Кінах Анатолій Кирилович

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Кінах.

Анатолій Кирилович Кінах (нар. 4 серпня 1954, Братушани, Молдавська РСР) — український політик, бізнесмен, державний діяч, прем'єр-міністр України (2001–2002), Перший віце-прем'єр-міністр України (1999), Віце-прем'єр-міністр України з питань промислової політики (1995–1996), Міністр економіки України (2007), Секретар РНБО України (2005–2006).

Анатолій Кирилович Кінах
Анатолій Кирилович Кінах
8-й Прем'єр-міністр України
29 травня 2001 — 21 листопада 2002
Президент	Леонід Данилович Кучма
Попередник	Ющенко Віктор Андрійович
Наступник	Янукович Віктор Федорович
5-й Секретар РНБО України
27 вересня 2005 — 16 травня 2006
Президент	Ющенко Віктор Андрійович
Попередник	Порошенко Петро Олексійович
Наступник	Горбулін Володимир Павлович (в. о.)
18-й міністр економіки України
21 березня 2007 — 18 грудня 2007
Президент	Ющенко Віктор Андрійович
Попередник	Макуха Володимир Олексійович
Наступник	Данилишин Богдан Михайлович
Народився	4 серпня 1954(1954-08-04) (71 рік) Братушани, Єдинецький район, Молдавська РСР, СРСР
Відомий як	політик
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний морський технічний університетd
Політична партія	Партія промисловців і підприємців України, ПППУ
У шлюбі з	Марина Володимирівна (1960)
Діти	Дочки: Наталя (1980), Зоя (1984), Софія (2000).
Професія	інженер-суднобудівник
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Підпис
kinakh.com.ua
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
КПРС	15 травня 1990	—	18 червня 1992[1]
3-го скликання
НДП	12 травня 1998	—	4 жовтня 2001
5-го скликання
ПППУ	25 травня 2006	—	5 квітня 2007[2]
6-го скликання
Партія Регіонів	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012
7-го скликання
Партія Регіонів	12 грудня 2012	—	27 листопада 2014

Голова Партії промисловців і підприємців України, президент Українського союзу промисловців і підприємців, Голова ради МКПП, Голова Національної тристоронньої соціально-економічної ради^[3].

Життєпис

Закінчив Ленінградський кораблебудівний інститут^[ru] 1978 року за спеціальністю інженер-суднобудівник.

1978—1981 — докмайстер 7-го військового заводу, Таллінн.

1981—1992 — майстер, заступник начальника, начальник виробничо-диспетчерського відділу заводу «Океан», Миколаїв.

1990—1992 — народний депутат України 12(1) скликання від Корабельного виборчого округу № 284 Миколаївської області. Член Комісії з питань економічної реформи і управління народним господарством (червень 1990 — червень 1992). Входив до Народної Ради. На час виборів: Суднобудівний завод «Океан», начальник виробничо-диспетчерського відділу, член КПРС. 1-й тур: на вибори прийшло 76,0 % виборців, за 31,2 %. 2-й тур: на вибори прийшло 66,0 % виборців, за 59,9 %. 4 суперники (основний — В. К. Новожилов, народився 1949 року, Миколаївський МК КПУ, 1-й секретар, 1-й тур — 27,2 %, 2 тур — 33,4 %).

1992—1994 — представник Президента України в Миколаївській області^[4][5].

1994—1995 — голова Миколаївської обласної ради депутатів.

1995—1996 — віце-прем'єр-міністр України з питань промислової політики^[6][7].

З 1996 року — президент Української спілки промисловців і підприємців.

Член Політради (1996—2000) і політвиконкому Народно-демократичної партії (1997—2000), заступник голови НДП з питань економічної політики (1998—2000).

З березня 1998 — Народний депутат України 3-го скликання від виборчого округу № 128 Миколаївської області. На вибори прийшло 61,7 % виборців, за 31,6 %, 20 суперників. Член фракції НДП (з травня 1998 року; з травня 1999 року — уповноважений представник). Голова Комітету з питань промислової політики (липень 1998 — лютий 2000), член Комітету з питань промислової політики і підприємництва (лютий — квітень 2000), член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з квітня 2000)^[8]. Склав депутатські повноваження 4 жовтня 2001^[9].

1999 — перший віце-прем'єр-міністр України^[10][11].

Від 2000 року — голова Партії промисловців і підприємців України.

У 2001—2002 роках — Прем'єр-міністр України^[12].

2002 року обраний народним депутатом України 4-го скликання від блоку «За єдину Україну!», № 2 у списку. На час виборів: Прем'єр-міністр України, член ПППУ. Зняв кандидатуру^[13].

2004 — кандидат на пост президента України. У першому турі посів 6 місце. У другому турі підтримав Віктора Ющенка. Один із лідерів Помаранчевої революції.

4 лютого 2005 року призначений на пост першого віце-прем'єр-міністра України^[14].

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по квітень 2007 від Блоку «Наша Україна», № 2 у списку. На час виборів: Секретар Ради національної безпеки і оборони України, член ПППУ. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони (з липня 2006).

У 2007 році потрапив у центр скандалу, який став причиною початку в Україні парламентської кризи. Причиною став перехід депутатів із фракції «Наша Україна» в Партію регіонів. Серед так званих тушок був і Анатолій Кінах. Після цього 21 березня 2007 року Анатолія Кінаха призначено міністром економіки України в уряді Януковича^[15]. Подальша парламентська криза стала причиною розпуску Віктором Ющенком Верховної Ради України^[16].

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 по грудень 2012 від Партії регіонів, № 53 в списку. На час виборів: Міністр економіки України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань національної безпеки і оборони (з грудня 2007), голова підкомітету з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва (з лютого 2008).

10 жовтня 2008 року вступив до Партії регіонів^[17][18].

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012 від Партії регіонів, № 59 у списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Перший заступник голови Комітету з питань національної безпеки і оборони (з грудня 2012).^[19]

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду^[20].

16 січня 2014 року голосував за закони, які суперечать Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прямо суперечать зобов'язанням і обов'язкам України як члена ООН, Ради Європи та ОБСЄ^[21].

На парламентських виборах в Україні 2014 року балотується за одномандатним округом № 127 (Миколаївська область), як самовисуванець.

22 серпня 2021 року, Указом Президента України був призначений Головою Національної тристоронньої соціально-економічної ради^[3].

Співпрацює з журналом «Інтелектуальна власність»^[22].

Статки

Станом на березень 2015, власник 90 % ТРЦ «Подоляни» (Тернопіль)^[23].

Родина

• Дружина: Марина Володимирівна (1960) — журналіст.
  • Дочки: Наталія Ковалко, Зоя (1984), Софія (2000). Дві старші - від іншого шлюбу дружини). ^[24] Старша Наталія Ковалко (Чаусова) (1980 р.н.) - юристка, кандидатка юридичних наук. Середня дочка Зоя Кінах-Кузьменко (Чаусова) (1984 р.н.) - лінгвістка, вивчає мови. Молодша Софійка (2000 р.н..) - школярка. Дві онучки Маша і Женя і внуки Михайло 2012 р.н.^[25] і Веніамін.

Звання

• Військове звання — полковник.
• Державний службовець 1-го рангу (квітень 1994)^[26].

Державні нагороди

• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (18 січня 2007)^[27], V ст. (4 серпня 2004)^[28]
• Орден «За заслуги» III ст. (23 серпня 2011)^[29]
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).^[30]
• Почесний професор Чорноморського державного університету імені Петра Могили.^[31].

Див. також

• Вибори Президента України 2004