Коркошко Світлана Іванівна

Коркошко Світлана Іванівна (нар. 12 вересня 1943, Нижній Тагіл, Свердловська область Російської Федерації) — актриса, Народна артистка Росії (1988).

Коркошко Світлана Іванівна
Народилася	12 вересня 1943(1943-09-12) (81 рік)  Нижній Тагіл, Свердловська область, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	акторка, кіноакторка
Alma mater	Харківський державний театральний інститут
Роки діяльності	1964 — тепер. час
IMDb	nm0466313
Нагороди та премії

Життєпис

Світлана Коркошко народилася 12 вересня 1943 року в місті Нижньому Тагілі, де її батьки потомствені селяни Іван Софронович і Парасковія Антонівна разом з дочками Катериною, Галиною і Лідою перебували в евакуації. Дитинство Світлани пройшло в селищі Кагановича на околиці Кривого Рогу, куди сім'я переїхала через пів року після її народження^[1][2]. Там же в 1949 році — на рік раніше своїх ровесниць — вона пішла до першого класу школи, де була відмінницею^[1]. З чотирьох сестер Коркошко лише наймолодша Світлана вирішила обрати творчу спеціальність^[1].

У 1964 р. закінчила Харківський театральний інститут (курс Л. Сердюка). У дипломному спектаклі зіграла матір Раскольникова в інсценуванні роману Достоєвського «Злочин і покарання»^[3].

У 1964—1967 рр. працювала у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка.

Від 1967 р. працювала у Московському художньому академічному театрі, від 2002 р. співпрацює із театром «Современник» (Москва).

Родина

Першим чоловіком Світлани Коркошко був режисер і актор Юрій Борецький, з яким вона познайомилася на кінопробах до фільму «Загибель ескадри»^[4].

Другий чоловік — режисер Володимир Салюк. Син, Федір, закінчив філологічний факультет Московського університету^[1][5].

Ролі

У театрі

• Антігона (однойменна трагедія Софокла);
• Марина («Патетична соната» М. Куліша);
• Ніна Зарєчна, Ірина та Ольга Прозорови («Чайка», «Три сестри» А. Чехова);
• Маша («Кремлівські куранти» М. Погодіна);
• Варвара Михайлівна, Надія («Дачники», «Останні» М. Горького),
• Валентина Василівна («Її друзі» В. Розова),
• Тьотя Тася («Роки мандрувань» О. Арбузова),
• Марія («Свята святих» Й. Друце),
• Марія Стюарт (однойменна трагедія Ф. Шіллера),
• Пані Мюллер («Три товариші» Е.-М. Ремарка) та інші.

У кіно

• Оксана Матюшенко («Загибель ескадри», 1966, реж. В. Довгань)
• княжна Катерина Долгорукова («Софія Перовська», 1967, реж. Л. Арнштам)
• Еліс («Мертвий сезон», 1968, реж. С. Куліш);
• Катерина Іванівна («Брати Карамазови», 1968, реж. І. Пир'єв);
• Катя («На порозі», 1969, реж. М. Хробко);
• Шура Назарова («Руїни стріляють…», 1970, реж. В. Четвериков);
• Зінаїда Різберґ («Поштовий роман», 1970, реж. Є. Матвєєв);
• Маріка («Офіцер запасу», 1971, реж. Ю. Борецький);.
• Ольга («Коло», 1972, реж. Г. Раппапорт)
• Зоя Сергіївна Констянтинова («Приборкання вогню», 1972, реж. Д. Храбровицький).
• Доктор Едіт Марлок («Остання справа комісара Берлаха», 1972, реж. В. Левін, 2 серії, т/ф);
• Вікторія Анатоліївна («Дивна жінка», 1978, реж. Ю. Райзман);
• актриса МХАТу («Атланти і каріатиди», 1980, реж. О. Гуткович);
• Майя Барановська ("Пароль — «Готель Регіна», 1983, реж. Ю. Агзамов, З. Ройзман);
• Новикова («Незручна людина», 1985, реж. А. Ібрагімов);
• Ганна Галкіна («Оголошенню не підлягає», 1987, реж. Х. Бакаєв);
• мати Ігоря («Дорога до раю», 1993, В. Москаленко)
• Марія Федорівна Андрєєва («Під знаком Скорпіона», 1995, реж. Ю. Сорокін);
• Моллі («Вільна жінка-2», 2003, реж. В. Ахадов);
• Зінаїда Арістарховна Свєшнікова («Хіромант-2. Лінії долі», 2008, реж. Я. Мочалов).