Ліщинський Любарт Омелянович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ліщинський.

Лю́барт Омелянович Ліщи́нський (8 липня 1942, Львів — 17 червня 1998, Львів) — український художник, реставратор, ювелір, актор, поет, журналіст, рецитатор. Син львівського художника Омеляна Ліщинського, батько львівської мисткині Слави Салюк^[1].

Любарт Омелянович Ліщинський
Народження	8 липня 1942(1942-07-08)
Смерть	17 червня 1998(1998-06-17) (55 років)
Національність	українець
Країна	СРСР→ Україна
Жанр	живопис, графіка
Навчання	Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва
Діяльність	поет, журналіст, художник, ювелір, актор
Роки творчості	1964—1998
Діти	Слава Салюк

Життєпис

Народився 8 липня 1942 року у Львові в родині Омеляна та Мирослави Ліщинських. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва^[1].

Працюючи в інституті «Укрзахідпроектреставрація» впродовж довгих років, займався реставрацією архітектурних пам'яток Львова (серед його робіт зокрема — ансамбль Бернардинського монастиря, Арсенал, Аптека-музей тощо). Реалізовував свою творчість у малярстві ікон на склі, металевих декоративних свічниках, медальєрстві. Понад двадцять років був актором знаного у Львові Польського народного театру^[1]. Мистецькі багатства рідного міста і його культурне минуле знав чудово і міг годинами проводити екскурсії містом.

Ще в Україні Любарт Ліщинський експериментував з дизайном жіночих нашийних прикрас. Згодом, вже у США, захоплення переросло у цілий творчий напрям — використовуючи матеріали різних часів та країн світу, він творив з них на чужині намиста, побудовані за зразком гуцульської зґарди. Металеві деталі, використані у прикрасах, походять з країн Азії (Афганістан, Індія, Іран), виготовлені ймовірно у XIX столітті з томпаку чи альпаку. І всі нашийники, як він їх називав, з якого б матеріалу вони не були, несли у собі для нових власників спогад про Карпати та відгомін давніх поколінь України^[2].

Його ювелірні роботи експонувалися у Національному музеї у Львові у липні 2002 року на спільній виставці з малярськими роботами його батька Омеляна Ліщинського. Нашийники-зґарди авторства Любарта Ліщинського на сьогодні зберігаються у колекціях США, Франції, Австралії та України^[2].

Від початку 1990-х років мешкав у Нью-Йорку (США). Артистизм, виплеканий за 20 років гри у Польському народному театрі (Львів), допоміг йому втілитися в образи «Гриця Зозулі» (пера Едварда Козака)^[3] та персонажів інших творів, які рецитував на численних мистецьких вечорах у Нью-Йорку, Філадельфії, Гантері^[2]. Дописував до українського часопису у США «Свобода»^[1]. В останні місяці життя повернувся з Нью-Йорку до Львова, де й 17 червня 1998 року помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові^[2].