Женченко Віктор Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Женченко.

Ві́ктор Васи́льович Же́нченко (11 жовтня 1936, с. Оболонь Семенівський район, Полтавська область — 28 жовтня 2021, м. Київ) — український співак (бас), поет та перекладач. Виконавець пісень, романсів, арій українських та чужоземних композиторів. Член Національної спілки письменників України (з 1975), Заслужений артист України, Заслужений діяч мистецтв України. Працював в Українському фонді культури.

Віктор Женченко
Зображення
Основна інформація
Дата народження	11 жовтня 1936(1936-10-11)
Місце народження	с.Оболонь, Семенівський район, Полтавська область, УРСР
Дата смерті	28 жовтня 2021(2021-10-28) (85 років)
Місце смерті	Київ
Причина смерті	коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)
Громадянство	Україна
Національність	українець
Професія	співак
Співацький голос	бас
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди	.
Премії	«Літературна премія імені Андрія Малишка»

Життєпис

Віктор Женченко народився 11 жовтня 1936 року в с. Оболонь на Полтавщині в родині педагогів. Під час німецько-радянської війни втратив батьків. З 1943 року його виховували в Хорольському дитячому будинку. Закінчив Харківську державну консерваторію.

Помер від ускладнень COVID-19.

Творчість

Зовнішні відеофайли
	Віктор Женченко — Громадянин і митець. ДТРК «Культура», 2009 р
	СВІТ ОСОБИСТОСТІ. Віктор Женченко.
	Віктор Женченко. Сніг на зеленому листі
	Віктор Женченко. Ти не ховай своїх очей
	Віктор Женченко. «Мені однаково»

Стогін
Серед спраглих степів Стогне століттями сива слава, Скликаючи своїх ситих, Сонних сучасників...

Працював у Донецькому театрі опери та балету (1960—1962), Ташкентському театрі опери та балету ім. Алішера Навої (1962—1965), з 1965 року — соліст Київської державної філармонії. Заслужений артист Української РСР.

Виконував партії:

• Виборний («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка);
• Мефістофель («Фауст» Шарля Ґуно);
• Кончак, Галицький («Князь Ігор» Олександра Бородіна);
• Сальєрі («Моцарт і Сальєрі» Миколи Римського-Корсакова);
• Гремін («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського).

Поетичні збірки

• «Струна» (1971);
• «Батькова скрипка» (1974);
• «Сонячний бік вулиці» (1980);
• «У сяйві тополиних грацій» (1983);
• «Яринчин віночок» (1984);
• «Поезії» (1986);
• «Зневаж свій страх» (1997);
• «Зорова поезія» (2000);
• «Спрага на двох» (2001);
• «Живу» (2006).

Переклади

Перекладав з казахської, узбецької; окремі переклади з татарської, білоруської, московської, азербайджанської, латвійської та інших мов. Упорядник та перекладач антології хорватської поезії «У цей страшний час» (1996).

З узбецької

• «Пісні Узбекистану» (1972);
• «Повісті» X. Назіра (1975);
• «Пригоди Турткоза» С. Анарбаєва (1984);
• окремі твори Зульфії, Сайяра, М. Бабаєва, Е. Вахідова, А. Ібодінова, Л. Махмудова.

З казахської

• «Удвох із батьком» К. Найманбаєва (1983).

Відзнаки

• Заслужений артист Української РСР
• Почесне звання Заслужений діяч мистецтв України (1997)^[1]
• Лауреат літературної премії імені Андрія Малишка часопису «Дніпро»^[2].
• Кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого, Святого Архистратига Михаїла.

Родина

Син — Ігор (нар. 1962), художник книги, маляр краєвидів, дизайнер, видавець, викладач. Член Національної спілки художників України, голова правління Київської спілки художників книги. Очолює видавництво «Жнець», викладає дизайн в Інституті журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.^[3] Донька Ярина — провідна орудуща з міжнародного туризму, син Василь — співробітник поліції; двоє онуків — Євгеній та Станіслав.

Невістка — Марина, редактор, педагог, доцент Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Головний редактор київського видавництва «Жнець».