Красицький Петро Фотійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Красицький.

Краси́цький Петро́ Фо́тійович (10 (23) червня 1906 , Київ, Київська губернія, Російська імперія  — 11 квітня 1968(1968-04-11) , Київ )^[2]) — український радянський архітектор.

Петро Фотійович Красицький
Народження	10 (23) червня 1906[1]  Київ, Київська губернія, Російська імперія[1]
Смерть	11 квітня 1968(1968-04-11) (61 рік)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Навчання	Київський будівельний інститут
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ, Москва
Найважливіші споруди	будівля Верховної Ради України, вокзал залізничної станції Дарниця, станція «Дніпро» Київського метрополітену
Батько	Красицький Фотій Степанович[1]
Автограф
Красицький Петро Фотійович у Вікісховищі

Могила Петра Красицького на Байковому кладовищі

Біографія

Петро Красицький народився 10 (23) червня 1906(19060623) року в Києві в родині українського художника Фотія Красицького, класика українського малярства і графіки, внучатого небожа Тараса Шевченка. Мати — Ганна Фотіївна, була домогосподаркою та виховувала п'ятеро дітей. Охрестили Петра Красицького в Покровській церкві на Подолі, хрещеним батьком його став художник Григорій Дядченко.

1923 року Красицький закінчив середню школу та розпочав трудову діяльність. Працював у київській філії «Книгоспілки», одночасно в 1926—1927 роках навчався в Київському кооперативному інституті ім. В. Я. Чубаря.

1930 року почав навчання на архітектурному факультеті Київського будівельного інституту, який закінчив у лютому 1936 року. Серед його викладачів були Костянтин Єлева, Василь Кричевський, Валеріян Риков, Іполит Моргілевський, Йосип Каракіс, Павло Хаустов.

З 1934 року працював архітектором у київських проєктних організаціях: у бригаді з проєктування будівлі Верховної Ради УРСР, держуправлінні ЦВК УРСР, Київтрансвузолпроєкті. Під керівництвом архітектора Володимира Заболотного брав участь у проєктуванні будинку Верховної Ради УРСР (складання ескізного проєкту та робочих креслень, бригадир з розробки планів).

У 1939 році одружився та переїхав до Москви, де працював на посаді старшого інженера відділу житлово-комунального господарства Наркомату шляхів сполучення СРСР. У грудні 1944 року повернувся до Києва.

З 1944 по 1961 рік працював на посаді головного архітектора в проєктному інституті Київдіпротранс (до 1951 року — Київтрансвузолпроєкт), займався проєктуванням вокзалів залізничних станцій. У жовтні 1945 року Красицькому було присвоєне звання інженер-майор шляхів і будівництва. 1954 року Красицький був нагороджений знаком «Ударник Сталінського заклику». 1960 року в Києві за проєктом Київдіпротрансу (архітектори Слава Павловський, Геннадій Гранаткін, Анатолій Ігнащенко, Петро Красицький, Станіслав Крушинський) було побудовано станцію метрополітену «Дніпро»^[3]. У 1961 році перейшов працювати до Науково-дослідного інституту експериментального проєктування на посаду головного архітектора сектору.

1964 року Петро Красицький знову переїжджає до Москви, де працює головним архітектором архітектурно будівельної майстерні Мосдіпротрансу. У 1966 році вийшов на пенсію.

Помер 11 квітня 1968 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Творчий доробок

• Будинок Верховної Ради УРСР (1936—1937), головний архітектор — Володимир Заболотний.
• Житлові та адміністративні будинки у Києві: Крутий узвіз, 5; вул. Прорізна, 15; Повітрофлотський проспект (колишня адреса — вул. Земська, 19), житлові будинки Київського радіозавода в Дарниці (1950–60-ті роки).
• Житлові будинки у Москві, Оренбурзі (1934—1935, 1938—1939).
• Будівли вокзалів залізничних станцій Біла Церква (1945)^[4], Миронівка (1953)^[5], Конотоп (1953)^[6][7], Дарниця (1945, тимчасовий; 1954), Арзамас-2, Йошкар-Ола та ін.
• Типові будівлі вокзалів на 50 та 100 пасажирів для залізничних станцій напрямку Москва — Київ — Львів (1953).
• Архітектурне оформлення станції «Дніпро» Київського метрополітену (1960).
• Київський електромеханічний технікум залізничного транспорту (у складі творчого колективу, 1956, Київ, Повітрофлотський проспект, 35)
• Київський будівельний технікум залізничного транспорту (у складі творчого колективу, 1956, Київ, Вінницька вулиця, 10)
• автобусно-залізничний вокзал у Челябінську (1965).
• житлові будинки типових серій 1-438 та 1-480 (цегляні та панельні п'ятиповерхівки, т. зв. «хрущівки») та ін.
• низка промислових споруди та адміністративних будинків у різних містах СРСР.

Зображення

• 
  Будинок Верховної Ради
• 
  Вокзал станції Біла Церква
• 
  Вокзал станції Конотоп
• 
  Станція метрополітену «Дніпро»
• 
  Адміністративний будинок по Прорізній вулиці, 15