Діалекти ерзянської мови

Діалекти ерзянської мови (ерз. Эрзянь келень диалект) — сукупність територіальних різновидів ерзянської мови, яким притаманна певна відмінність на фонетичному, граматичному і лексичному рівнях.

Ареал діалектів ерзянської мови у Мордовії:
* E-I — Центральний
* E-II — Західний
* E-III — Північно-західний
* E-IV — Південно-східний
* E-V — Шокшинський

Сучасні загальноприйняті класифікації

За фонетико-фонологічним принципом виділяють три діалектних типи^[1]:

• прогресивно-асимілятивний;
• регресивно-асимілятивний;
• найпростіший.

За фонетико-морфологічним принципом виділяють п'ять основних діалектів^[1]:

• центральний^[ru];
• західний;
• північно-західний;
• південно-східний;
• шокшинський.

Основою сучасної ерзянської літературної мови вважається центральний діалект, що поширений у східній частині Республіки Мордовія — на території Атяшевського, Чамзинського і частини Ічалковського районів.

Історія

За припущенням мокшанського лінгвіста Сандора Феоктистоня формування діалектів ерзянської мови завершилося до XVIII ст^[2]. Проте перші діалектні зразки лексичних і текстових матеріалів ерзянської мови були зафіксовані ще у XVII столітті, зокрема у працях Ніколааса Вітсена, Філіпа Страленберга, Герарда Міллера, Івана Лепьохіна, Петера Палласа, Йоганна Фішера^[ru], Йоганна Фалька, Йоганна Георгі та інших^[3].

Велике значення для розвитку ерзянської діалектології мала фундаментальна праця академіка Шахматова «Мордовський етнографічний збірник», у якій, крім усної народної творчості ерзян, також було уміщено, як додаток, фонетичний та морфологічний нариси до двох говірок тієї місцевості, де було зібрано матеріал^[4].

Першу спробу класифікувати ерзянські діалекти мав професор Макар Євсев'єв. Так, у своїй праці «Основи мордовської граматики» він зумів виділити окремі чотири діалектні групи говорів^[5]:

• говори ерзян Темниковського повіту^[ru] Тамбовської губернії;
• говори ерзян Ардатовського повіту Симбірської губернії;
• говори ерзян Сергацького^[ru] і Лукоянівського^[ru] повітів Нижньогородської губернії;
• говори ерзян Алатирського і Курмиського^[ru] повітів Симбірської губернії.

Першу наукову класифікацію ерзянських діалектів, яка довгий час була чи не єдиною, а нині вважається загальноприйнятою, здійснив академік Дмитро Бубрих, виділивши три діалектних типи за фонетичним принципом^[6]. Ту ж ідею підхопив і мордовський мовознавець Микола Циганов, запропонувавши за тим же принципом на основі виділених раніше трьох (найпростіший, прогресивно-асимілятивний і регресивно-асимілятивний) 5 діалектних типів:

• укаючий;
• окаючий;
• укаючо-окаючий;
• акаючий;
• окаючо-укаючий^[5].

Уперше, спираючись не тільки на фонетичні ознаки, але також і на морфологічні особливості з урахуванням територіального аспекту, фіно-угрознавець Дмитро Циганкін запропонував розглядати чотири діалекти: центральний, західний, північно-західний, південно-східний. На основі цієї класифікації Григорій Єрмушкін виділив додатковий (п'ятий) — дракинсько-теньгушевський^[7], який пізніше Олександр Феоктистов назве змішаним (або шокшинським) діалектом^[3].

Характеристика

Діалект	Фонетичні особливості	Морфологічні особливості	Ареал
Центральний	у першому складі слова вживаються всі голосні (/a/, /o/, /u/, /i/, /e/, а в частині говірок також /ja/). У не перших складах вживаються /a/, /o/, /e/ і, як правило, у цій позиції відсутні голосні /u/, /i/	у непрямих відмінках однини вживається вказівний (дейктичний) формант -ńt': /val'mava-ńt'/ (через це вікно); у деяких говірках форми однини і множини предмета володіння при власникові першої особи однини розрізняються: /ked'e-m/ (моя рука) — /ked'e-ń/ (мої руки)	поширений на території Атяшевського, Чамзинського і частини Ічалковського районів
Західний	для фонетичних особливостей характерні процеси прогресивної асиміляції; у першому складі вживаються всі голосні; голосні /u/ та /i/ першого складу обумовлюють оголос не перших складів: /tumu/ (дуб), /tumuva/ (по дубу), /piźimi/ (дощ), /piźimivt'imi/ (без дощу); голосні /o/ і /e/ в не перших складах вживаються у тому випадку, якщо в першому складі виступають такі ж голосні: /komoro/ 'горстка', /meŕems/ 'сказати'	у непрямих відмінках однини вказівного відмінювання імен вживається формант -ńt': /kudusu-ńt'/ (у цьому домі); число предмета володіння має формальне вираження лише при власникові третьої особи однини: /kudu-zu/ (його дім) — /kudu-nzu/ (його дому)	поширений вздовж нижньої течії річки Інсар[ru]
Північно-західний	за характером дії асимілятивних процесів — прогресивно-асимілятивний тип; наявне укання і, подекуди, ікання в деяких говірках: /anduma/ (годування), /vel't'ńisa/ (я закриваю)	побічно-вказівна форма однини іменників має формант -śt': /kudoso-śt'/ (в цьому домі), /kudosto-śt'/ (з цього дому); однина і множина предмета володіння при власникові розрізнюється від усіх трьох осіб однини і множини: /kudo-m/ (мій дім) — /kudo-n/ (мої доми), /kudo-t/ (твій дім) — /kudo-nt/ (твої доми)	поширений в межиріччі Алатир-Меня, а також уздовж нижньої течії річки Алатир. Охоплює території Ардатовського і Великоігнатовського районів Мордовії і сусідніх Алатирського і Порецького районів Чувашії
Південно-західний	характеризується наявністю у фонетичній системі діалекту редукованих голосних	побічно-вказівні форми однини іменника мають суфікс -t: /kudit'/ (цього дому), /kuditi/ (цьому домові); у більшості говірок особисто-присвійні суфікси виступають тільки в твердому варіанті: /väl'it/ (твоє село), /väl'et'/ (твої села)	поширений в межиріччі приток Сури (Великоберезниківський, Дубьонський та частково Кочкуровський райони Мордовії)
Шокшинський	фонетичні та морфологічні особливості діалекту зумовлені впливом мокшанської мови		поширений на північному заході Мордовії, охоплює Теньгушевський район

Див. також

• Діалекти російської мови