Крушельницький Антін Володиславович

Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 4 серпня 1878(18780804), Ланьцут — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін. Жертва сталінського терору.

Крушельницький Антін Володиславович
Крушельницький Антін Володиславович Антін Крушельницький. Зібрання ЛНБ.
Сас
Прапор Міністр освіти УНР
27 квітня 1919 — 25 липня 1919
Попередник:	Іван Огієнко
Наступник:	Петро Холодний
Народження:	23 липня (4 серпня) 1878(1878-08-04) Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорська імперія
Смерть:	3 листопада 1937(1937-11-03) (59 років) Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР
Поховання:	Сандармох
Країна:	Австро-Угорщина →  ЗУНР →  УНР →  СРСР
Рід:	Крушельницькі
Шлюб:	Крушельницька Марія Степанівна
Діти:	Богдан, Володимира, Іван, Остап, Тарас
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Крушельницький.

Життєпис

Книжка для дітей, видана А.Крушельницьким у Відні

Одна з «Читанок» А. Крушельницького

Народився 4 серпня 1878 року в м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща) в родині адвоката Владислава Крушельницького.^[1]

Навчався в гімназії в Бучачі^[2]. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету^[3].

У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913^[3]), з 1901-го газети «Буковина».^[3]. Від 1901 року^[2] викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926^[3]), Станиславова (1905, 1908^[3]), Бережан (до листопада 1911^[2]), Львова, Відня, Долини (1914^[3]) Рогатина (1925—1926^[3]), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї^[3]. Член Крайової шкільної ради^[4].

Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.

У 1915 році був бургомістром Городенки^[3].

У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика)^[5].

З 27 квітня по 25 липня 1919 р. очолював Міністерство народної освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною місією «для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів» у Празі та Відні^[6].

Після повалення влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка». Працював в радянофільському (і фінансованому з СРСР) часописі «Нова громада». У 1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи», в 1933 — часопису «Критика», що також дотримувалися радянофільської орієнтації^[7][8].

Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії. У своїх публікаціях поширював радянську пропаганду, вигадки і провокації проти українського націоналістичного руху. Зрештою Степан Бандера видав наказ щодо його ліквідації, відмінений після оголошення А. Крушельницьким наміру виїхати з сім'єю до СРСР (С. Бандера передбачив його ліквідацію там самими більшовиками).^[9]

У липні 1934 року переїхав з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».^[10]

Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

6 листопада 1934 заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженого II відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі.

Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.

Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.

Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».

Цікавий факт

Антін Крушельницький утік зі Львова до СРСР через загрозу замаху від ОУН, але органи ОДПУ змусили його признатись у керівництві міфічної ОУН (Об'єднання українських націоналістів) в УРСР, за що і розстріляли згодом.^[11]

Літературний та науковий внесок

Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».

• Крушельницький А. Вибір з українського народного письменства. Т. 1 (Від 1798 р. до 1876 р.). Для сьомої кляси середніх шкіл; для третьої кляси колегії. — Київ ; Відень ; Львів: Вид. Чайка, 1922. — 626 с.
• Крушельницький А. Вибір з українського народного письменства. Т. 2 (Від 1876 р. до 1920 р.). Для восьмої кляси середніх шкіл; для четвертої кляси колегії. — Київ ; Відень ; Львів: Вид. Чайка, 1922. — 720 с.
• Олесь О. Ялинка / О. Олесь ; з мал. Ю. Вовка, О. Кульчицької. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 1924. — 14 с. : іл. — (Українській дитині / ред. А. Крушельницький ; ч. 11). [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Як промовить земля … : (розділ з повісти наших днів) / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Наклад Літ. ін-ту, 1920. — 149 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Український альманах / Антін Крушельницький. — Київ ; Львів ; Відень ; Нью-Йорк : 1921. — 510 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Рубають ліс: повість / Антін Крушельницький. — Київ ; Ляйпціг: Укр. накладня, 1914. — 380 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Ірена Оленська: оповідання / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Накладом Літ. ін-та «Укр. книжка», 1921. — 296 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Дужим помахом крил: роман. Т. 1, ч. 1 / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 19–?. — 220 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Дужим помахом крил: роман. Т. 1, ч. 2 / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень ; Львів: Чайка, 19–?. — С. 213—404. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Гомін Галицької землі (1918—1919): роман / Антін Крушельницький ; за заг. ред.: О. Мізерницького та О. Сашка ; передм. А. Березинського. — Харків: Держ. вид-ва України, 1930. — 24, 520 с. [Архівовано 21 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Буденний хліб: оповідання з життя / Антін Крушельницький. — Київ ; Відень; Львів: Наклад Літ. ін-та, 1920. — 283 с. [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький А. Іван Франко: Молоді літа / написав Антін Крушельницький. — Львів: Накладом т-ва «Просвіта», 1928. — 47 с. [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Крушельницький, Антін. Просвітній реферат: (із ювіл. обходу філ. «Просвіти» в Коломиї 21.XII. 1908 р.) / Антін Крушельницький. — Коломия: Наклад Ред. «Прапора»; З друк. В. Бравнера, 1909. — 60 с. [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]