Кіно Віталій Анатолійович

Віта́лій Анато́лійович Кіно́ (нар. 9 березня 1969, c. Велика Білозерка, Запорізька область) — український театральний режисер, актор, викладач, директор-художній керівник київського Центру мистецтв «Новий український театр»^[⇨]. Займається театральною педагогікою – старший викладач кафедри режисури та акторської майстерності Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва^[⇨]. Член журі міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «П'єси», експерт фестивалів «День театру», «Театр.NET»^[1].

Кіно Віталій Анатолійович
Народився	9 березня 1969(1969-03-09) (56 років)  Велика Білозерка, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Діяльність	театральний режисер, актор
Alma mater	Дніпропетровське театральне училище (1988) і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1999)

Засновник акторської династії, продовжувачі якої є його діти: донька Поліна та син Даниїл^[⇨].

Життєпис

Народився 9 березня 1969 року в cелі Велика Білозерка Запорізької області.

Батько – Анатолій Іванович, родом з села Велика Білозерка. Мати – Валентина Олексіївна (до шлюбу Олійник) – з уральського міста Златоуст, куди її мати була евакуйована разом із Дніпродзержинським заводом, на якому працювала. Батьки познайомилися у 13 річному віці, коли родина матері вперше після війни змогли навідати рідних в Україні. Згодом, після десяти років листування, та служби в армії, батько відправився на Урал за своєю коханою, й повернув мати із бабусєю на батьківщину^[2].

Освіта

1988 року закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища (курс Олександри Самохвалової)^[3]. З 1988 по 1990 роки – служба в Радянській армії.

До Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого, на курс народного артиста України, професора Едуарда Митницького, вступив 1994 року. Диплом інституту за спеціальністю «Режисер драматичного театру» отримав 1999-го^[4].

2002-го закінчив курс навчання в аспірантурі (асистентурі-стажуванні) КДІТМ ім. І.К.Карпенка-Карого, під керівництвом професора Володимира Судьїна. Здобув кваліфікацію «Викладач вищих навчальних закладів мистецтва».

«Новий український театр»

Докладніше: Новий український театр

Разом з друзями та однодумцями 1998 року заснував недержавний проєкт Центр мистецтв «Новий український театр»^[5][4].

Перші десять років колектив працював на різних майданчиках, гастролював, брав участь у фестивалях^[4]. З 2009 отримав стаціонарне примішення в Києві по вулиці Михайлівській, 24-Ж, де новий етап в роботи театру розпочав колектив, сформований на базі випускного акторський курс, майстром якого Віталій Кіно був у Київському коледжі театру й кіно. Основу репертуару складали камерні вистави, адаптовані для залу для глядачів на 40 осіб, серед яких п'єси українських авторів, зокрема «Безталанна» Івана Карпенка-Карого; твори світової класики (Антон Чехов, Вільям Шекспір тощо)^[6].

У просторі Центру втілено задум театрального хабу із орієнтацією на різні цільові аудиторії. Ідея камерного театру реалізована через «Театр на Михайлівській», у вечірньому репертуарі якого представлено широкий діапазон української та світової класики, сучасної драматургії. Увагою наймолодшого глядача займається Театр «Сонечко» – дитячі казки та повчальні історії розігруються у денний час, та супроводжуються іграми із акторами у костюмах Сонечка. З 2015 року на базі Центру поєднали запити молодих батьків ходити до театру, із дитячою ігровою кімнатою, де вони можуть залишити свою дитину – проєт Сімейний театральний клуб «В гостях у Сонечка»^[4][7].

Також Центром реалізовані проєкти «Акторська майстерня Віталія Кіно», Театральна студія «Мої Сонечка», проводяться театральні фестивалі «Нова п’єса» та фестиваль дитячих студій «Чудасія», працює Табір для дітей «Театр плюс Кіно»^[8][9].

Центр працював в ектримальних умовах за часів Революції гідності 2014 року – його розташування майже в епіцентрі подій, призводило до того, що актори вдень були на Майдані, а ввечері — на сцені^[4]. Вимушене призупиняв роботи сталося під час коронавірусного карантину 2020 року^[10][11]. Під час російського вторгнення в Україну 2022 року до лав Збройних сили України стали актори театру Олег Щербина, Тетяна Бондаренко, Олексій Власенко^[12][13].

В театрі Віталій Кіно працює актором, режисером, звукорежисером, директором. Додатково – викладає. Ідея «сімейного театру» трансформувалася від концепції до внутрішньої організації роботи – до театру поступово влилася вся сім’я Віталія (дружина Юлія, донька Поліна й син Даниїл), а більшість членів колективу породичалися між собою^[⇨].

Педагогічна діяльність

У період з 1999 по 2005 роки викладав майстерність актора та режисуру у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, на акторських та режисерських курсах факультету театрального мистецтва та на режисерському курсі факультету кіномистецтва, в майстернях Ірини Молостової, Едуарда Митницького, Юрія Висоцького, Володимира Судьїна, Олександра Коваля, Костянтина Дубініна).

З 1997 по 2005 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та історію мистецтв на театральному відділі Київської школи мистецтв ім. Михайла Вериківського. З 2006 по 2013 – майстерність актора, сценічну мову та основи режисури у Київському коледжі театру і кіно. Був художнім керівником кількох акторських курсів. З 2008-го — голова Предметної комісії з акторської майстерності цього коледжу. Більшість випускників акторського курсу 2009-го року випуску склали оновлену трупу «Нового українського театру»^[9].

З 2013 по 2016 викладав в Київському інституті екранних мистецтв на акторських та режисерських курсах. З 2015-го – викладає акторську майстерність в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва^[9].

Творчість

Режисерські постановки втілені на сценах театрів Києва^[5]. Вистави у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, Єврейскому молодіжному театрі «Сім стільців», театрах «Росток-Рампа», «Срібний острів». Основний доробок приходиться на проєкти Центру мистецтв «Новий український театр» (Театр на Михайлівській та «Сонечко»)^[⇨].

Виставу «Шекспіріада» («Карнавал гріхів») – своєрідне дослідження людських вад за мотивами різних п'єс Вильяма Шекспіра, театрознавиця Ганна Веселовська назвала «коротким посібником за трагедіями Шекспіра» та радила обов’язково грати для студентів вишів, які у такий спосіб зможуть за вечір ознайомляться з кількома трагедіями англійського драматурга^[9].

Відкриває наново українську класику, підкреслює її актуальність та сьогоденність. Так, п'єса «Олеся» Марка Кропивницького, написана за 30 років після скасування кріпацтва, була поставлена 2021 року, в час, коли в Україні виросло нове покоління, що не знало «рабства радянської імперії». Відповідно, Олеся у виставі – сучасна молода дівчина, що має змогу вчитися за кордоном та володіти кількома мовами^[1].

Має декілька п'єс та інсценівок, деякі – у віршованій формі. Основна часлина – твори для дітей. П'єса про Едіт Піаф їде в репертуарі Київського академічного театру «Колесо»^[3].

У деяких постановках задіяний як актор (за першої освітою – актор). Основні персонажи з дитячого репертуару – Носоріг, Санта, Старий вогнегасник… Переважно грає у виставах власної режисури («Упс!.. Я прийшов», «Еклери на мільйон»), меншою мірою – у виставах інших режисерів (Пес Кубік у виставі «Методи виховання малих засранців» у постановці Лариси Семирозуменко). До вистави «Упс!.. Я прийшов» увійшов через наполягання колективу – треба було замінити автора Віктора Цекало, на якого від початку вистава була поставлена, але який змушений був піти з театру через постійні зйомки. Серед ролей-довгожителів – Санта у «Подорожі на чарівний острів», яку грає понад 20 років^[9].

Родина

Дружина й діти працюють у Центрі мистецтв «Новий український театр». Дружина Юлія — художниця з костюмів та головна адміністраторка, донька Поліна та син Даниїл – актори, зайняті у репертуарі театру^[1].

Поліна Кіно

Поліна Кіно (нар. 21 липня 1994) — акторка театру та кіно^[1]. Випускниця театрального коледжу, Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, здобула режисерську освіту в магістратурі (курс Олексія Кужельного). Як режисерка поставила вистави «Кефір, зефір і кашемір», «Абетка гарних манер». Задіяна у репертуарі Центру мистецтв «Новий український театр»^[3].

Даниїл Кіно

Даниїл Кіно (нар. 29 жовтня 1999) — актор театру та кіно. Закінчив театральний коледж, акторське відділення Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Задіяний у репертуарі Центру мистецтв «Новий український театр» (вистави «Ото була весна…», «Методи виховання малих засранців», «Собачий вальс», низка вистав дитячого репертуару)^[9][3].

Театр

Режисерські роботи

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

• 1996 — «Чарівна кісточа» за Неллі Осіпововою
• 1999 — «Осінній бал Маргарити» Віталія Кіно (бенефіс актриси Маргарити Бондаревої)
• 1999, 28 грудня — «Новорічна подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіл Тейлор

«Росток-Рампа»

• 1997 — «Левеня і К» за казкою «Як Левеня та Черепаха співали пісню» Сергія Козлова^[ru]

Учбовий театр КДІТМ ім. І. Карпенко-Карого

• 1997 — «Всі миші люблять сир» Оксани Сенатович
• 2002 — «У війни не жіноче обличчя» Віталія Кіно (вистава-концерт)
• 2012 — «Сон літньої ночі» за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра

Єврейский молодіжний театр «Сім стільців»

• 1998 — «Чорно-білий ескіз» за І. Перецем
• 1999 — «Суламіфь» за Олександром Купріним
• 2000 — «Рахиль, моє ягнятко…» Наталі Птушкіної^[ru]
• 2001 — «Скрипаль на даху» за однойменним мюзиклом^[en] Джеррі Бока^[en] за мотивами оповідань Шолом-Алейхема
• 2002 — «А співаючих немає…» Віталія Кіно
• 2003 — «Тель-Авівський блюз» Генадія Сєдова
• 2005 — «Серенада» Григорія Горіна

«Срібний острів» (м. Київ)

• 2000 — «Жаклін» Ніка Бьода
• 2001 — «Рома і Ружа» за твором Дюли Урбан^[hu]

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

• 2004 — «Кіт-чарівник» за Оксаною Сенатович та Віталієм Кіно

ХНУМ. ім. Котляревського (м. Харків)

• 2008 — «Кам’яний господар» за однойменною драматичною поемою Лесі Українки

Учбовий театр Коледжу театру и кіно (м. Київ)

• 2012 — «Вартові любові» за Олексієм Арбузовим, Олександром Вампіловим, Віктором Розовим
• 2013 — «Голоси» Тетяни Малярчук

Центр мистецтв «Новий український театр» (Театр на Михайлівській)

• 1998, 12 грудня — «Європа може зачекати!» за п’єсою «Склянка води»^[en] Ежена Скріба (спільний проєкт із Київським академічним театром драми і комедії на лівому березі Дніпра)
• 2009, 19 грудня — «Безталання» за однойменною п'єсою Іваном Карпенко-Карим^[14]
• 2010, 3 січня — «Беззахисні створіння» за Антоном Чеховим^[6]
• 2010 — «Карнавал гріхів» («Шекспіріада») за Вильямом Шекспіром^[9]
• 2010, 27 травня — «Життя як диво» Віталія Кіно
• 2010 — «Любовь. Наркотики. Шансон» («Сім чудес крихітки Піаф») Віталія Кіно
• 2011, 16 липня — «Три анекдоти на одну тему» Віталія Кіно за мотивами оповідань Стефана Цвейга, Панаса Мирного та Антона Чехова
• 2012, 7 березня — «Маленькі комедії великого будинку» Аркадія Арканова та Григорія Горіна
• 2012, 21 вересня — «Еротичні сни нашого міста» Віталія Кіно за новелами з книжки «Звірослов» Тетяни Малярчук
• 2013, 12 липня — «Сватання монтера» за п’єсою Наталі Уварової за творами Михайла Зощенка
• 2013, 20 вересня — «Корабель зіштовхнувся з айсбергом…» Теннессі Вільямса
• 2014, 24 листопада — «Упс!.. Я прийшов» за п'єсою Миколи Халєзіна^[be][9]
• 2015, 20 червня — «Що потрібно холостяку» Віктора Рибачука
• 2015, 17 вересня — «Ото була весна» за Іваном Карпенко-Карим
• 2017, 4 листопада — «Інстинкт» Віталія Кіно за мотивами творів Ольги Кобилянської («Рожі», «Земля», «В неділю рано щемлю копала», «Природа»)
• 2019, 24 квітня — «Спекотна ніч у „Ігуані“» Віталія Кіно на музику та вірші Іллі Рибалко
• 2019, 29 серпня — «Собачий вальс» за п'єсою «Собака» Юрія Васюка^[9][1]
• 2021, 25 червня — «Еклери на мільйон» за п'єсою «Люди Forbes» Марини Смілянець^[3]
• 2021, 23 липня — «Комедія про ніжне серце» Наталі Уварова за мотивами п’єси Володимира Соллогуба
• 2021, 17 вересня — «Олеся» / «Химери юної панянки» Марка Кропивницького^[1]
• 2022, 14 жовтня — «Квартирник на Михайлівській» Віталія Кіно та Марини Смілянець

Театр «Сонечко»

• 1998, 1 червня — «Подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіл Тейлор
• 2003 — «Розповімо казку!» Андрія Воробйова
• 2003 — «Пригоди гномів у Світлофорську» Андрія Воробйова
• 2004, 7 жовтня — «Весенняя сказка» за Григорієм Остером
• 2005, 18 жовтня — «Червона Шапочка та Вогняний Півень» Андрія Воробйова
• 2005, 12 листопада — «Як Левеня та Черепаха пісню співали» за казкою Сергія Козлова
• 2006, 25 листопада — «Зимова казка» Андрія Воробйова
• 2008, 10 жовтня — «Край Лукомор’я» за казками Олександра Пушкіна
• 2010, 23 січня — «Івасик-Телесик» за Марком Кропивницьким
• 2011, 24 грудня — «Новорічні пригоди сніговика» Андрія Воробйова
• 2012, 4 липня — «Золоте курчатко» Володимира Орлова
• 2014, 19 липня — «Сонечко рятує світ» Наталі Уварової
• 2015, 19 грудня — «Сніг вирушає у місто» Тетяни Макарової
• 2016, 25 серпня — «Країна серйозних» Марини Смілянець
• 2017, 17 вересня — «Мій домашній дикий лис» Марини Смілянець
• «День народження Мурахи» Марини Смілянець
• 2018, 15 грудня — «Сім добрих справ Святого Миколая» Андрія Воробйова
• 2019, 19 січня — «Майстри чудес» Марини Смілянець
• 2020, 20 липня — «Канікули у великому місті» Марини Смілянець

Акторські роботи

Центр мистецтв «Новий український театр» (Театр на Михайлівській)

• 2014 — «Упс!.. Я прийшов» за п'єсою Миколи Халєзіна; реж. Віталій Кіно — Гвідо
• 2018 — «Методи виховання малих засранців» за п’єсою «Як перетворитися на собаку» Марини Смілянець; реж. Лариса Семирозуменко — Пес Кубік
• 2021 — «Еклери на мільйон» за п'єсою «Люди Forbes» Марини Смілянець; реж. Віталій Кіно — Арсеній

Театр «Сонечко»

• 1996 — «Чарівна кісточка» за Неллі Осіповою; реж. Віталій Кіно — Дядечко Арег
• 1998 — «Подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіл Тейлор; реж. Віталій Кіно — Санта
• 2004 — «Весенняя сказка» за Григорієм Остером; реж. Віталій Кіно — Заєць
• 2005 — «Червона Шапочка та Вогняний Півень» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно — Старий Вогнегасник
• 2005 — «Як Левеня та Черепаха пісню співали» за казкою Сергія Козлова; реж. Віталій Кіно — Носоріг
• 2008 — «Край Лукомор’я» за казками Олександра Пушкіна — Піп, Старий
• 2011 — «Новорічні пригоди сніговика» за Андрієм Воробйовим; реж. Віталій Кіно — Морозенко