Збіґнєв Олешніцький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олесницький.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Збіґнєв Олешніцький.

Збіґнєв Олешніцький гербу Дембно (нар. бл. 1430 — пом. 2 лютого 1493, Лович) — польський римо-католицький і державний діяч, єпископ куявсько-поморський (1473–1481), архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі (1481–1493); підканцлер коронний (1472–1476).

Збіґнєв Олешніцький пол. Zbigniew Oleśnicki
Герб
Куявсько-поморський єпископ
1473 — 1481
Церква:	римо-католицька
Попередник:	Якуб з Сенна
Наступник:	Анджей Опоровський
Архієпископ Ґнєзненський
Примас Польщі
1481 — 1493
Попередник:	Якуб з Сенна
Наступник:	Фридерик Ягеллончик
Діяльність:	політик, католицький священник, католицький єпископ
Народження:	1430[1]
Смерть:	2 лютого 1493[1]  Лович, Польща
Похований:	Базиліка Небовзяття Пресвятої Діви Марії (Гнєзно)
Династія:	Олешніцькі гербу Дембно
Батько:	Ян Ґловач-Олешніцький
Посада:	канонік познанський, ґнєзненський, краківський і сандомирський, єпископ куявсько-поморський, архієпископ Ґнєзненський і примас Польщі; підканцлер коронний
Збіґнєв Олешніцький у Вікісховищі

Життєпис

Народився близько 1430 року в родині Яна званого Ґловачем Олешніцького, брата кардинала Збіґнєва Олешніцького; маршалка великого, каштеляна і воєводи сандомирського; і Анни з Тенчинських^[2].

1454 року розпочав навчання в Краківському університеті, отримав ступені бакалавра (1458) і магістра мистецтв (1460)^[3].

Політична кар'єра

1451 року розпочав працювати у королівській канцелярії, був писарем (1451–1469), секретарем (1470–1472), секретарем великим (1472)^[4], а восени 1472 року став підканцлером коронним (1472–1476)^[5].

2 лютого 1478 року король надав Збіґнєву Олешніцькому доказ необмеженої довіри, призначивши його великорадцею Королівської Пруссії з широкими повноваженнями^[6]. Під час «війни священників» (1478–1479), разом з іншими командирами керував військовими діями у Королівській Пруссії. Також, представляв короля Казимира Ягеллончика 1478 року під час переговорів з великим магістром Тевтонського ордену Мартіном Трухзесом фон Ветцгаузеном і вармінським єпископом Ніколаусом фон Тюнгеном^[2].

Церковна кар'єра

Надгробок архієпископа Збіґнєва Олешніцького у катедрі Ґнєзненській

1453 року Збіґнєв Олешніцький став плебаном у Пйотркуві, 1460 року став каноніком, перед 1471 роком схоластиком і врешті 1473 року настоятелем собору в Кракові. Був також із 1471 року каноніком влоцлавським, сандомирським і ґнєзненським^[2]. 1473 року він став куявсько-поморським єпископом^[7].

Після смерті Якуба з Сенна 1481 року Збіґнєв Олешніцький став архієпископом Ґнєзненським і примасом Польщі^[8]. Він кілька разів скликав провінційні синоди, на яких вирішувалися питання зміцнення дисципліни духовенства і внесків на військові виправи короля^[2]. Збіґнєв Олешніцький відомий своїм літературним меценатством і захисником ранньої гуманістичної культури^[9].

Під час відсутності короля Казимира Ягеллончика в короні примас був його заступником у державних справах. Наприкінці правління короля їхні відносини погіршилися, ймовірно, через суперництво Збіґнєва Олешніцького з краківським єпископом, королевичем Фридериком Ягеллончиком.

Після смерті Казимира Ягеллончика примас активно підтримував кандидатуру мазовецького князя Януша II на королівський трон. Після обрання Яна Ольбрахта королем, Збіґнєв Олешніцький швидко з ним помирився та коронував його 1492 року у Вавельській катедрі^[2].

По дорозі з Кракова до Ґнєзно Олешніцький затримався у Ловичі, де помер 2 лютого 1493 року^[10]. Тіло поховали 28 лютого на порозі пресбітерія Ґнєзненської катедри^[11]. Гробницю примаса створив скульптор Віт Ствош з червоного угорського мармуру^[12].