Колодій Віталій Дем'янович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Колодій.

Колоді́й Віта́лій Дем'я́нович (нар. 19 січня 1939, Первомайськ — пом. 29 березня 2016, Чернівці) — український поет, прозаїк, журналіст і перекладач.

Колодій Віталій Дем'янович
Народився	19 січня 1939(1939-01-19) (86 років) Первомайськ, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Помер	29 березня 2016(2016-03-29) (77 років)  Чернівці
Поховання	Чернівці
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	поет, прозаїк, журналіст, перекладач
Сфера роботи	творче та професійне письмоd[1], проза[1], поезія[1], журналістика[1] і перекладацтво[d][1]
Alma mater	Чернівецький державний університет
Знання мов	українська, російська[1] і румунська[1]
Мова творів	українська
Жанр	поезія, поетична драматургія, проза, публіцистика
Magnum opus	Диспут, Найлюбіша в світі панна
Премії	Літературна премія імені Дмитра Загула Літературна премія імені Міхая Емінеску

Біографія

Колодій Віталій Дем'янович народився 19 січня 1939 року в місті Первомайську Одеської (тепер Миколаївської) області в родині робітника. Батько, тяжко поранений на війні, помер у травні 1946 р. Навчався в Первомайській середній школі № 17. Перші вірші почав писати в 3-му класі. Разом зі своїм старшим товаришем Миколою Вінграновським відвідував засідання літературного об'єднання.

Після закінчення школи вступив на механічне відділення Одеського технікуму нафтової і газової промисловості. Отримавши диплом механіка, працював на нафтобазі міста Сторожинець.

В 1963 році закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету.

Друкуватися почав у 1965 році. В 1967 році вийшла друком перша збірка поезій «Зажинки». Член Національної спілки письменників України з 1968 року.

Працював завідувачем відділу культури чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». Був у числі засновників газети «Молодий буковинець», започаткував часописи «Буковинське віче» (1990—1991) та «Літературно-мистецька Буковина» (1997—1998).

У 1970-х роках мешкав у місті Одеса, де обіймав посади відповідального секретаря обласної газети «Чорноморська Комуна», головного редактора видавництва «Маяк».

З 1979 року жив і працював у місті Чернівці. З 1992 по 1996 рік був директором Музею буковинської діаспори. Близько 20-ти років очолював Чернівецьку обласну організацію Спілки письменників України.

Помер 29 березня 2016 року в Чернівцях, де і похований.

Твори

Список видань (хронологічно)

• • Зажинки (1967)
  • Слов'янська дума (1969)
  • Серпень і птиці (1973)
  • Північний вирій (1979)
  • Зоряне дерево (1982)
  • Птахи на вітрах (1983)
  • Погляд за видиму грань (1986^[2])
  • Вечірній сніг (1989)
  • Найлюбіша в світі панна (1998)
  • Сонети (1998)
  • При сповідальних свічах (1999)
  • Біла квітка осені (українською і румунською мовами, 2001)
  • Сто сонетів (2002)
  • Прощальна сльоза ранку (українською і румунською мовами, 2002)
  • Забинтовані квіти (2004)
  • Псалом на чорно-білому (2006)
  • Ріка, в яку ми входимо (2007)
  • Диспут (книга поем, 2007)
  • Ангел на камені (книга віршів, 2008)
  • Зоря над прірвою (книга прози, 2008)
  • З вогню і квітів (книга перекладів, 2008)
  • Перо в облозі часу (книга публіцистики, 2009)
  • Неопалима висота (2011)
  • Слова осипалися з літа (книга у відсвіті жнив, 2013)
  • У світлотінях летючої миті: афоризми і максими буднів (2014)
  • Сонети (2017) / упоряд., передмова О. Колодій // http://www.strelbooks.com [Архівовано 9 травня 2017 у Wayback Machine.]

Перехресні думки. Переконання

* * *

Коли неславу правлять, а народ

мовчить — біда народу.

* * *

…Ніколи

Душі всієї до останку рабство

Не сполоняє — суть її найкраща

Завжди від рабства вільна…

* * *

Ти — в дорозі. У невпиннім русі.

Через терни випадає йти.

Впевненість твоя — це ще не успіх.

В сумнівах — ти ближче до мети.

* * *

Політичний імідж, соціально-економічний стан держави чи народу є вирішальними факторами при світовому визнанні та популяризації особистості і її творіння, зокрема у літературно-мистецькій галузі. Українці зродили не лише незрівнянний за художнім рівнем, унікальним багатством мелосу пісенний масив, а й видали чимало шедеврів у прозі, поезії, драматургії, які, за об'єктивними критеріями, не поступаються номінованим на Нобелівську чи інші найвищі премії та усепланетні нагороди. Але ми — то бездержавні, то різнорідні натовпи на роздоріжжях…

Премії і нагороди

• Літературна премія імені Дмитра Загула (1996).
• Літературна премія імені Міхая Емінеску (Румунія).
• Літературна премія імені Григоре Вієру (Румунія—Молдова).
• Літературно-мистецька премія імені Сидора Воробкевича (1999).
• Медаль «На славу Чернівців».

Про творчість

Творчий доробок Віталія Колодія високо оцінюють побратими по перу, літературознавці:

• Мірча Лютик, член Національних спілок України, Румунії та Молдови:

«Письменник визначної вдачі та яскравої виразності, філософ буття, який з усією відповідальністю осмислює прояви людського єства, відчайдушний проповідник етилізму як доктрини спільноти та особистості в її суспільних проявах, Віталій Колодій пронизує своїм гострим, естетично витонченим та громадянськи гартованим пером глибинні пласти самобутності роду і тим самим постає не тільки як один із найяскравіших українських письменників Буковини, але й як елітна індивідуальність української літератури і загальнонаціонального масштабу. Він є однаковою мірою і помітним взірцем блискучої творчої інтелектуальності, і філігранним майстром художніх цінностей, який суверенно живе у «словесному роздоллі» (так каже сам поет в одному зі своїх сонетів), і невсипущою совістю українства в цей дуже відповідальний момент анагенезису етнічного організму, зараженого манкуртизмом та яничарством, і послідовним оборонцем одвічних набутків, що забезпечують історичну спадкоємність нації.»

• Петро Скунць, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:

«Віталій Колодій — це та література, яка є власне літературою, а не обслугою часу. З високою культурою письма. І з вірою у високе людське призначення. …Новели Віталія Колодія серед нинішньої літературної вульгарщини — наче принесені з іншого світу, де живе душа. Так, вони про жорстокий світ, але не вподобляють людську суть цьому жорстокому часові, не вивітрюють її з нашого життя, не догоджають грубій силі. Це новели, де біль — не ознака хвороби, а ознака людського здоров'я».

• Володимир Солоухін, російський письменник: (рос.)

«Я знаю, как трудно написать венок сонетов, но перевести его во много раз труднее и сложнее… Ваш перевод, насколько могу судить, — получился великолепно!..»

• Семен Абрамович, доктор філологічних наук, професор, академік Академії ВО України:

«Віталій Колодій — ім'я, яке не потребує суєслов'я. У хорі голосів поетів, талановитих і менш талановитих, які занадто часто відчувають себе лише якоюсь частиною буття (запам'яталось мені чиєсь смиренне: «я — пагінок рідної землі»), голос Колодія звучить усе ж таки на октаву вище… Гегель сказав: драма — цариця жанрів; непросто її написати. Прекрасна побудова драматичного конфлікту у Колодія, потужне ліплення характерів, відчуття складності психології та історичного вибору українця, поетична монументалізація історії, неослабний інтерес, з яким читається поема, карбована мова — усе це робить твір непересічним.»

• Тамара Севернюк, член Національної спілки письменників України:

«Один словесний штрих, легенький доторк і — спалах! І ти або німієш, стримуючи сльозу співчуття, або гірко усвідомлюєш заслужену кару за скоєне зло, чи вдячно усміхаєшся автору за збережену віру в те, що не все важке, страшне, жорстоке, навіть мерзенне, яке трапляється з людиною на траверсах життєвих окопів, здатне спотворити її душу.»