Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Збройні сили Пакистану
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Пакиста́нські збройні си́ли (урду پاک مسلح افواج) — військова організація Ісламської Республіки Пакистан, призначена для оборони Республіки, захисту свободи й незалежності Пакистану, одне з найважливіших знарядь політичної влади. Збройні сили Пакистану займають 7 місце у світі за чисельністю[4]. Пакистанські збройні сили було утворено після того, як країна здобула незалежність від Британської імперії 1947 року.
З моменту набуття незалежності збройні сили Пакистану брали участь у 4 війнах із сусідньою Індією та в прикордонному конфлікті з Афганістаном. Пакистанські дивізії та бригади були присутніми у деяких арабських країнах під час арабо-ізраїльських війн, а також брали участь у збройних діях на боці коаліції в першій війні у Перській затоці[5]. Нині тривають бої проти талібів на північному заході Пакистану. В цьому регіоні проводились крупні військові операції, такі як Взяття Вани і Наступ в Оракзаї.
Окрім конфліктів, збройні сили Пакистану беруть активну участь у місіях ООН та відіграли важливу роль у порятунку американських солдат із Могадишо 1993 року.
Президент Пакистану є верховним головнокомандувачем збройних сил Пакистану.
Remove ads
Організаційна структура
Узагальнити
Перспектива
- Сухопутні війська Пакистану
Військові з'єднання
- Корпуси: корпус у сухопутних війська Пакистану складається з двох та більше дивізій. Ним командує генерал-лейтенант. Нині пакистанська армія налічує 9 корпусів.
- Дивізії: кожна дивізія знаходиться під командуванням генерал-майора та має у своєму складі три бригади. Піхота, артилерія, сапери та підрозділи зв'язку йдуть у доповнення до логістики (постачання й обслуговування) з метою забезпечення незалежної діяльності. За винятком дивізій, що діють у горах, всі дивізії мають, принаймні, одну танкову частину, деякі з них навіть більше — залежно від роду їхньої діяльності. Піхотна дивізія — найбільша за чисельністю. До складу дивізії, як правило, входять три піхотні бригади. Разом у сухопутних військах Пакистану є 19 піхотних дивізій, дві бронетанкові та 1 артилерійська дивізія.
- Бригади: бригада перебуває під командуванням бригадного генерала і складається з 3-х чи більше батальйонів різних родів військ. Окрема бригада складається з артилерійських, піхотних, механізованих підрозділів та підрозділів підтримки й забезпечення. Така бригада не може бути частиною дивізії та перебуває під безпосереднім командуванням корпусу.
- Полки: кожним полком командує полковник і має у своєму складі приблизно від 600 до 900 солдат. Ця цифра змінюється залежно від роду діяльності полку. Полк складається з трьох або чотирьох батарей, кожною з яких командує майор і складається з окремих підрозділів (які у свою чергу поділяються на взводи та дружини).[8]
Роди військ
- Бронетанковий корпус[9]
- Артилерія[9]
- Армійська ППО[9]
- Інженерія[9]
- Армійський авіакорпус[9]
- Піхота[9]
Пакистанський флот налічує близько 24000 чоловік персоналу і ще 5000 перебувають у резерві[10]. ВМС включають до свого складу невеликий відділ військово-морської авіації 2-тисячний загін воєнізованої берегової охорони, який захищає виняткову економічну зону Пакистану[10]. ВМС включають до свого складу також Групу спеціального призначення командос, а також підрозділ морської піхоти, які розміщуються в місті Карачі. Бійці спецназу та морські піхотинці разом налічують близько 2000 особового складу. Пакистанський флот, останнім часом, почав задіяти жінок на бойових позиціях та на адміністративних посадах, ставши одним з небагатьох флотів ісламських республік, які пішли на це.[11]
У ВПС служать 65000 солдат та офіцерів (включаючи 3000 пілотів). Є близько 925 бойових, транспортних та навчальних літаків[12].
- Берегова охорона Пакистану
На чолі батальйонів берегової охорони стоять офіцери у званні підполковників, прикомандировані з армії. Батальйони дислокуються у таких містах:
- 1-й батальйон, Утхал
- 2-й батальйон, Корангі
- 3-й батальйон, Гвадар
- 4-й батальйон, Пасні
Remove ads
Законодавство про збройні сили
Відповідно до конституції Пакистану армія відповідає за проведення військових операцій. Глава 2, частина XII конституції таким чином визначає мету і призначення збройних сил:[13]
- Під управлінням федерального уряду збройні сили мають захищати Пакистан від зовнішньої агресії чи загрози війни.
- За необхідності, збройні сили Пакистану зобов'язані надати допомогу цивільній владі в межах правових норм.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
1947–1958
Після розподілу Британської Індії Пакистан отримав шість танкових, вісім артилерійських і вісім піхотних полків, Індія ж отримала 12 танкових, 40 артилерійських і 21 піхотний полк.[14] Остерігаючись, що Індія захопить Кашмір — іррегулярні сили кашмірців: скаути й племінні групи виступили проти Магараджі Кашміру 1947 року. Це призвело до індо-пакистанської війни 1947 року. Регулярні частини збройних сил Пакистану почали брати участь у конфлікті пізніше, але були зупинені після того, як начальник штабу Армії, британський офіцер Френк Мессерві, відмовився підкорятись наказам пакистанського лідера Джинни.[14] Після припинення вогню до конфлікту втрутилась ООН. Пакистан зайняв північно-західну частину Кашміру, а Індія всі решту.
У травні 1954 року в Карачі між США і Пакистаном було підписано двосторонню угоду про військову допомогу[15].
У 1950-х роках після підписання зі Сполученими Штатами та Великою Британією двох угод про взаємну оборону збройні сили Пакистану отримали значні обсяги військової та економічної допомоги.
1954 року Пакистан вступив у блок під назвою Багдадський пакт, який згодом отримав назву Організація центрального договору. Також Пакистан вступив до Організації договору Південно-Східної Азії[16].
1958–1969
Вперше збройні сили захопили владу в Пакистані 1958 року, коли генерал Айюб Хан прийшов до влади в результаті безкровного перевороту. Напруженість у стосунках з Індією тривала й у 1960-х, коли почали відбуватись перестрілки на кордоні. 1965 року Пакистан розпочав Операцію Гібралтар, це була спроба захопити Кашмір, яка за підсумком вилилась у Індо-пакистанську війну 1965 року.[17] Після того, як збройні сили Пакистану проникли на територію сусідньої держави, Індія почала масштабний контрнаступ і в результаті тритижневих боїв втрутилась ООН. Між Індією та Пакистаном була підписана Ташкентська декларація, в результаті війни не відбулось жодних територіальних змін.
1969 року сталось повстання проти генерала Айюб Хана, в результаті останній залишив свій пост пост президента на користь генерала Яхья Хана.
1969–1977
За часів правління генерала Яхья Хана бенгальський народ Східного Пакистану протестував проти різних політичних та економічних умов, які були встановлені для них Західним Пакистаном. Зрештою у Східному Пакистані спалахнули масові громадянські заворушення. Хоча збройні сили намагались придушити повстання і припинити убивства кількох десятків тисяч громадян бенгальськими повстанцями[18], проте кількість інцидентів, пов'язаних із порушеннями прав людини, не зменшувалась. Індія надала допомогу борцям за незалежність Бангладеш і здійснила вторгнення до Східного Пакистану у грудні 1971 року.[19] Положення пакистанських військовиків у Східному Пакистані було вкрай важким, 16 грудня 1971 року близько 90 тисяч солдат і державних службовців Західного Пакистану здались у полон Індійській Армії. Серед них було близько 55 тисяч військовослужбовців та близько 35 тисяч державних і цивільних службовців. Східний Пакистан відколовся від Західного, і став незалежною державою під назвою Народна Республіка Бангладеш.
1977–1999
1977 року збройні сили Пакистану здійснили ще один державний переворот і до влади прийшов генерал Мухаммед Зія-уль-Хак. Зульфікар Алі Бхутто був визнаний винним в убивстві політика на ім'я Касурі. Зрештою Зульфікара повісили, а його дочку Беназір посадили до в'язниці. Зія-уль-Хак не дотримався своєї обіцянки щодо проведення демократичних виборів упродовж 90 днів, і керував країною як військовий диктатор до самої своєї смерті в авіакатастрофі 1988 року.
Збройні сили Пакистану також допомогли уряду Саудівської Аравії у відновленні контролю над Кааба за допомогою французьких командос. Також пакистанці допомогли саудитам відбити у повстанців мечеть, в ході боїв було вбито 250 терористів і 600 було поранено[20]. Пакистанці взяли участь у цій операції після того, як Саудівська Аравія провалила штурм власними силами, втративши 127 солдат[20].
В середині 1970-х років збройні сили Пакистану брали участь у боротьбі з повстанням в Белуджистані. Різні угрупування белуджів прагнули незалежності або принаймні більшої автономії в Пакистані. Проти сепаратистів було розпочато воєнні дії за наказом уряду Зульфікара Бхутто, але збройні сили зазнали чималих втрат. Коли Бхутто було усунуто, повстання було остаточно придушено і провінція повернулась до нормального життя[21].
1981 року США надали Пакистану військово-економічну допомогу в обсязі 3,2 млрд доларів[22].
1999 — теперішній час
У жовтні 1999 року збройні сили Пакистану, вже вчетверте у своїй історії, скинули демократично обраний уряд. Це потягнуло за собою додаткові економічні санкції відносно до Пакистану. В результаті безкровного перевороту до влади прийшов генерал Первез Мушарраф. Мушарраф пішов з посту президента в серпні 2008 року. 30 липня 2009 року Верховний суд Пакистану постановив, що запровадження генералом Мушаррафом режиму надзвичайного стану 2007 року, було неконституційним.[23]
Після 11 вересня 2001 року Пакистан приєднався до очолюваної США війни з терором і допоміг збройним силам Сполучених Штатів у боротьбі з «Талібаном» — негайно відрядивши 72 000 солдат на західний кордон Пакистану з метою взяти у полон чи ліквідувати бойовиків Талібану й Аль-Каїди, які втекли з Афганістану.
На північно-західному фронті Пакистан тримав гарнізон військ на військових базах і фортах в районах проживання племен. У травні 2004 року відбулись сутички між пакистанськими військами та Аль-Каїдою, до якої приєднались інші бойовики з числа місцевих жителів. Тим не менше, наступ Пакистану проти талібів у Вазиристані було погано скоординовано і збройні сили зазнали значних втрат, до того ж Пакистан не форсував події й надавав слабку фінансову підтримку наступу.
Війна з Талібаном залишалась позиційною до 2009 року. Тоді пакистанська армія перейшла у фазу активного наступу й він дав свої плоди. Таліби залишали один укріплений форт за іншим і зазнавали важких втрат. 30-тисячне угрупування збройних сил висунулось у трьох напрямках на Південний Вазиристан. Таліби виявились неспроможними протистояти пакистанцям і програли битву за цей регіон. Південний Вазиристан повернувся до конституційного поля країни[24]. У березні 2010 року почались важкі бої за іншу повсталу провінцію — Оракзай. Талібан втратив уже понад 2000 бойовиків і відступив з Оракзаї в бік останньої частини своєї самопроголошеної держави — Північного Вазиристану[25]. Нині збройні сили Пакистану намагаються вибити талібів з усієї території Пакистану.
У Белуджистані 2005 року відбулись невеликі сутички між сепаратистами і військами Пакистану. Белуджі та їхній вождь Наваб Акбар Бугті вимагали більшої автономії для Белуджистану, більшої компенсації за ресурси, які використовує Пакистан і критикували уряд за відсутність фінансування регіону. В результаті спецоперацій пакистанського спецназу практично всі лідери белуджів були знищені, нині конфлікт не має загострень, збройні сутички є вкрай рідкими.[21]
Remove ads
Воєнізовані формування
Техніка та озброєння сухопутних військ
Стрілецька зброя
.svg){kind=small}
Бронетехніка
| Бронетехніка на озброєнні сухопутних військ Пакистану | |||||||
| Найменування | Тип | Країна- виробник |
Роки випуску | На озброєнні з | Кількість на озброєнні | Станом на | Примітки |
| Танки | |||||||
| «Аль-Халід» | основний бойовий танк |  /  |
45[28] | 2010 | Al Khalid II — з часом стане основним бойовим танком Пакистану[29] | ||
| Т-80УД | основний бойовий танк |  |
320[28] | 2010 | Закуплені у період між 1997 і 2002 роками[30] | ||
| Тип 85-IIAP / Тип 85-III | основний бойовий танк | |
275+[28] | 2010 | |||
| «Аль-Заррар» | середній танк | |
400[12] | 2010 | Модернізація танків Тип 59 | ||
| Тип 69-II | середній танк | / |
400[28] | 2010 | Вироблявся Пакистаном за ліцензією[31] | ||
| Тип 63 | легкий плаваючий танк | |
50[32] | ||||
| Тип 59 | середній танк | |
1100[28] | 2010 | Всі у резерві/на консервації[33] | ||
| Т-54/55 | середній танк |  |
51[28] | 2010 | 1300 в резерві/на консервації[34] | ||
| M48A5 | середній танк |  |
270[28] | 2010 | Всі в резерві/на консервації[28] | ||
| |||||||
| Бойові машини піхоти та бронетранспортери | |||||||
| «Аль-Хамза» | бойова машина піхоти | |
немає даних | ||||
| «Аль-Фахд» | бойова машина піхоти |  |
немає даних | ||||
| M113 | бронетранспортер | |
1100[28] | 2010 | |||
| «Талха» / «Саад» | бронетранспортер | |
2000[35] | 2010 | |||
| БТР-70[36] | бронетранспортер | |
120[28] | 2010 | |||
| UR-416 | бронетранспортер |  |
46[28] | 2010 | |||
| |||||||
Протитанкові ракетні комплекси
— 
NORINCO Red Arrow 8[37]
BGM-71 TOW[38]
MILAN[39]
Артилерія
Вертольоти
Протиповітряна оборона
- Пересувні зенітно-ракетні комплекси
С-75
RBS 23
- Автоматичні зенітні гармати
Ерлікон GDF-005- Зенітна гармата Bofors 40 мм
.svg){kind=small}
Remove ads
Техніка та озброєння військово-повітряних сил
Узагальнити
Перспектива
Дані про техніку та озброєння ВПС Пакистану взято зі сторінки журналу Aviation Week & Space Technology.[56]
Remove ads
Техніка та озброєння військово-морських сил
.svg){kind=small}
Remove ads
Техніка та озброєння берегової охорони
Бойовий склад:[67]
Міжнародне співробітництво
Узагальнити
Перспектива
Пакистанські збройні сили зробили найбільший за чисельністю військовослужбовців внесок до миротворчих місій ООН. Понад 10 000 пакистанських військовослужбовців були відряджені до гарячих точок у всьому світі[69].
Участь збройних сил Пакистану в миротворчих місіях ООН
В таблиці подано колишні та нинішні дислокації Пакистанських збройних сил з підтримки миру в місіях ООН.
Remove ads
Галерея
Військово-морський флот Пакистану
Кавалерійська Гвардія
Пакистанська версія MG3
Офіцери Росії та Пакистану в Нігерії
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads