Здиховський Олег Опанасович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Здиховський.

Олег Опанасович Здиховський (нар. 5 жовтня 1914, Москва — пом. 6 червня 1979, Миколаїв) — український радянський скульптор; член Спілки художників України з 1962 року.

Здиховський Олег Опанасович
Народився	22 вересня (5 жовтня) 1914  Москва, Російська імперія
Помер	6 червня 1979(1979-06-06) (64 роки)  Миколаїв, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Діяльність	скульптор
Alma mater	Ворошиловгадська художня профшкола
Членство	Національна спілка художників України
Нагороди

Біографія

Народився 22 вересня [5 жовтня] 1914(19141005) року в місті Москві (нині Росія). Після закінчення школи і робфаку протягом 1931—1934 років навчався у Ворошиловградській художній школі, був учнем М. К. Левченка, Є. М. Шуйського.

Здобувши освіту працював спочатку у Луганському театрі опери та балету завідувачем бутафорського цеху, а протягом 1938—1941 років — художником-оформлювачем, декоратором в Сталінському оперному театрі. В роки німецько-радянської війни був в евакуації в Киргизькій РСР.

У 1944 році повернувся в Україну. До 1952 року працював у Станіславі, 1952 року переїхав до Миколаєва. Був одним із засновників Миколаївського товариства художників. Протягом 1959—1962 років — директор Миколаївського художнього фонду^[1]. Мешкав у Миколаєві, в будинку на вулиці Робочій № 10. Помер у Миколаєві 6 червня 1979 року.

Творчість

Працював в галузі станкової та декоративної скульптури. Автор скульптурних портретів, пам'ятників, меморіалів. Серед робіт:

композиції

• «Народний герой Буковини Лук'ян Кобилиця» (1949, гіпс, Чернівецький художній музей; 1960, гіпс);
• «Олекса Довбуш» (1950, гіпс, Чернівецький художній музей);
• «Скрипалька» (1962);
• «Буковинський кобзар» (1963);
• «Життя врятовано» (1965, склопластик, Миколаївський художній музей);

портрети

• учасника повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський» І. Корольова (1954, гіпс тонований; Бердянський художній музей),
• захисника Берестейської фортеці О. Й. Симоненка (1957, гіпс тонований; 1960, оргскло, Миколаївський художній музей);
• «Микола Римський-Корсаков» (1963, штучний камінь);
• «Композитор Микола Аркас» (1963—1964, граніт, оргскло; Музей театрального, музичного та кіномистецтва України);
• революціонера Івана Чигрина (1963—1964, штучний камінь);
• «Юрій Федькович» (1965, штучний камінь);
• «Студент» (1967, склобетон);
• «Рибалка» (1968, склобетон);
• чекіста Лягіна (1971, штучний камінь);

Погруддя Олексію Гмирьову

Погруддя адмірала Бутакова

пам'ятники

• погруддя адмірала Степана Макарова (1954, граніт, бетон);
• Костянтину Ольшанському в Миколаївському морському порту (1964);
• поету Олексію Гмирьову в Миколаєві (1968, бронза, граніт);
• погруддя революціонера Івана Чигрина в Миколаєві (1966, граніт, бронза);
• лікарю, засновнику епідеміології Данилу Самойловичу (1968);
• Феклі Бармашовій у селі Білозірці (1969, бронза, граніт);
• меморіальний комплекс жертвам фашизму в Миколаєві (1969);
• підпільникам Миколаєва у Миколаєві (1969, граніт, мідь);
• меморіал «Богатирі-танкісти» — Героям Радянського Союзу у Новому Бузі (1974, штучний камінь);
• російським адміралам Федору Ушакову та Григорію Бутакову у Миколаєві (1978);
• воїнам-визволителям с. Білозірка Вітовського району Миколаївської області;
• учасникам Березнегувато-Снігурівської операції.

Також, у станіславський період життя, створив пам'ятники письменникам Василю Стефанику та Юрію Федьковичу, народним героям-опришкам Олексі Довбушу та Лук'яну Кобилиці, вченому-окулісту Володимиру Філатову, партизанові-ковпаківцю Семену Руднєву.

Брав участь у виставках з 1947 року, всеукраїнських — з 1954 року, всесоюзних — з 1957 року. Персональні виставки відбулись у Миколаєві у 1962, 1968, 1974, 1977 роках.

Відзнаки

• Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (1960);
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»^[1].