Мазуров Кирило Трохимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мазуров.

Кири́ло Трохи́мович Ма́зуров (біл. Кірыл Трафімавіч Мазураў) (23 березня (5 квітня) 1914(19140405), с. Рудня-Прибитковська, Гомельський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія— 19 грудня 1989, Москва, РРФСР, СРСР) — білоруський радянський партійний та державний діяч. Перший заступник голови Ради Міністрів СРСР. Член ЦК КПРС (1956—1981). Член Політбюро (Президії) ЦК КПРС (1965—1978; кандидат у члени Президії ЦК КПРС у 1957—1965 роках). Депутат Верховної Ради СРСР 3—9-го скликань (1950—1979), член Президії Верховної Ради СРСР (1958—1965). Народний депутат СРСР (1989).

Кирило Трохимович Мазуров біл. Кірыл Трафімавіч Мазураў
Прапор Перший заступник голови Ради Міністрів СРСР
26 березня 1965 — 28 листопада 1978
Прем'єр-міністр:	Олексій Косигін
Прапор Член Політбюро (Президії) ЦК КПРС
26 березня 1965 — 27 листопада 1978
Прапор 13-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
28 липня 1956 — 30 березня 1965
Попередник:	Микола Патолічев
Наступник:	Петро Машеров
Прапор 3-й Голова Ради міністрів Білоруської РСР
24 липня 1953 — 28 липня 1956
Попередник:	Олексій Клещев
Наступник:	Микола Авхімович
Прапор 6-й Перший секретар Мінського обкому КПРС
1950 — вересень 1953
Попередник:	Василь Чернишов
Наступник:	Леонід Лубенніков
Народження:	23 березня (5 квітня) 1914[1]  Рудня Прибитковська, Могильовська губернія, Російська імперія
Смерть:	19 грудня 1989(1989-12-19)[1] (75 років)  Москва, РРФСР, СРСР
Поховання:	Новодівичий цвинтар
Національність:	білорус
Країна:	Російська імперія  СРСР
Освіта:	Вища партійна школа при ЦК ВКП(б)d (1947)
Партія:	КПРС (з 1940)
Діти:	Natallia Kapitonovad, Elena Mazurovad і Viktor Mazurovd
Нагороди:

Біографія

Народився 25 березня (7 квітня) 1914(19140407) в білоруській селянській родині.

Закінчив Гомельський автодорожній технікум (1933), ВПШ при ЦК ВКП(б) (1947).

У 1936—1938 роках служив у Радянській Армії, потім працював у політвідділі Білоруської залізниці. Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1940—1941 роках — секретар Гомельського міському ЛКСМ, потім 1-м секретарем Брестського обкому ЛКСМ Білорусі.

У 1941—1942 роках — у Радянській Армії, учасник Великої Вітчизняної війни, був поранений. У вересні 1942 був направлений в тил німецько-фашистських військ до Білорусі як представник Центрального штабу партизанського руху в званні підполковника, де до кінця 1943 року працював у партизанських з'єднаннях; був секретарем підпільного ЦК ЛКСМ Білорусі.

У 1943—1944 — другий секретар ЦК ЛКСМ Білорусі.

1944—1947 — перший секретар ЦК ЛКСМ Білорусі.

У 1947—1948 роках — в апараті ЦК КП (б) Білорусі.

У 1949—1950 — другий, потім перший секретар Мінського міському КП (б) Білорусі.

1950—1953 — перший секретар Мінського обкому партії.

1953—1956 — голова Ради міністрів Білоруської РСР.

1956—1965 — перший секретар ЦК КП Білорусі.

У 1965—1978 роках — перший заступник голови Ради міністрів СРСР.

1968 року на місці здійснював політичне керівництво радянським вторгненням до Чехословаччини .^[2]

З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення.

У 1986—1989 роках — голова Всесоюзної ради ветеранів війни та праці.

Похований на Новодівочому цвинтарі.

Його дочка Наталія одружена з сином Івана Капітонова Володимиром^[3].

Пам'ять

На фасаді будинку № 36 по вулиці Карла Маркса в Мінську, в якому проживав Мазуров, встановлена меморіальна дошка^[4].

Іменем Мазурова названі вулиці у Фрунзенському районі Мінська й у Центральному районі Гомеля.

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (1974).
• Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня й медалями.