на кораблях до Марокко. Незважаючи на декілька штурмів Танжеру, португальці не змогли здобути міста. В жовтні їх оточила велика мусульманська армія і відрізала від кораблів. Від спраги і голоду Енріке був змушений укласти принизливий договір: в обмін на безпечний відступ португальці обіцяли повернути марокканцям Сеуту. Гарантом дотримання угоди став інфант Фернанду, якого взяли у заручники^[10].

Коли новини про Танжерську катастрофу досягли Португалії, Дуарте впав у відчай. Він прагнув звільнити брата, обмінявши на Сеуту, але Лерійські кортеси 1438 року висловилися проти дотримання договору з Марокко^[10]. Після королівської наради португальський двір переїхав до Евори^[10]. Марокканці дізналися, що португальська сторона не здаватиме міста, тому кинули Фернаду до в'язниці у Фесі^[10]. Винуватець катастрофи, інфант Енріке, пропонував королю Дуарте визволити брата шляхом викупу або нового походу, але його пропозиції не були реалізовані^[10].

Смерть

1438 року в Еворі спалахнула епідемія чуми^[11]. Дуарте та його родина покинули двір, переїхавши до відносно безпечного Томара^[11]. Проте 9 вересня того ж року король помер там, ставши жертвою епідемії^[11]. Напередодні смерті він картав себе за те Танжерську поразку і неспроможність допомогти нужденному братові Фернанду^[11]. Останній помер у Феській тюрмі через шість років, так і не дочекавшись визволення^[11].

Дуарте поховали у Батальському монастирі, де спочивали його батько і матір^[3]. Через 70 років діяння монарха описав у офіційній «Хроніці короля Дуарте» португальський історик Руй де Піна.

За заповітом Дуарте новим королем Португалії став його син 6-річний Афонсу V, а регентом при ньому — королева-матір, арагонська інфанта Леонора^[6]. Її іноземне походження та політична недосвідченість викликали протести частини португальського суспільства^[6]. Вони переросли у протистояння Леонори із братом покійного короля, коїмбрським герцогом Педру. Внаслідок міжусобної боротьби 1439—1440 років регентство перейшло до Педру, а дружину покійного Дуарте відправили у вигнання до Кастилії^[6].

Remove ads

Праці

Узагальнити

Перспектива

Докладніше: Вірний радник та Вправна верхова їзда

Дуарте захоплювався літературою і мав талант до письменства. Він був першим португальським королем, який облаштував у королівському палаці бібліотеку^[6]. На думку португальського історика Мануеля Франсішку де Барруша, Дуарте був наймудрішим монархом своєї епохи і одним з небагатьох, хто писав трактати^[6]. У каталозі його бібліотеки були праці античних класиків Арістотеля, Валерія Максіма, Сенеки, Цицерона, Юлія Цезаря^[6]^[12]; роботи Августина і Авіценни; лицарські романи про Трістана, Галахада, героїв Артуріани; оповідання «Граф Луканор» Хуана Вільєнського; праці португальських королів Дініша, Афонсу IV, Жуана І; іспанські й португальські хроніки; книги з географії та природознавства; подорожі Марко Поло тощо^[12]^[13].

Одним із перших кроків короля-книжника на троні була підтримка Лісабонського університету. 3 грудня 1433 року він підтвердив усі його права і привілеї, надані монархами-попередниками^[6].

За своє коротке правління Дуарте написав декілька робіт. Найвідоміші твори короля — «Вірний радник» та «Вправна верхова їзда», написані близько 1438 року. Перша праця — етико-дидактичний трактат, складений у формі есеїв на різні теми; друга — підручник з їзди верхи та мистецтва бою на лицарських турнірах. Рукописи обох робіт об'єднані у книгу, яка зберігається у Національній бібліотеці Франції. Їх було вперше видано 1842 року в Парижі португальським ченцем Жозе Інасіу Рокете за підтримки Мануеля де Барруша. Наступного 1843 року вийшло лісабонське видання обох робіт Дуарте, що базувалося на копії паризької книги.

Усі робити і записки Дуарте зазначені у каталозі Мануеля де Барруша, у паризькому виданні «Вірного радника» 1842 року^[6]^[14]:

Papel que escreveu quandi seus irmãos foram a Tanger^[15].
Instrucção do mesmo Rey D. Duarte sobre a expedição de Tangere^[16].
Conselho que deu ao infante D. Henrique quando foi com uma armada sobre Tanger^[17].
Motivos que teve para fazer a guerra^[18].
Lembrança que escreveu do nascimento de seus filhos^[19].
Observação da lua^[19].
Cousas que foi requerido nas primeiras côrtes que fezen Santarem.
Cousas que pertencem ao bom capitão.
Lembrança dos premios devidos a certas classes de servidores.
Tratado do bom governo, da justiça, e dos officiaes d'ella. (латиною)
Da Misericordia.
Summario que, sendo infant, deu a M.e Francisco para prégar do Condestável (D. Nuno Álvares Pereira).
Memorial para Fr. Fernando ordenar a prégação das exequias d'el-rei D. João I.
Regimento para aprender a jogar as armas.
Resposta, sendo principe, ao infante D. Fernando, sobre algumas queixas que elle tinha de seu pae.
Padre nosso glosado.
Como se tira o demónio.
O que se toma dos parentes: patria, lei.
Que coisa seja a detracção.
Ordenações sobre as coisas domésticas e a ordem que tinha no governo e despacho.
Um tratado sobre as valias do pão, conforme as valias do trigo.
Livro de ensinança de bem cavalgar toda sela.
Leal conselheiro.

Remove ads

Родина

Докладніше: Авіська династія

Дружина — Леонора (1402—1445), донька арагонського короля Фернандо І

Діти:

Жуан (1429—1433), спадкоємець престолу, помер дитиною
Філіпа (1430—1439), померла дитиною
Афонсу V (1432—1481), король Португалії (1438—1481)
Марія (1432), померла немовлям
Фернанду (1433—1470), герцог Безький (1453—1470) і Візеуський (1460—1470), магістр Ордену Христа (1461—1470), конетабль Португалії (1466—1470)
Леонора (1434—1467) ∞ Фрідріх III, імператор Священної Римської імперії
Дуарте (1435), помер немовлям
Катаріна (1436—1463), наречена наваррського короля Карла IV, черниця
Жуана (1439—1475) ∞ Енріке IV, король Кастилії

Remove ads

Генеалогія

Титул

Докладніше: Титули португальських монархів

лат. Edwardus, Dei gratiâ, Regnorum Portugaliæ & Algarbii Rex, Ceptæque Dominus^[20]^[21]
- Едвард, милістю Божою, король королівств Португалії й Алгарве, і господар Сеути.
ст.-порт. Dom Eduarte pela graça de Deos Rey de Portugal, e do Algarve, e Senhor de Cepta^[20]^[22]
- Пан Дуарте, милістю Божою, король Португалії й Алгарве, і господар Сеути.