Сянок

Сянок (пол. Sanok; Królewskie Wolne Miasto Sanok^[12], лат. Sanocum, їд. סאניק, Sanik), також Сянік — долинянське місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяноцької улоговини, над річкою Сян; осередок східної Лемківщини, нині адміністративний центр Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі. 40633 мешканців (2013). Розташований на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Коросно до Польщі, Сянок був княжим градом і боронив шлях на Угорщину.

Сянок пол. Sanok
Герб Сянока прапор
Сянок
Основні дані
49°33′ пн. ш. 22°13′ сх. д.
Країна	Польща
Регіон	Підкарпатське воєводство
Столиця для	Сяніцький повіт і Сяноцький повіт
Засновано	XII століття
Магдебурзьке право	1339
Площа	38,08 км²
Населення	▼ 37 113 (01.01.2020)
· густота	1030 (2008[1]) осіб/км²
Агломерація	100 000
Висота НРМ	360 м
Міста-побратими	Райнгайм (13 травня 1994)[2][3][4], Дєндєш (5 жовтня 2003)[2][5], Кам'янець-Подільський (3 липня 2002)[6][2], Дрогобич (вересень 2007)[7][2], Гуменне (13 жовтня 1996)[8][2], Сестас (27 червня 2003)[9][2][10]
Телефонний код	(48) 13
Часовий пояс	UTC+1[11] і UTC+2[11]
Номери автомобілів	RSA
GeoNames	759591
OSM	r2906321 ·R
SIMC	0953510
Поштові індекси	від 38-500
Міська влада
Вебсайт	um.sanok.pl
Мапа
Сянок у Вікісховищі

Назва

Орест Друль стверджує, що «найадекватнішою формою назви давнього княжого міста було би Ся́нок, Сяно́ку, Сяно́ка, Сяно́ці, але — враховуючи поширення псевдоукраїнізованої форми Сянок — нормативно можна зберегти два варіанти написання і наголошування».^[13]

Історія міста, місцевості

У складі Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Вкрита лісом гора «Городище» над Сяном, де виявлені залишки давньоруського міста IX—XIII ст.

Історія виникнення міста як і всього регіону в долітописний період залишається невідомою. У IX столітті місцеве плем'я білих хорватів брало участь у поході київського князя Олега на Константинополь,а у 981 році, увійшов до складу Київської держави після походу князя Володимира «до ляхів».

Перша згадка про місто від 1150 року міститься в Іпатіївському літописі: «Король же прошедъ Гору и взѧ Санокъ городъ и посадника его ꙗша и села оу Перемъıшлѧ многа взѧ». Згадується також у Суздальському літописі під 1152 роком та у Галицько-Волинському літописі в 1202 та 1231 роках.

Докладніше: Сянік (давній)

Печатка Юрія I

Археологічні дослідження на сяноцькому замчищі та пагорбі «Городище» (тепер «Файка») не тільки підтверджують літописні дані, але й пересувають дату виникнення міста аж у IX століття. Розкопки виявили залишки двох православних церков, цвинтаря, прикрас і хрестів-енколпіонів київського типу, печаток великого князя київського Рюрика Ростиславовича.
Результати досліджень свідчать, що після монголо-татарської навали 1240 року міський центр був перенесений дещо на південь, де нині розташований замок. Тут було побудоване нове місто, права й привілеї якого підтвердив Юрій II (Болеслав Тройденович), князь галицько-волинський. Про давньоруську катедральну Свято-Духівську церкву на замку відомо із шематизму 1837 року. У ньому сказано, що Святодухівська церква, збудована руським князем Суаровим (ймовірно перекручена назва якогось із Перемиських або Галицьких князів) у 1550 році, була перенесена урядовим розпорядженням до міських мурів, де вона простояла що 1789 року.^[14] До княжої епохи відноситься також церква св. Димитрія, що розташовувалась на Замку, орієнтовно із середини XIII століття, і була розібрана у 1550 році.^[15]

Магдебурзьке (тевтонське) право

У 1339 році руський король Юрій II надав у Володимирі на Волині грамоту місту Сяноку, за якою воно отримало магдебурзьке право (історично одне з перших українських міст, які отримали його) і стало чималим торгово-ремісничим осередком. Також цією грамотою дідичним війтом ставав Бартек (Бартко) із Сандомира. Нову міську «осаду» (громаду) в Сяноку засновували біля старої, її мешканцями мали бути насамперед іноземні колоністи — німці, поляки, угорці (чи німці з Угорщини), русини. Стара міська громада керувалась у своїм житті надалі руським правом. Свідками у грамоті були записані два війти: Альберт de Bochnia і Бартоломей de Warssov — найправдоподібніше, місцеві війти з Королівства Русі^[16].

Після смерті Юрія II в 1340 році й до 1345 року Сянок, як і вся Перемишльська земля, входив до складу Галицько-Волинського князівства (Руського Королівства) під управлінням Дмитра Дедька.

У складі Польщі

У 1344—1345 рр. польський король Казимир ІІІ захопив Сянок і Сяноцьку землю і включив їх до складу Польщі. Археологічні знахідки значної кількості арбалетних стріл XIV століття, на думки вчених, можуть свідчити про битву переважаючих сил польського короля з захисниками Сянока.^[17]

Міські права були підтверджені Казимиром ІІІ у 1366 році. Сянок став центром Сяноцької землі, яка входила до складу Руського воєводства Королівства Польського у 1434–1569 роках, Корони Польської Речі Посполитої — у 1569–1772 роках.^[18] (у складі Руського воєводства)^[19]; з другої половини 16 століття занепадає.

Надгробок сяніцького старости графа Себастьяна Любомирського. 1558, Сянок, Латинська церква

1566 року в місті трапилася велика пожежа, вціліли замок, францисканський костел, 5 домів, горішнє передмістя.^[20] 1612 року православні мешканці міста заборонили своєму наміснику о. Андрію виконувати розпорядження унійного єпископа Атанасія Крупецького. 1650 року старшина Сянока зачинила перед унійним єпископом двері, не дозволивши провести службу Божу.^[21]

4 липня 1648 року, в рамках Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, озброєні загони мешканців сіл Полонної, Ославиці, Вислока та Височан здобули Сяніцький замок.^[22] У 1668—1675 роках у Сяноці з перервами жив перемиський православний єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископи у своєму титулі вживали додаток «сяніцький»). Міська церква стала кафедральним храмом Перемишльської єпархії.^[23]

У складі імперії Габсбургів

З 1772 року Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто королівства Галичини та Володимирії зі столицею у Львові. У середині ХІХ століття Сянок нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв'язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100.

У 1914 р. за москвофільство 27 жителів було заарештовано і вислано до Талергофа.

Відомий діяч Іван Макух як представник організації «Централя відбудови краю» (Краків) контролював у Сяноку відновлювальні роботи у 1917—18 роках.

3 березня 1918 року в місті (як майже в усіх галицьких містах) відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 14 000 осіб.^[24]

Друга Польська Республіка

У ІІ Речі Посполитій (1918—1939) Сянок був центром повіту Львівського воєводства.

1 квітня 1931 р. до міста приєднане сусіднє село Посада Вільхівська^[25].

Друга світова війна

Відділок Українбанку в Сяноку. 1944 рік.

Дні української молоді в Сяноку. Літо 1940 рік.

Під час Другої світової війни в місті діяв Український допомоговий комітет^[26]. Також діяло відділення Українбанку до 1944 року.

Полонізація

Табличка на залізничній станції, що сповіщає про 45 тисяч українців, вивезених з регіону у травні—червні 1947 року

Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяноцького повіту, частково й околиці Сянока) полонізації^[27]; у 1880 українці становили 18 %, 1900 — 13,5 %; національний склад населення на 1.01.1939 був такий: українці — 1,8 тис. (11,5 %, вони здебільша вживали польську мову), поляки — 8,7 тис. (56 %), євреї — 5,1 тис. (32,5 %). Проте Сянок був осередком життя Східної Лемківщини. Там і прізвища українських діячів; з 1930 у Сяноку діяв музей «Лемківщина», у 1936—1944 Сянок був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939—1944 (тоді кількість українців зросла до 3000), однак майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946—1947 роках.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[28][29]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	18884	3557	13453	1874
Жінки	20627	3399	12804	4424
Разом	39511	6956	26257	6298

Промисловість

Сучасний Сянок є промисловим містом. У місті розташовані завод з виробництва автобусів Autosan, підприємства харчової промисловості, ґумова та керамічна фабрики.

Музей

У Сяноку розташований регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), Музей народної архітектури (пол. Muzeum Budownictwa Ludowego) скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Надсяння (чимало українського матеріалу також у періодиці музею «Materiały …», з 1969), заснований 1958.
У Сяноку діє православна церква (Собор Святої Трійці).

Пам'ятки архітектури

• Сяноцький замок (сучасна будівля споруджена в 1523—1548, реставрована 1672—1674 і 1952—1953). Нині в замку є експозиція карпатської ікони, де презентовано понад 220 ікон, переважно лемківських, та інші фонди.
• Костел і монастир францисканців (XVII—XIX століття).
• Собор Святої Трійці (1784—1789).

Відомі люди

• Софія Гольшанська — королева Польщі, 4-а дружина короля Ягайла, часто проживала (після смерті чоловіка постійно) у місцевому замку.^[30]
• Олександр Іскрицький — український адвокат у місті, посол до Галицького сейму у 1883 році.^[31]
• Володимир Каранович — український лікар, доктор наук, громадсько-політичний діяч.
• Франц Коковський — український правник, письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч Сяноччини й Бережанщини. Один із організаторів таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна».
• Михайло Хом'як — український журналіст, юрист, громадський діяч в Галичині, Канаді; адвокат у місті.
• Олександр Волошинович — український громадський діяч, представник сяніцького осередку Руської народної ради
• Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
• Григорій Чайковський (1709—1757) — український художник.
• Мартин Мізерний (1910—1949) — український військовий діяч, з 1940 по 1942 рік був комендантом української допоміжної поліції в місті.

У місті помер український громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права) Антін Горбачевський^[32].

Парламентські посли від Сяніцького повіту

• Яцко Лапичак — посол до Галицького сейму у 1861—1866 роках.^[33]
• Степан Жичак — посол до Галицького сейму у 1867—1869 роках.^[34]
• Петро Коциловський — посол до Галицького сейму у 1870—1876 роках.^[35]

Сяноцькі старости

• Ян Кобилянський (помер бл. 1441) — ловчий краківський, староста кам'янецький^[36]
• Пйотр Кміта — сандомирський, краківський воєвода
• Пйотр Кміта^[37]
• Єжи Авґуст Мнішек — краківський каштелян,^[38] один з ініціаторів Барської конфедерації

Сяноцькі каштеляни

• Генріх Андреас Каменецький
• Анджей зі Жмигроду Стадніцький^[37]

Поховані в Сяноку

• Антін Горбачевський — український галицький громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права), співзасновник УНДП, посол до Галицького сейму, делегат Національної Ради ЗУНР.

Галерея

• 
  Площа Ринок
• 
  Магістрат
• 
  Собор Святої Трійці
• 
  Костел і монастир отців францисканів
• 
  Інтер'єр православного собору Святої Трійці
• 
  Вигляд на Сянок та Сян із Білої Гори