Каплиця Гваріні

Каплиця Гваріні або Каплиця Сакра Сіндоне (італ. Cappella della Sacra Sindone) — хрестоматійна архітектурна споруда доби бароко в місті Турин, вибудована поруч із собором святого Івана Хрестителя та королівським палацом для зберігання Туринської плащаниці, християнської реліквії королівського дому Савойських.

Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне
Бароковий дах каплиці Гваріні від двору королівського палацу в Турині Бароковий дах каплиці Гваріні від двору королівського палацу в Турині
45°04′24″ пн. ш. 7°41′08″ сх. д.
Країна	Італія[1][2]
Місто	Турин
Конфесія	католицька
Орден	католицизм
Тип	каплиця[1]
Тип будівлі	калиця при соборі
Стиль	бароко
Автор проєкту	Гваріно Гваріні
Будівельник	Гваріно Гваріні
Архітектор	Гваріно Гваріні
Засновник	Карл Еммануїл I
Перша згадка	1667
Дата заснування	1694
Початок будівництва	XVI століття
Побудовано	ремонти фасадів і даху в 20 ст.
Основні дати: 1667-1670
Статус	архітектурна пам'ятка доби бароко
Стан	задовільний
Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне Каплиця Гваріні або каплиця Сакра Сіндоне (Італія)
Медіафайли у Вікісховищі

Передісторія

Каплицю для християнської реліквії надумав створити Карло ді Кастелламонте^[3](1571—1640). Вже за сина герцога Карла, Амедео ді Кастелламонте (1613—1683), архітектурний проєкт змінили. Міняють і будівничих, відповідних за побудову каплиці. Серед них і швейцарській архітектор Бернардіно Квадрі (1625—1695). Він встиг вибудувати квадратні підмурки і стіни майбутньої каплиці. На цьому місці вже були вибудувані палац єпископа та абсида собору міста. Будівництво завмирало і мінялось оточення майбутньої каплиці. Колишній палац єпископа поруйнували і на його місці вибудували з червоної цегли королівський палац родини Савойських. Відповідну архітектуру забажали мати і для каплиці, розташованої на той час впритул між абсидою катедрального собору і протяжним королівським палацом.

Розкішне склепіння доручили створити відомому у середині 17 ст. математику і архітекторові, ченцю Гваріно Гваріні (1624—1683). Вибір архітектора виявився напрочуд вдалим, позаяк архітектор створив дивовижний шедевр архітектури доби бароко.

Трикутні барокові плани

Бароко Італії у 17 ст. рекрутувало до власних прихильників низку високо обдарованих архітекторів, інженерів, будівельників-практиків, іноді всі ці якості були притаманні одній особі. Барокова практика в Італії набула експериментального характеру і зберегла його впродовж двох століть — в живопису, в архітектурі, в театрально-декораційному мистецтві, дещо менше в скульптурі і в медальєрному мистецтві.

В першій половині 17 ст. унікальні архітектурні якості виявив фаховий архітектор і будівничий Франческо Борроміні (1599—1667). Останній — визнаний майстер креслень архітектора, якими він плідно займався ще в Мілані^[4]. Креслення Борроміні не мали собі рівних за фаховою віртуозністю в Італії 17 століття^[5]. До рівня фантастичних можливостей Борроміні підняв і реальні споруди, позаяк міг втілити надзвичайно складний власний задум. В творчих пошуках Борроміні сміливо ігнорував вже розповсюджені барокові стереотипи і заборони, що лякало навіть визнаних авторитетів доби, не оминаючи Лоренцо Берніні і армію численних помічників його римської майстерні.

Архітекторами-італійцями запланована і виконана в реальності низка споруд з колоподібними та овальними планами. Згодом до них додали і вишукані трикутні плани, підвладні справжнім віртуозам.

Творчі знахідки саме Франческо Борроміні мали помітний вплив на архітектурну практику Гваріно Гваріні, теж здатного сміливо наслідувати Борромні і робити неможливе — можливим. Вишукану трикутну схему Гваріні і реалізував у склепінні каплиці Сакра Сіндоне, що базується на квадраті міцних мурів.

Опис склепіння каплиці Гваріні

Видовище склепіня каплиці з її інтер'єру.

Склепіння каплиці з її інтер'єру справляє враження купола. Насправді це шпиляста конструкція з низкою різноманітних за розмірами вікон-отворів.

Гваріні був оригінальним навіть в тому, що повністю відмовився від декору живописом чи ліпленими скульптурами, такими типовими для барокових церков і соборів Риму. Всі декоративні деталі нетипового склепіння каплиці виконані лише різними архітектурними деталями, а мінливе освітлення через безліч вікон-отворів справляє враження прориву у небо і нетутешньої феєрії^[6].

Галерея

Фігурний дах каплиці Гваріні від двору королівського палацу в Турині.

• 
  Катедральний собор Івана Хрестителя, Турин. Фото Джакомо Броджи кінця 19 ст.
• 
  Катедральний собор Івана Хрестителя вночі.
• 
  Головний вхід до катедрального собору в Турині, фото 2008 р.
• 
  Ремонт фасадів і даху каплиці, фото 2013 р.

Джерела

• Gerd Schneider: Guarino Guarini, ungebaute Bauten Dr. Ludwig Richter Verlag, Wiesbaden 1997, ISBN 3-89500-036-1.
• Wittkower, Rudolf (1980). Art and Architecture in Italy, 1600—1750. Pelican History of Art. Penguin. pp. 403—415. ISBN 0-300-07939-7.
• Harold Alan Meek. Guarino Guarini, Electa, Milano 1991.
• Aldo Ballo, Torino barocca, LEA, 1965, Roma (італ)
• Всеобщая история искусств, т 4, М., «Искусство», 1963
• Сборник «Искусство Западной Европы и Византии», М., «Наука», 1978