Континентальні кельтські мови

Континентальні кельтські мови — сучасне найменування підгрупи у складі кельтських мов, нині повністю вимерлих, поширених раніше в континентальній Європі. Континентальні кельтські мови протиставляються острівним кельтським, поширеним на Британських островах (нині Велика Британія і Ірландія). Область поширення континентальних кельтських мов включала Галію, Іберію, альпійську зону (нині Австрія, Чехія, Швейцарія), узбережжя Адріатичного моря і навіть частину Малої Азії (Галатія). Носії мов були асимільовані в перші століття від Р. Х. в основному носіями італійських і германських мов.

Континентальні кельтські мови
Поширена в	Європа, Галатія
Писемність	латиниця
Класифікація	Індоєвропейська сім'я Кельтська група
Офіційний статус
Коди мови

Ряд кельтологів вважає поділ кельтських мов на континентальні й острівні не генетичним, а союзним, і пропонує як альтернативний поділ на P-кельтські та Q-кельтські мови (з еволюції пракельтського звуку kw у початковій позиції).

Мови, засвідчені пам'ятками

З десятків кельтських мов і діалектів, що імовірно існували в античному світі, пам'ятниками та глоссами засвідчені тільки чотири:

• лепонтійська мова (VII—III ст. до Р. Х.)^[1] що існувала на півдні Альп. Іноді розглядається як ранній діалект галльської мови. Представлений низкою написів і топонімів.
• галльська мова (III ст. до Р. Х. — близько VII ст. по Р. Х.)^[1] була поширена на території Галії. Відзначено два діалекти: цизальпійський (з боку Італії) і трансальпійський (з боку Франції). Представлений низкою написів, а також збереженими у класичних авторів топонімами і найменуваннями племен. Можливо, є субстратом для бретонської мови .
• галатська мова (III ст. до Р. Х. — IV ст. Р. Х.) була поширена у Галатії — історичної області Малої Азії поблизу сьогоденного міста Анкара. Класичні автори відзначали близькість даної мови до галльської.
• іспано-кельтські мови^[2][3]

^[3][4]:

• • кельтіберська мова (зникла до I ст. до Р. Х.)^[1] — існувала на північному сході стародавньої Іберії, між річками Дуеро, Тахо, Хукар, Турія та Ебро. Засвідчена приблизно 200 написами іберським письмом і топонімами.
  • галлецька мова — засвідчена лише топонімами та власними іменами.
  • тартесська мова.^[5] — засвідчена 95 написами^[6], південно-західна Іспанія.

З набагато меншим ступенем впевненості до континентальних кельтських різні автори відносять ще дві мови:

• норицька мова (IV ст. до Р. Х. — I або II ст. по Р. Х.), представлена двома вкрай короткими написами з Австрії та Словенії, а також, можливо, топонімами. Назва іноді використовується як узагальнювальна для кельтських діалектів, що існували в центральній та східній Європі.
• лузитанська мова (зникла до II ст. по Р. Х.), індоєвропейська, але, можливо, не кельтська, хоча і схожа з ними. Ряд дослідників відносять лузитанську мову до італійських. Ця мова була поширена на території між ріками Доуро та Тагус, наразі Португалія і частина Іспанії. Представлена нечисленними написами та топонімами.

Використання терміна

Термін «континентальні кельтські мови» був введений для протиставлення острівним кельтським мовам. І хоча більшість дослідників відзначають спільність острівних мов^{[7][8][9][10]}, що мають спільні лінгвістичні інновації, з приводу спорідненості континентальних кельтських мов такої ж упевненості немає — швидше, дана група є поліфілетичною, утвореною за принципом невходження до складу острівних мов. Зважаючи нечисленність збереженого лінгвістичного матеріалу з усіх континентальних кельтських мов проведення історико-лінгвістичного аналізу, заснованого на порівняльному методі, є проблематичним. Деякі дослідники об'єднують галльську мову з бритською підгрупою в складі кельтських мов.

Більшість континентальних кельтських мов належать до P-кельтських мов, за винятком кельтіберської, що входить до складу Q-кельтських мов.

Бретонська мова: виняток з правила

Хоча бретонська мова протягом більш ніж тисячоліття існує в континентальній Європі, проте вона не відноситься до континентальних кельтських мов. За своїми характеристиками вона входить до складу бритської гілки кельтських мов, у складі якої також валлійська, корнська і ряд інших мов, хоча у ваннських діалектах іноді передбачається наявність галльського субстрату^[11]. Франсуа Фальхюн розглядав бретонську мову як нащадок галльської, проте його точка зору відкидається більшістю лінгвістів.

Дивись також

• Італо-кельтська гіпотеза