Майдан Волі (Тернопіль)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Майдан Волі.

Майдан Волі — майдан у середмісті Тернополя, біля Старого замку та є одним з найдавніших майданів міста, раніше був одним з осередків торговельного та ділового життя Тернополя.

Майдан Волі Тернопіль
Краєвид на Майдан Волі (березень 2017) Краєвид на Майдан Волі (березень 2017)
Колишні назви
Кінська торговиця, Торговиця, площа Мазепи
польського періоду (польською)	Plac Sobieskiego + Plac Dominikański
радянського періоду (російською)	Площадь Свободы
Координати	49°33′9″ пн. ш. 25°35′24″ сх. д.
Транспорт
Тролейбуси	10
Маршрутні таксі	13, 19
Зупинки громадського транспорту	«Готель „Тернопіль“»
Покриття	бруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники	Пам'ятник Данилу Галицькому
Державні установи	Відділ реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції, Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області
Навчальні заклади	Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Майдан Волі у Вікісховищі

Майдан має форму прямокутника. Із західної сторони до нього примикає вулиця Замкова, зі східної — вулиці Листопадова, Патріарха Йосифа Сліпого та Гетьмана Сагайдачного.

Назва

До 1883 року майдан називали Кінською торговицею або просто Торговицею, за Австро-Угорщини і Польської республіки з 1883 до 1940 роки мав назву площа Собєського, з приходом радянської влади його перейменували на площу Свободи. У короткий період правління ЗУНР (1918—1919) був площею Мазепи, а вже після здобуття Незалежності України площа перейменована на сучасну назву — Майдан Волі.

Історія

Кінська торговиця

Здавна неподалік старовинного замку, в центрі старомістя, сформувався майдан. Із розвитком торговельних зв'язків міста він став місцем проведення традиційних ярмарків, і, зокрема, кінських торгів. Звідси його найдавніша назва — Кінська торговиця або просто Торговиця. З часом межі майдану розширилися: вони сягнули Домініканського костелу та монастиря (до сучасного будинку № 12 на вулиці Сагайдачного).

Комендатура (полковничі палати) близько 1900 року

В період нетривалого російського панування (1810—1815) у місті з'явилася будівля на розі тодішнього торговельного майдану та вулиці Костельної. Її назвали Полковничими палатами, це був осідок військового керівництва із полковником. Зведені вони були спочатку як одноповерховий будинок в стилі класицизму, з характерними колонами. Дещо пізніше австрійська влада добудувала другий поверх. В австрійські часи тут розміщувалось управління Тернопільської округи. Під час боїв за Тернопіль навесні 1944 будівлю знищено. Наприкінці 1950-х років на місці Полковничих палат зведено житловий будинок (нині — вул. Листопадова, 1)^[1].

Площа Собєського

З розбудовою центру Тернополя торгівля відступила, майдан почали впорядковувати. Від 1883 року облаштовану його частину називають площею Собєського (пол. Plac Sobieskiego). Від 1892 року тут формується гарний міський сквер — одне з улюблених місць відпочинку тернополян. Впорядкування його завершилось у 1895 році, і площа зайняла 2932 м². Частина майдану, що прилягала до костелу, називалась Домініканською площею (пол. Plac Dominikański).

Площа Собєського (на початку XX століття)

Костел і кляштор (монастир) оо. домініканів зведений у 1749—1779 роках по осі від замку за проєктом архітектора і військового інженера Яна де Вітте.

Фігура святого Вінсента (1902)

На Домініканській площі перед костелом невдовзі було встановлено на високому постаменті-колоні статую-«фігуру» св. Вінсента Феррарського з хрестом у руці.^[2].

Навколо площі сформувалося первісне культурно-ділове осереддя Тернополя. В одному з будинків, що оточували майдан, тривалий час знаходився магістрат, який перемістився сюди з Ринку. 1872 року магістрат з будинку Стахевича переїхав до «старої пошти».

У будинку купця Валентина Стахевича (до наших днів не зберігся) після переїзду магістрату розмістилась учительська семінарія, діяла там до Першої світової війни^[3].

До наших часів на площі зберігся ошатний будинок — міська ощадна каса (нині — відділення Ощадбанку). Наріжний камінь під її будову освячено у серпні 1895 року. Третій поверх надбудовано значно пізніше — у 1962 році.

Вигляд на площу Собєського (на початку XX століття)

Неподалік Старого замку і площі діяло одне з найстаріших тернопільських підприємств — крохмальня (будівля знищена під час Другої світової). Але проіснувало це підприємство недовго: у 1877 році фірма збанкрутувала і змушена була закрити крохмальню. Її майно викупило місто на казарми та житло для офіцерів.

Кінська торговиця на кадастровій мапі (1829)

2 січня 1897 року вступила в дію Тернопільська телефонна станція. Абонентами переважно були державні установи. Користуватись телефонним зв'язком можна було тільки через центральний комутатор, що містився в тій же кам'яниці Стахевича на площі Собєського.

Площа Собєського на плані міста (1938)

Під час українських визвольних змагань 1917−1921 років площа не раз ставала місцем проведення мітингів та маніфестацій. У час Західноукраїнської Народної Республіки площу Собєського перейменували на площу Мазепи. А коли за Ризьким мирним договором західноукраїнські землі відійшли до складу Польщі, площі повернули попередню назву.

Пам'ятник Юзефу Пілсудському на площі Собєського

21 березня 1921 року на цьому майдані зустрічали главу міжвоєнної Польщі Юзефа Пілсудського. Відправлялась польова Служба Божа, освячувалися військові прапори. Пілсудський вручав бойові нагороди.

11 листопада 1935 року на площі відкрито перший у тодішній Польщі пам'ятник маршалу Юзефу Пілсудському (автор — скульптор Аполлінарій Ґловінський).

Радянський період

У 1940 році старовинний міський майдан перейменовано на площу Свободи, об'єднавши в ній дві площі — Собєського і Домініканську.

6 січня 1940 року за наказом радянської влади пам'ятник Пілсудському знищили. Після Другої світової тут поставили пам'ятник Леніну. В радянські часи молоді пари фотографувалися з вождем народів після розпису в ЗАГСі. Біля нього регулярно проходили мітинги, тут покладали квіти з нагоди чи не усіх державних свят^[4]. У 1990 році пам'ятник Леніну демонтовано.

Після боїв за Тернопіль навесні 1944 року площа лежала в руїнах. За новим генеральним планом відбудови міста на площі Свободи планувалося розмістити педагогічний, сільськогосподарський і торговий технікуми та міську бібліотеку^[5].

У 1957 році, з того боку, де до площі прилягала колишня вулиця Перля, у новозбудованому приміщенні відкрився Тернопільський медінститут (нині — Тернопільський національний медичний університет ім. І. Горбачевського)^[6].

Сучасність

Пам'ятник Данилу Галицькому

5 жовтня 2002 року на майдані відкрито пам'ятник Данилу Галицькому (карбована мідь; скульптор Борис Рудий).

На Новий 2014 рік на майдані вперше за останні десятиріччя була встановлена новорічна ялинку і проходили святкування Нового року^[7].

Будівлі та установи

• № 1  — Головний корпус Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського (пам'ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 326)
• № 2  — Відділ реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції (пам'ятка архітектури місцевого значення, охоронний номер 325)
• № 3  — Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області
• № 4  — Тернопільська обласна спілка споживчих товариств.

Поряд також знаходяться Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, Тернопільський замок та готель «Тернопіль».

Транспорт

В центрі майдану розміщений пішохідний сквер, вимощений бруківкою, по периметру площі проходять вулиці з насиченим автомобільним рухом. Найближча зупинка громадського транспорту — „Готель «Тернопіль»“ (на вулиці Замковій).

Галерея

• 
  Краєвид на Майдан Волі та Кафедральний собор
• 
  Краєвид на Майдан Волі в сторону готелю «Тернопіль»
• 
  Будинок № 1 (адмінкорпус ТНМУ)
• 
  Будинок № 2 (колишня ощадна каса)
• 
  Будинок № 4

Див. також

• Ярмарок св. Анни
• Площа Ринок