Кошиць Павло Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кошиць.

Ко́шиць Павло́ Олексі́йович (Порай-Кошиць) (26 (14) січня 1863(18630114), с. Кирилівка на Київщині, тепер с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області) — 15 (2) березня 1904, Москва) — український і російський оперний і камерний співак (ліричний, лірико-драматичний тенор), педагог. Двоюрідний брат Олександра Кошиця. Батько співачки Ніни Кошиць.

Кошиць Павло Олексійович
в ролі Єлеазара
в ролі Єлеазара
Інші імена	справжнє прізвище - Порай-Кошиць
Народився	26 (14) січня 1863(1863-01-14) с. Кирилівка на Київщині, тепер с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області
Помер	15 (2) березня 1904(1904-03-02) (41 рік) Москва
Поховання	Ваганьковське кладовище
Національність	українець
Громадянство	Російська імперія
Діяльність	оперний і камерний співак (ліричний, лірико-драматичний тенор), педагог
Діти	донька Ніна, співачка
Кошиць Павло Олексійович у Вікісховищі

Життєпис

Народився 26 (14) січня 1863(18630114) у селі Кирилівка на Київщині (тепер с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області).

Із давнього священицького роду, що належав до гербу Порай. Освіту отримав у Богуславській і Київській духовних семінаріях.

У 1880-х співав у Нижегородській капелі купця В. Рукавишникова.

1886 навчався співу в Московській консерваторії (клас Ф. Комісаржевського), три роки удосконалювався в Мілані (у маестро Поцці), дебютував на сцені театру м. Верчеллі (Італія, 1887), мав успіх в оперних театрах Італії (1887—1889), Греції, Гватемали.

З 1890 — соліст Тифліської опери. Також працював в Баку. ^[1]

1891–1892 виступав у Київській опері, блискуче дебютував у ролі Отелло (однойменна опера Дж. Верді), мав великий успіх у партіях Ленського, Рауля та Іоанна Лейденського («Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Гугеноти», «Пророк» Дж. Мейєрбера).

Високо оцінений П. Чайковським за партію Германа у «Піковій дамі».

Витримавши конкурс, став солістом Большого театру в Москві (1893—1903).

Мав красивий, сильний голос широкого діапазону з багатою тембровою палітрою, як актор був артистичним й імпозантним.

Брав участь у прем'єрних виставах, не відмовлявся від ризикованого розширення свого амплуа — «Паяци» Р. Леонкавалло (Каніо), «Зігфрід» Р. Вагнера (1894, Зігфрід), «Троянці в Карфагені» Г. Берліоза (Еней). Став улюбленцем публіки. У камерних концертах виконував романси П. Чайковського і М. Лисенка («Огні горять»).

Зірвав голос. 1904 був звільнений з театру з призначенням мізерної пенсії. Деякий час приватно викладав спів. 15 (2) березня 1904 покінчив життя самогубством у Москві.^[2]

Партії

• Герман («Пікова дама» П. Чайковського)
• Отелло (однойменна опера Дж. Верді)
• Ленський («Євгеній Онєгін» П. Чайковського)
• Рауль («Гугеноти» Дж. Мейєрбера)
• Іоанн Лейденський («Пророк» Дж. Мейєрбера)
• Каніо («Паяци» Р. Леонкавалло)
• Зігфрід («Зігфрід» Р. Вагнера, 1894)
• Еней («Троянці в Карфагені» Г. Берліоза)
• Фінн («Руслан і Людмила» М. Глінки)
• Князь («Русалка» О. Даргомижського)
• Вакула («Черевички» П. Чайковського)
• Берендей («Снігуронька» М. Римського-Корсакова)
• Макс («Вільний стрілець» К.-М. Вебера)
• Едґар («Лючія ді Ламмермур» Ґ. Доніцетті)
• Герцог («Ріґолетто» Дж. Верді)
• Альфред («Травіата» Дж. Верді)
• Роберт-диявол (однойм. опера Дж. Мейєрбера)
• Єлеазар («Жидівка» Ф. Галеві)
• Хозе («Кармен» Ж. Бізе)
• Лоенґрін («Лоенґрін» Р. Ваґнера)
• Зиґмунд («Валькірія» Р. Ваґнера)
• Тангейзер («Тангейзер» Р. Вагнера)
• Васко да Гама («Африканка» Мейєрбера)
• Андрій («Опричник» П. Чайковського)