Коник Климентій Йосипович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коник.

Кли́м (Климе́нтій) Йо́сипович Ко́ник (нар. 27 жовтня 1888, Посада Сеницька^[pl]Сянік, Підкарпатське воєводство, Польща) — 3 листопада 1937, розстрільний полігон НКВД СРСР в урочищі Сандармох, нині Медвеж'єгорський район Республіки Карелія, РФ) — український і радянський військовик, громадський та державний діяч, журналіст, науковець, управлінець, організатор освітянської справи в УСРР. Фігурант процесу 101 (1911), член Українського Студентського Союзу у Львові. Жертва більшовицького терору. Реабілітований посмертно (1956).

Клим (Климентій) Йосипович Коник
Підхорунжий (фельдфебель)  Хорунжий
Загальна інформація
Народження	27 жовтня (8 листопада) 1888  Сянок, Польща або Заторжеd, Сянок, Польща
Смерть	3 листопада 1937(1937-11-03) (49 років)  Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Поховання	Сандармох
Громадянство	Австро-Угорщина  ЗУНР  УРСР
Національність	українець
Alma Mater	Віденський університет Львівський університет
Партія	ВКП(б)
Військова служба
Роки служби	1914—1920
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  ЗУНР  РСЧА
Рід військ	Сухопутні війська
Формування	УСС  УГА ЧУГА  РСЧА
Війни / битви	Перша світова війна Зимова битва в Карпатах Бої за гору Маківка Бої за гору Лисоня Битва під Конюхами Польсько-українська війна Листопадовий чин Битва за Львів Битва за Хирів Зимовий наступ Вовчухівська операція Чортківська офензива Чотирикутник смерті Польсько-радянська війна Київська операція Війська Польського (1920) Львівська операція (1920)
Автограф

Життєпис

Австрійський період

Уродженець села Посада Сяніцька, яке згодом стало частиною міста Сянік (сучасна Польща). Народився в багатодітній українській родині судового чиновника Йосипа Коника і його дружини Марії. Початкову освіту здобув у народній школі в Бережанах, закінчив класичну гімназію у Львові, з 1908 р. навчався у Львівському університеті та в офіцерській школі в Егендорфі (1913). Світогляд Клима Коника сформувався під впливом національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Брав активну участь у студентському русі проти дискримінації українців, за що виключений з університету. Засуджений як підсудний на процесі 101. Вищу юридичну освіту здобув у Віденському університеті (1914), фахівець з міжнародного права.

Участь в українських збройних формаціях

Учасник Першої світової війни. Воював у званні підхорунжого в 2-й сотні легіону Українських січових стрільців. Був поранений під час боїв за гору Лисоня. Протягом восени 1916 — 1917 навчав українських дітей в одній з шкіл на Волині, які масово створювали УСС поблизу Ковеля та Володимира-Волинського. Всього за час перебування 1-го полку УСС створило 46 шкіл, в тому числі 17 поблизу Ковеля ^[1].

Перебував на військовій службі в УГА (листопад 1918 р. — серпень 1919 р.); з листопада 1919 р. — у 1-й Українській червоній дивізії (з 1920 р. — 44-та стрілецька дивізія РСЧА), командир кулеметної сотні, старший слідчий Особливого відділу 44-ї дивізії, був секретарем дивізійної газети «Шлях червоноармійця» (1919—1920). Член КП(б)У (1920—1923).

В УРСР

З травня 1921 р. працював у культосвітніх органах на Волині. Очолив державне видавництво в м. Житомир, що випускало шкільні підручники, наукову, художню та іншу літературу, співпрацював з редакціями газет «Правда незаможника», «Бідняцька правда», «Вісті», був інспектором Житомирської політосвіти (1922), завідувачем профосвіти й лектором Житомирського технікуму землеустрою (1924), старшим інспектором інспектури соцвиховання та завідувачем Житомирського губернського відділу освіти. Від 1925 р. — ректор і викладач суспільних наук Волинського інституту народної освіти (нині Житомирський державний університет імені Івана Франка), від 18 лютого 1928 р. — ректор Одеського інституту народного господарства. З листопада 1928 р. по 15 листопад 1930 р. — заступник завідувача управління науковими установами Наркомосу УСРР. Згодом керував сектором планування науки Держплану УСРР. Проживав у м. Харків.

Арешт, смерть і реабілітація

Заарештований 5 травня 1933 р., звинувачений у причетності до Української військової організації. Судова трійка при колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. ухвалила присуд за ст. 54-11-6-7 КК УСРР — 5 років ув'язнення у виправно-трудовому таборі.

Відбував покарання на Соловках. За повідомленнями табірної агентури НКВД, в ув'язненні «оцінював ВКП(б) як партію сталінського фашизму», викривав більшовизм та був «справді войовничим укрфашистом»^[2]. Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ). Реабілітований посмертно 1956 року.

Див. також: Список Сандармоху

Праці

• Коник К. Й. Плянування науки на Україні. Державна плянова комісія УСРР. — Харків : Господарство України, 1931. — 71 с.