Кровопускання

Кровопуска́ння^[1] — навмисний забір крові у пацієнта з метою профілактики або лікування хвороб. Кровопускання, чи то лікарем, чи п'явками, ґрунтувалося на стародавній медичній практиці, в якій кров та інші біологічні рідини розглядалися як «гумори»^[2]^[3], що мали залишатися в належному балансі для підтримання здоров'я. Це була найпоширеніша медична практика, яку застосовували хірурги від античності до кінця XIX століття, тобто понад 2000 років^[4]. В Європі ця практика залишалася відносно поширеною до кінця XIX століття^[5]. Нині сучасна медицина відмовилася від неї, за винятком кількох дуже специфічних захворювань^[6]. На початку XIX століття почали з'являтися дослідження, які вказували на шкідливий вплив кровопускання на здоров'я^[7].

Сьогодні термін «флеботомія»(інші мови)^[8] означає забір крові для лабораторного аналізу або переливання крові^[9]. Терапевтична флеботомія означає забір одиниці крові у специфічних випадках, таких як гемохроматоз^[10], поліцитемія, пізня шкірна порфірія(інші мови) тощо, для регулювання кількості еритроцитів^[11]. Традиційна медична практика кровопускання сьогодні вважається псевдонаукою.

Метод був популярним протягом майже 2 тисяч років, аж до кінця XIX століття, коли він поступово вийшов з ужитку. Кровопускання застосовували при серцево-судинній недостатності, пневмоніях, при різких підвищеннях кров'яного тиску, при отруєннях різними отрутами або токсичними факторами, що утворюються в самому організмі (уремія).

У середньовічній Європі теоретичним підґрунтям для кровопускання була помилкова думка про існування так званої зайвої крові — «плетори», яка нібито служила причиною багатьох хвороб. Виходячи з цієї помилкової передумови проводили необґрунтовано багато зайвих кровопускань практично для будь-якої патології, що призвело до дискредитації методу. Однак, в медичній традиції Китаю, Тибету, Індії існує виборчий і раціональний підхід до призначення кровопускання, і її застосовували з успіхом в медицині цих країн і до наших часів.

У середньовіччі метод кровопускання вважався звичайною практикою. Часто медики того часу, якими виступали ченці та представники різних релігійних орденів, застосовували процедуру навесні або восени. Кровопускання використовували й для лікування свійських тварин. Вважалося, що втрата крові прискорює її циркуляцію, а розвиток хвороб сповільнюється^{[джерело?]}.

Ібн Сіна у своєму «Каноні лікарської науки» писав про кровопускання:

Кровопускання є загальне спорожнення, яке призводить до виверження «надміру», а надміром [називається] перевищення [кількості] соків понад їх рівномірну [наявність] у судинах. Пускати кров слід у людей двох [типів]: один — це ті, хто схильний до хвороб і піддається їм, якщо у них стає багато крові, а інші — ті, хто вже піддався хворобам. Людям кожного з цих [типів] слід пускати кров або внаслідок великої кількості крові, або внаслідок поганої [якості] крові, або з обох причин відразу…^[12]

У «Енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона» давали таке визначення:

Кровопускання — буває місцеве — за допомогою уколів, насічок, приставляння п'явок і апаратів, що відсмоктують кров, — і загальне — розрізанням деяких великих вен на шиї, руці або нозі. Кровопускання було відомо із сивої давнини індусам, а Гіппократ навіть залишив цілий трактат про нього. Протягом цього довгого періоду аж до наших днів кровопускання, користь і шкода його, були предметом постійних суперечок в медицині. В даний час в науці встановлені досить точні і визначені показання, значно обмежили коло його вживання. Місцеве кровопускання в більшості випадків використовується при явищах місцевого застою крові, при запаленнях тих чи інших органів і частин тіла. Виведенням більшої чи меншої кількості крові ми зменшуємо вміст вен і усуваємо перешкоди до правильному кровообігу у хворої частини тіла. Для виробництва місцевих кровопускання вдаються до п'явок…

Крім лікувального, існувало і ритуальне кровопускання як заміна людського жертвопринесення. Ритуальне кровопускання мало широке поширення в доколумбових культурах Центральної Америки.

Кровопускання

Історія використання методу

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

Wikiwand - on