Еміль Верхарн

Емі́ль Верха́рн^[4][5], також Верарен^[6], Вергарн^[7] або Вергарен^[8] (нід. Emile Verhaeren, 1855(1855), Сінт-Амандс — 1916, Руан) — бельгійський поет, франскільон, писав французькою мовою. Один з лідерів поетичного напрямку символізму, який поширився по всій Європі на початку XX століття.

Інші варіанти написання імені: Еміль Верарен, Еміль Вергарн, Еміль Вергарен.

Еміль Верхарн
Emile Verhaeren
Еміль Верхарн — портрет роботи Тео ван Ріссельберґа (1915)
Ім'я при народженні	фр. Émile Adolphe Gustave Verhaeren
Народився	21 травня 1855(1855-05-21) Сінт-Амандс, провінція Антверпен, Бельгія
Помер	27 листопада 1916(1916-11-27) (61 рік) Руан, Франція ·залізнична аваріяd
Поховання	tomb of Emile Verhaeren and Marthe Verhaerend
Країна	Бельгія[1]
Діяльність	поет
Alma mater	Левенський католицький університет (1835—1968), Старий Левенський університет[d] і Sint-Barbaracolleged
Знання мов	французька[1][2]
Мова творів	французька
Роки активності	1875[3] — 1916[3]
Напрямок	символізм
Членство	Cercle Artistique et Littéraired
У шлюбі з	Marthe Massind
Автограф
Нагороди	Тейлорські лекціїd
Еміль Верхарн у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у Вікіджерелах

Життєпис

Тео ван Ріссельберґ Читання творів Еміля Верхарна (1903)

Народився у франкомовній фламандській родині в Сінт-Аманді, сільській комуні в бельгійській провінції Антверпен. На додаток до місцевого голландського діалекту, говорив французькою, як було заведено у бельгійської еліти того часу. У віці одинадцяти років його відправили до суворої школи-інтернату в Генті, якою керували єзуїти, де він подружився з Жоржем Роденбахом. В інтернаті Верхарн став абсолютним франкофоном.

Потім він вивчав право в Левенському університеті, де зробив свої перші літературні кроки в студентській газеті La Semaine («Тиждень»), яку він редагував разом з оперним співаком Ернестом ван Дейком. Його знайомі-однодумці по газеті згодом стали його співробітниками в революційному мистецькому журналі «Молода Бельгія».

Здобувши ступінь юриста, Верхарн навчався у 1881—1884 роках під керівництвом Едмона Пікара, відомого адвоката у кримінальних справах і впливової фігури на брюссельській мистецькій сцені. Верхарн часто спілкувався з молодими, радикально налаштованими письменниками та художниками в період мистецького оновлення. Він виступав лише у двох судових процесах, перш ніж вирішив присвятити своє життя поезії та літературі.

Верхарн і Україна

Поезія Верхарна була популярна в Україні наприкінці XIX та в перші десятиліття XX ст. У 1922 р. в українському перекладі видано «Поезії», згодом — «Поеми» Верхарна. Українською мовою вірші Верхарна переклали Микола Терещенко, Микола Зеров, Ґео Шкурупій^[9].

Великий вплив доробок Верхарна справив на Павла Тичину. Знаменним є початок восьмого вірша з циклу «В космічному оркестрі»: Людськість промовляє трьома розтрубами фанфар: Шевченко — Уїтмен — Верхарн. Мов кабелі од нації до нації, Потужно революції диктують на землі: Шевченко — Уїтмен — Верхарн. У Павла Тичини такий набір прізвищ не випадковий, а відбиває літературну ментальність часу, котра скерована була на зміну світобачення і української естетики. Лесь Герасимчук вважає, що в естетиці Тичини порівняльними є Шевченко і Верхарн, Хлєбников і Аполлінер^[10].

У місті Вінниці одну з вулиць з 1921 року було названо іменем Верхарна^[11], це була єдина в Україні вулиця з такою назвою.

2024 року вулицю було перейменовано і її назвали іменем Дениса Бабія, який проживав на цій вулиці та загинув у російсько-українській війні.^[12]

Див. також

• 12697 Верхарн — астероїд, названий на честь літератора.