Казачонок Володимир Олександрович

Володимир Олександрович Казачонок (рос. Владимир Александрович Казачёнок, 6 вересня 1952, Колпіно, Ленінград — 26 березня 2017, Санкт-Петербург) — радянський футболіст, нападник. Один з найкращих гравців в історії «Зеніту». Майстер спорту СРСР міжнародного класу. Гравець збірної СРСР. Після завершення ігрової кар'єри — російський футбольний тренер та функціонер. Заслужений тренер Росії^[2].

Володимир Казачонок
Володимир Казачонок
Особисті дані
Повне ім'я	Володимир Олександрович Казачонок
Народження	6 вересня 1952(1952-09-06)
	Колпіно, Ленінград, СРСР
Смерть	26 березня 2017(2017-03-26)[1] (64 роки)
	Санкт-Петербург, Росія
Поховання	Серафимівське кладовищеd
Зріст	180 см
Громадянство	СРСР →  Росія
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
1971—1975 «Зеніт» (Ленинград) 46 (7) 1976—1978 «Динамо» (Москва) 64 (13) 1979—1983 «Зеніт» (Ленінград) 144 (58) 1971—1983 Всього 254 (78)
Національна збірна
1976—1979  СРСР 2 (0)
Тренерська діяльність**
1987—1989 «Динамо» (Ленінград) 199?—? СДЮШОР Зеніт 2001—2002 «Свєтогорець» 2003 Динамо (СПб) 2004—2005 «Петротрест» 2006—2007 «Хімки» 2008—2009 «Зміна-Зеніт» 2010—2011 «Калев» (Сілламяе) 2013—2014 «Калев» (Сілламяе) (спортдир) 2014—2017 «Зеніт» (СПб) (акад.)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Біографія

Володимир Казачонок народився в місті Колпіно, що дав російському футболу, крім нього, ще Герасимова, Панова, Хромченкова та деяких інших гравців. Зібравши з друзями команду, грав на турнірах «Шкіряний м'яч». Потім протягом деякого часу виступав у місцевій команді «Іжорець». Одним з перших тренерів Казачонка був Сергій Сальников. У команду «Зеніт» потрапив в 1971 році, але довгий час не міг пробитися в основний склад. За словами самого Володимира, його природні дані були досить скромними, і все, чого він зміг домогтися надалі — результат роботи над собою. У чемпіонатах 1974 і 1975 року зіграв 41 матч. Футболістом, які не служили в армії, стали цікавитися відомчі клуби. Володимир прийняв пропозицію московського «Динамо», тим більше з тодішнім тренером «Зеніту» Зоніним відносини складалися невдало.

Граючи в «Динамо» поруч з такими гравцями, як Пільгуй, Бубнов, Гершкович, Казачонок вчився у них майстерності й скоро став улюбленцем уболівальників. Відігравши в «Динамо» три сезони й завоювавши Кубок країни (1977), він перейшов назад в «Зеніт», який тепер тренував Юрій Морозов.

У 1980 році ленінградці завоювали бронзові медалі чемпіонату, а Казачонок був визнаний найкращим гравцем сезону в складі синьо-біло-блакитних. З 1981 року Казачонок став капітаном команди. Вболівальники присвятили йому безліч кричалок:

«У нашего „Зенита“ болельщиков не счесть, пока такие люди, как Казачёнок есть».

«Кто болеет за „Зенит“, у того жена родит не мальчишку, не девчонку, а Володю Казачёнка!»

«Я хочу иметь ребёнка от Володи Казачёнка!»

У 1983 році, незважаючи на безліч пропозицій, він вирішив закінчити кар'єру гравця: з новим тренером клубу Павлом Садиріним спільної мови не знайшов, а грати десь ще, крім рідного клубу, не хотів. До того ж у Володимира дала про себе знати стара травма, через сильний біль в колінному суглобі він став відчувати величезний дискомфорт.

Після цього грав за ветеранські команди, намагався знайти нове заняття. Працював бригадиром вантажників в трансагентстві, пробував тренувати ленінградське «Динамо», рік працював у Фінляндії, пробував себе в ролі коментатора футбольних матчів, працював завучем у СДЮШОР «Зеніт», пробував стати депутатом, але в останній момент зняв свою кандидатуру. Нарешті, знайшов себе на тренерському терені з другої спроби. Спочатку знову попрацював в петербурзькому «Динамо», потім в «Петротресті».

З 2006 року тренував команду «Хімки», в перший же рік вивівши її з Першого дивізіону в Прем'єр-лігу. В середині сезону 2007 у Володимира Казачонка виникли проблеми зі здоров'ям. Лікарі поставили діагноз — гіпертонія. Казачонок через місяць ненадовго повернувся до керівництва командою, але 6 вересня, в день свого 55-річчя, все ж залишив посаду головного тренера^[3].

У січні 2010 року приступив до обов'язків головного тренера естонського клубу «Калев» з Сілламяе^[4], де працював до кінця грудня 2011 року^[5]. 14 червня 2013 року був призначений спортивним директором «Калева»^[6].

З початку 2014 року обіймав посаду директора футбольної академії «Зеніта».

З 2012 року, після того, як збірна Санкт-Петербургу стала традиційним учасником Меморіалу Валентина Гранаткіна, беззмінно був її головним тренером на турнірі.

Помер 26 березня 2017 року на 65 році життя^[7]. Похований на Серафимівському кладовищі^[8].

Досягнення

• Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1980
• Володар Кубка СРСР: 1977
• Член клубу Григорія Федотова: 104 голи
• Включений в список 33 кращих футболістів сезону в СРСР: 1974, 1979, 1980 (всі три рази — під № 3)